Не привід для песимізму. У чому помиляються західні оглядачі, намагаючись вгадати кожен маневр ЗСУ у контрнаступі — Фрідман
Поділитися:
Українські військові у Запорізькій області (Фото:REUTERS/Sergiy Chalyi)
Хибне покладання на стратегію рішучих і швидких маневрів, до яких через свою постійну перевагу у війнах звикла армія США, викривлює уявлення західних чиновників і оглядачів про те, чого варто очікувати від контрнаступу Збройних сил України.
Про це у своєму новому детальному аналізі контрнаступальних дій ЗСУ пише Лоуренс Фрідман, заслужений професор військових досліджень Королівського коледжу Лондона.
«Можливо, ми стали занадто загіпнотизовані дихотомією маневр/виснаження [як взаємозаперечними поняттями]. Вона вийшла на перший план у військовому дискурсі США в 1980-х роках, коли деякі теоретики нарікали на занепад мистецтва полководця й надмірну залежність від вогневої потужності. Замість того, щоб готуватися до інтенсивних артилерійських перестрілок, вони хотіли заохочувати творчі та рішучі операції, які могли б швидко покласти край війні з невеликими витратами. Малися на увазі бліцкриги німецького типу, які використовували швидкість, щоб обійти найсильніші позиції супротивника та заскочити його зненацька», — пише Фрідман.
Він нагадує, що з появою нових технологій можливості для таких операцій розширилися — особливо для США, які мали змогу озброювати свою армію найновішими засобами. Після того, як у лютому 1991 р. було розгромлено іракську армію, «теоретики-ентузіасти почали описувати форми ведення війни, що ґрунтуються на винятковому володінні ситуацією в поєднанні з високоточною зброєю, стріляниною з дистанції та швидкими, зухвалими діями, що залишають супротивника збентеженим і розгубленим».
Але в цьому завжди була частка міфології, наголошує Фрідман.
Редактор: Інна Семенова
