Чи справді «здали» Чонгар? Що і як було заміновано на межі з окупованим Кримом до повномасштабної війни з РФ — свідчення військових
Вибухові загородження на півдні України не знімали роками і ретельно перевіряли (архівне фото) (Фото:ДСНС)
Протягом майже восьми років до повномасштабного вторгнення Росії українські військові ретельно встановлювали вибухові загородження на межі з окупованим Кримом і слідкували за станом цих мін, а свідчень про нібито «розмінування» найважливіших перешкод немає.
Про це йдеться у великому розслідуванні Української правди, яка в деталях реконструювала підготовку оборони півдня України — зокрема і зі слів військових ЗСУ.
Якщо до кінця 2014 року півострів Чонгар, який з’єднує Крим та Херсонську область, був фактично буферною зоною, то після відступу звідти росіян у грудні 2014 року українські військові отримали більше можливостей для встановлення вибухових загороджень на межі з півостровом, окупованим Росією, нагадує УП.
«Були підготовлені до знищення об’єкти — мости і дамби, встановлені протитанкові поля. Були і змішані групи: протитанкові та протипіхотні загородження», — розповів виданню один із представників командування Об’єднаних сил, чий підрозділ останні кілька років стежив за мінуванням.
Однак кожен із трьох головних виїздів з Криму на материкову Україну має свою специфіку та особливості захисту, йдеться у розслідуванні. Лише Чонгар, дорога звідки веде на Мелітополь, можна було замінувати, оскільки він йде мостом, а під міст можна закласти вибухівку. Решта два шляхи — через пункти Каланчак і Чаплинка, звідки відкривається шлях на Херсон і Нову Каховку — це сухопутні дороги. Їх захищають протитанковими мінами, однак це неможливо зробити, поки дорогами користуються цивільні – як і було на межі з Кримом.
На Чонгарському перешийку є два автомобільних і один залізничний міст. Крім них, готовими до підриву були міст у Генічеську і ще 4 дамби вздовж межі з півостровом, пише УП.
Єдині мости, перешкоди з яких з часом таки зняли після 2014 року — це мости, розташовані далі вглиб материка, на Північно-Кримському і Каховському магістральному каналах. «Їх розмінували ще до 2018 року через те, що зменшувалась кількість військових на півдні, і не було кому ці мости утримувати», — йдеться в розслідуванні.
«З часом кількість військ зменшувалася, тому що вони потрібні були в зоні АТО, — пояснює генерал-майор Андрій Соколов, який під час повномасштабного вторгнення командував управлінням військ Південь. — Залишити замінований міст на мирній території без нагляду не можна».
Окрім мінування мостів, українські військові облаштували п’ять мінних полів — у місцях, де могла рухатися техніка. Військові, з якими спілкувалися журналісти УП, і досі можуть по пам’яті позначити на мапі ці поля, йдеться в матеріалі.
«Потрібно враховувати, що всі ці перешкоди робились на території, яка до великої війни не мала жодного особливого статусу, вона значилась мирною. А тому захисники не могли замінувати городи чи поля аграріїв так щільно, як це робиться тепер, під час великої війни», — наголошують автори розслідування.
Однак з мостів на перешийках міни ніхто не прибирав, наголошують усі військові, з якими спілкувалася УП для реконструювання картини подій.
Самі ж мінування фіксували в офіційних формулярах підрозділів, які несли службу на межі з ворогом, який окупував Крим — і в них немає жодних даних про розмінування, як немає і свідчень про такі розпорядження.
Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Усі пристрої та електромережі перевіряли двічі на місяць. У перший і третій тиждень місяця сапери їздили на херсонський напрямок, у другий і четвертий — на мелітопольський, пише УП. «Крім того, був журнал перевірок. За нього чомусь мовчать. Він зберігся», — згадує керівник профільного підрозділу в командуванні Об’єднаних сил.
Цей журнал вів 808-й окремий полк підтримки, з’ясували журналісти УП: у ньому фіксували дати перевірок та прізвища і підписи людей, які їх проводили.
«Якби вони побачили якісь несправності, це теж мали зафіксувати в журналі. За словами саперів, які його вели, таких випадків не було. Копію цього журналу, за даними УП, передали офіційному слідству ще в 2022 році», — йдеться в розслідуванні.
У лютому 2021 року, за рік до вторгнення РФ, через підрив військових ЗСУ на міні на Донеччині було проведено велику перевірку всіх вибухових загороджень. І хоча розпорядження стосувалося зони ООС, війська на півдні, як пише УП, теж «з власної ініціативи вирішили провести перевірку». На той момент після зими, снігів і затоплень всі міни перевіряли особливо пильно — чи нічого не відсиріло, не вийшло з ладу. Крім того, було додано ще одну групу протитанкових мін — 17 штук, а от знімати жодних загороджень тоді не стали.
До того ж, восени 2021 року сапери замінили підривники на всіх мінах. На південному напрямку це відбувалося вперше. «Один раз, але вчасно це було зроблено», — підсумовує співрозмовник УП серед керівників саперів.
При цьому військові не можуть виключити, що дані про розташування мінних загороджень стали відомі росіянам. «Там були позначки „міни“. Є місцеві, які все одно можуть ті позначки побачити», — цитує УП одне зі своїх джерел.
З квітня 2022 року Державне бюро розслідувань розслідує резонансну справу про те, чому на початку вторгнення РФ росіянам так швидко вдалося захопити південь України і чи була належною його оборона.
Справу розслідують за частиною 1-ї статті 111 та частиною 3-ї статті 425 Кримінального кодексу — державна зрада та недбале ставлення до військової служби.
Розслідування стосується подій перших днів і тижнів великої війни з РФ, коли після 24 лютого 2022 року російські війська, дислоковані до цього в Криму, швидко опинилися на материковій частині України — зокрема подолавши Чонгарський перешийок.
