«Голівуд відпочиває». Неймовірна історія порятунку трьох бійців ЗСУ з окупованого села, де місцева родина переховувала їх понад місяць
Поділитися:
Софія Біла, мешканка села Правдине, родина якої врятувала трьох бійців ЗСУ (Фото:Громадське)
Під час окупації правобережної частини Херсонської області мешканці села Правдине врятували життя трьом українським військовим. Більше ніж місяць місцева родина переховувала бійців ЗСУ, двоє з яких були поранені, в льоху на власному подвір’ї, а згодом у надзвичайно винахідливий спосіб вивезла їх через шість російських блокпостів.
Детальний репортаж про цю історію, яку раніше вже висвітлювали в українських медіа, зняли журналісти Громадського. Вони відвідали Правдине і поспілкувалися з багатьма учасниками неймовірного порятунку трьох захисників України в окупованому селі.
NV переказує найбільш вражаючі факти з репортажу Громадського.
https://www.youtube.com/watch?v=EO5-FUuKSQ4&ab_channel=hromadske
Женька, Тьома і Сергій: як трьом бійцям ЗСУ довелося ховатися в Правдиному
Село Правдине розташоване в Білозерській громаді Херсонщини на межі Херсонської та Миколаївської областей. До повномасштабного вторгнення тут мешкали близько 1,6 тис. жителів.
Правдине було окуповане ще в перші тижні вторгнення, а остаточно звільнене лише на початку листопада 2022 року. Однак до цього Збройні сили України ще кілька разів намагалися витіснити російських окупантів з села: саме тоді і сталися події, про які розповідає Громадське.
Перший з таких контрнаступальних штурмів ЗСУ провели 29 серпня 2022 року. Саме тоді під час активних боїв за село місцевий мешканець Олег Білий прихистив у своєму будинку пораненого українського військового — той отримав наскрізне поранення в руку, закривши собою самого чоловіка.
Як розповіли Громадському його прийомна донька Світлана та дружина Софія Біла, бійця на ім’я Євген, якого вони ласкаво називають «Женькою», спочатку сховали в самому будинку. Там його перев’язала місцева медсестра, яку покликали на допомогу.
«29 серпня, коли в нас тут було „весело“, прибігли [до мене] члени родини і сказали, шо є поранений наш хлопчик, треба перев’язати, — розповідає Людмила Авраменко, сільска медсестра. — Я сказала, якщо наш — то піду, якщо ні – не піду».
Авраменко розповідає, як вони з чоловіком пішли до родини Білих — «тихенько, бо в нас тут були продажники [колаборанти й зрадники]», — щоб допомогти військовому.
«Маленьке таке, худеньке», — з посмішкою згадує медсестра про «Женьку». За її словами, у військового була суттєва кровотеча зі скрізної рани лівої руки. Тому надавши йому допомогу, односельці доклали всіх зусиль, щоб прибрати сліди крові з підлоги, і сховали бійця в льоху, розташованому окремо на подвір’ї будинку родини Білих.
Людмила Авраменко, сільска медсестра з Правдиного / Фото: Громадське
Тим часом наступ ЗСУ завершився невдачею, українським силам довелося відступити, і ще двоє бійців — Артем Лук’яненко з 28-ї окремої механізованої бригади ЗСУ і вдвічі старший за нього побратим Сергій — опинилися в оточенні у Правдиному в ніч на 30 серпня.
Артема було поранено в голову. «У голову [влучив] осколок. Він не пробив голову, застряг у касці, але поранення було серйозне. Сергій казав, коли він перший раз побачив [рану], то подумав, що мені залишилося жити недовго і я доживаю лише «на адреналіні».
Чоловіки вирішили сховатися в одному з порожніх сільских будинків у Правдиному: помітили вибите вікно, через яке потрапили всередину. Утім поранений Артем потребував допомоги та догляду за раною, тож через дві доби двоє військових зважилися видати себе. Вони звернулися по допомогу до місцевого мешканця, який на їхніх очах в ці дні приходив у порожній будинок годувати собаку — цим чоловіком виявився все той же Олег Білий, який вже врятував бійця Євгена.
Донька Світлана розповідає, що її батько дійсно доглядав за сусідським собакою та будинком в окупованому селі, тож коли знайшов там ще двох бійців ЗСУ, запропонував їм перебратися в той самий льох у його дворі. Залишатися в порожньому будинку було ризиковано, оскільки у село зайшли кадирівці і мали б обшукати всі хати.
Так Євген («Женька»), Артем («Тьома») і найстарший з бійців Сергій опинилися втрьох у підвалі, де провели наступний місяць і ще один тиждень, аж до початку жовтня 2022 року.
Рятівний льох, буденний героїзм і кадирівці
Родина Білих — Олег, його дружина Софія і донька Світлана, що мешкала в найбільшому сусідньому і теж окупованому селищі Білозерка — місяць курсувала між цим адмінцентром та Правдиним, забезпечуючи трьох українських бійців одягом, медикаментами, їжею та всім необхідним.
«Мама їздила постійно в Білозерку до мене і приїжджала [назад у Правдине], вітчим [Олег] постійно через день, через два-три [їздив]. Ми оце наготовимо з мамою хлопцям — треба і білизну, і носки, і зубні щітки, і мусорні пакети, бо ж туалету, ви розумієте… І батько приїде, ми оце наложим їм на три дні, і батько вночі по чуть-чуть їх кормив», — згадує Світлана.
Софія Біла та її донька Світлана, рятівниці трьох війскових / Фото: Громадське
Крім того, Олег на прохання військових приніс у підвал книжки — «щоб хоч якось відволікатися», каже Артем — і час від часу заряджав їхні телефони, попри відсутність зв’язку.
У льоху площею близько 6 м на 4 м троє бійців провели понад місяць, не виходячи назовні, бо ж навколо були російські солдати — зокрема вони розмістилися буквально через вулицю. Інколи стіни підвалу просто «починали давити», зізнається Артем Лук’яненко, особливо на тлі очікування подальших наступів українських сил. «Тобі здається, шо з кожним днем все менше й менше простору залишається», — каже військовий.
Утім, військові знаходили час і для гумору. «Ми жартували: „Вийди, погуляй“ — це означало піднятися на сходи [льоху] і подивитися в ті 2−3 дірочки на небо, на природу. А там якраз дні такі були — сонце світить, все цвіте. Красиво, капець», — розповідає Артем.
За його словами, за увесь час їхнього перебування в Правдиному росіяни під час постійних рейдів селом «бігали, і не раз» поруч з підвалом, де переховувалися троє українських бійців, однак не помічали нічого підозрілого.
«У мене там росли цвіти, трави навколо, не було й видно, де там двері в погріб», — каже Софія Біла.
Льох на подвір'ї, в якому родина переховувала трьох бійців ЗСУ / Фото: Громадське
Найбільш ризикований епізод стався 16−17 вересня 2022, коли ЗСУ знову спробували звільнити село.
Тоді, каже Артем Лук’яненко, українським військовим вдалося взяти під контроль половину села, тоді як в іншій так і залишилися російські військові. 17 вересня, наступного дня після штурму, окупанти знову влаштували ретельну перевірку будинків на захопленій ними частині Правдиного.
«Там де були ми, була крайня точка, куди наші дійшли [у день наступу 16 вересня]. Їх швидко вибили, тому наступного дня ходили кадирівці і перевіряли, чи є наші по хатах», — пояснює Лук’яненко.
Софія Біла з жахом згадує, як побачила у своєму дворі 16−18 «чеченів», тобто кадирівців. «Зайшли до мене. Я як їх побачила — упала. «Мать, мать, — кричать. Чужой есть? Укроп?» — розповідає жінка. Уся група «чеченів» була в кількох метрах від підвалу з трьома військовими.
«Думаю, що мені зробить?! Впала [біля ґанку], як ніби свідомість втратила, — розповідає Біла про свою спотанну винахідливість. — А один каже: „Мать, мать, вам что, плохо?“ Тоді подивлися, вийшли з хати і бігом повиходили, 18 чоловік».
Так кадирівці дивом не виявили схованку бійців ЗСУ, хоча ті чули все, що відбувається, і вже готувалися отримати ворожу гранату в льох чи потрапити в полон, каже Артем.
«Голівуд відпочиває»: порятунок через шість російських блокпостів
На початку жовтня 2022 року росіяни прийшли до Олега Білого, власника будинку, на подвір’ї якого ховалися українські військові, і наказали виїхати з дому. Мовляв, вони хочуть заселитися туди самі. Чоловікові дали кілька днів на те, щоб зібрати речі і виїхати деінде з Правдиного.
Білий та його дружина Софія почали шукати варіанти, як водночас таємно вивезти і трьох бійців з льоху.
«Я цілу ніч так і не спала: думала, як їх вивозити. Якщо знайдуть — ні нас не буде, ні їх не буде», — каже Біла.
Виїжджати родина мала в Білозерку, центр місцевої громади, де мешкає їхня донька Світлана та її сестра. Аби дістатися туди з Правдиного, машина мала б подолати шість російських блокпостів.
Тож для кожного з врятованих військових родина розробила окремий «спецплан евакуації», який почали втілювати 6 жовтня 2022 року.
Артема Лук’яненка вивезли в розкладному дивані. Софія Біла розповідає, що в його конструкції зробили окрему щілину, аби військовий міг дихати, а згори завалили його мішками та побутовими речима.
«Ще взяли шість качок зверху», — каже Біла. Як пояснює Артем, так родина сподівалася мати виправдання на випадок, якщо військовий ворушитиметься і це помітять на блопості. «Щось шевельнулося, то можна буде списати на тварин — мовляв, вам здалося», — згадує військовий ідею Софії Білої.
«Впирався і колінами, і локтями в усі стінки, але нормально», — згадує боєць свою подорож. Він розповідає, що ситуація кілька разів була на волосині – росіяни вивантажували деякі речі з машини, часом пропонуючи «залишити щось їм». «Я думав, зараз знімуть далі: мовляв, а що у вас в диванчику тут є – оце був би сюрприз», — іронізує військовий.
Артем Лук'яненко, один з трьох врятованих військових / Фото: Громадське
У тій же машині під виглядом родича їхав в ролі пасажира найстарший з врятованих бійців, Сергій. Його вивозили за старими радянськими документами на ім’я іншої людини.
«У мене папа помер, в нього залишилася метрика — я дала мамі його метрику: скажеш, хата згоріла, нічого не залишилося, ні паспорта нічого, тільки свідоцтво про народження. Серьожу по цих документах мама вивозила», — розповідає Світлана.
Софія Біла зробила все, щоб після місяця без перукарні в льоху військовий Сергій ще більше був схожий на літню людину.
«Серьожка був такий бородатий, патлатий. Ми йому дали світерок такий дєдовий — довгий, грязний, щипаний такий», — згадує Софія Біла.
«Мама ще водки ляпнула на світер, щоб перегаром оцим всім перло», — додає Світлана.
«Голівуд відпочиває» — з усмішкою згадує про «рятівний» образ Сергія, доповнений товстими окулярами, його побратим Артем Лук’яненко.
Так родина успішно подолала всі блокпости і вивезла двох військових у Білозерку. Допомогло й те, що місцевого Олега, який часто туди їздив, вже добре знали на окупаційних блокпостах.
Далі Софія Біла з чоловіком Олегом повернулися в Правдине за останнім бійцем Євгеном, якого теж вивезли наступного ранку.
Саме «Женьку» як найхудішого з трьох спочатку планували вивезти в дивані, однак той зрештою «запанікував» і поступився місцем Артему.
Тож для Євгена розробили окремий план. Його вивезли так само за старими документами — свідоцтвом про народження сина Софії від першого шлюбу.
Софія згадує, що перед початком ризикованого маршруту «Женька» дуже хвилювався. «Сім таблеток заспокійливого вперла в нього, бо він почав біліти й труситися. Дала йому телевізор отакий [широкий плазмовий] в руки, щоб закривав усе», — каже жінка.
Дорогою військовий відчутно нервував («То жовтий, то білий на лице, мінявся», — згадує Софія), однак коли вони подолали всі шість постів, не витримала вже жінка: «Я як заплакала! А він каже: „Та чого ти, все добре, навпаки маєш сміятися“. Доїхали до дочки, кажу — приймай».
Врятовані та рятівники. Справа наліво в першому ряду: військовий Євген, мешканець Правдиного Олег Білий, його дружина Софія Біла, Артем Лук’яненко, за їхніми спинами – третій врятований військовий Сергій / Фото: Громадське
Подальші тижні до звільнення регіону військові провели в окупованій, але тиловій для росіян Білозерці: в будинку доньки Софії Білої та ще одному надійному помешканні.
11 листопада вони дізналися від місцевих мешканців, що село остаточно звільнене. Військовим вдалося вийти на зв’язок з командиром і 12 листопада їх забрали побратими. На зворотньому шляху вони ще раз заїхали в Правдине, щоб у вже звільненому селі на власні очі побачити подвір’я, яке врятувало їм життя.
***
57-річний Олег Білий, один з рятівників українських військових, нині служить у лавах ЗСУ. Попри вік, він пішов добровольцем, оскільки вирішив так вчинити ще під час окупації, розповідає його прийомна донька Світлана.
«Він як хлопців спас, сказав: як тільки зайдуть наші, я зразу піду на війну, — каже вона. — Дуже довго не хотіли брать, бо вже вік. Але він дочекався все одно і пішов».
У телефоні Софії Білої кожен із військових, яким врятувала життя її родина, тепер записаний як «син».
Редактор: Інна Семенова
