«Це фантастика». Не вірю, що про стеження за Bihus.Info не знали хоча б на рівні заступника Малюка — інтерв’ю з Опанасенком

Поділитися:

Журналіст-розслідувач Bihus.Info Максим Опанасенко (Фото:Максим Опанасенко/Facebook)

Автор: Олексій Тарасов

Журналіст-розслідувач, редактор проєкту Bihus.Info Максим Опанасенко розповів в інтерв’ю Radio NV про деталі стеження за редакцією та реакцію на це СБУ.

https://www.youtube.com/watch?v=Ov1JdZLt43Y

 — Ви вже побачили реакцію очільника СБУ Василя Малюка. Він засудив дії співробітників свого відомства, сказав, що це не має кидати тінь на всіх інших. Чи можна собі уявити, що Василь Малюк не знав про таку масштабну операцію зі стеження за журналістами?

— Уявити, звісно, можна, але від цього стає ще сумніше, бо це автоматично означає, що в СБУ діють якісь, умовно, клани, де ліва рука не знає, що робить права рука, а голова не в курсі. Тому мені не хотілося б думати про те, що це так насправді відбувається.

— Ми обговорювали з колишнім співробітником СБУ Іваном Ступаком цю операцію. Він сказав, що мінімум заступник Малюка мав знати, тому що це настільки велика операція, що вона стільки має погоджень, що не може бути, щоб просто самі вирішили. Що вам підказує те, що сам по собі Департамент захисту національної державності не міг вирішити, що там якісь наркотики, тому відправляємо купу людей, стільки камер встановлюємо, щоб з’ясувати, а що ж відбувається на корпоративі?

— Це фантастика хоча б через те, що найімовірніше до цієї операції залучалися співробітники одного з технічних департаментів Служби безпеки України. Це означає, що мали виїхати службові автомобілі, мала виїхати техніка для встановлення [прослушки]. Це ж всі речі, які знаходяться на [балансі] або знаходяться в користуванні так званих технарів Служби безпеки України.Зробити це просто за бажанням керівника одного окремо взятого департаменту, у якого на руках щось було чи не було — це фантастика, так не може відбуватися.

Я теж дуже обережним намагаюся бути в цьому, тому що я поважаю те, що робить СБУ, щонайменше останні два роки у військовому плані. В даному конкретному випадку я не вірю, що не знав ніхто хоча б на рівні заступника Малюка.

— Ми говорили про це в ефірі з Михайлом Подоляком, радником голови Офісу президента, який серед іншого відповідає за комунікації, за медіа. Він так сказав: це все примітивна атака журналістів. Тобто він підкреслював, що Офіс президента ніякого відношення до цього не має. Пан Бігус сказав в ролику, що не знає, хто це зробив. Чи можна уявити собі, що в Офісі президента також ніхто не в курсі?

— Підозр, насправді, достатньо, і між собою, всередині команди, ми обговорюємо всі можливі варіанти, яких не так і багато. Їх можна порахувати на пальцях однієї руки. Якщо б йшлося про справжнє кримінальне провадження, де було задіяно НСРД (негласні слідчі розшукові дії — Ред.), а це мав бути тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений кимось з членів команди, то, найімовірніше, це закінчилось би не відео на зливних бачках, а реальним покаранням когось винного в рамках цього кримінального провадження.

— Давайте тоді поговоримо про ті імена, які ви називаєте. Ви декількох змогли ідентифікувати співробітників цього Департаменту захисту національної державності СБУ. Там є і Кравченко Ігор Борисович, є Євгеній Коноваленко. Чого ви очікуєте, що буде відбуватися далі саме з цими співробітниками, які проводили цю операцію?

— Станом на зараз ми вважаємо, що ці люди вчинили злочин. Це кримінальний злочин. По-хорошому, вони мали б понести за це відповідне покарання в межах Кримінального кодексу України.

— Поки що ми побачили, що наприкінці грудня було звільнено керівника цього департаменту Романа Семенченка. Ви до нього зверталися, він не коментує ситуацію. Це відбулося тихо, ніхто не пояснив, що дивіться, ми звільняємо цього керівника, можливо, за те, що було стеження з журналістами. Як ви оцінюєте цей крок?

— Це ж теж дивно. Це якась дуже нехороша українська традиція останніх років, коли звільнення зводиться до покарання. Звільнення не може бути покаранням за вчинений злочин, якщо це справді був злочин. Таких прикладів ми вже бачили достатньо за останні роки, коли людину просто звільняють, і суспільству це подають як певну перемогу. Він там щось таке натворив — його звільнили.

— В вашому розслідуванні фігурують співробітники цього готельного комплексу. Я особисто за них переживаю. Як можна гарантувати їхню безпеку, що до їхніх родичів не прийде хтось з силовиків і не буде погрожувати?

— Я сподіваюся, що на всіх щаблях української влади і правоохоронної системи адекватності більше, ніж неадекватність. Якщо якісь обговорюють ідеї щодо співробітників Українського села, то це буде вже поза межами добра і зла.

Ми дуже багато консультувалися з ними і дуже багато радилися, ні до чого не змушували. Вони радо погодилися [співпрацювати], тому що для них так само це був величезний шок.

Я сподіваюся, що і в закладу буде все в порядку, і в окремих співробітників. Але, оскільки ми не є охоронною компанією або правоохоронним органом, то, звісно, гарантувати ми також нічого не можемо.