Бути помітними: як артрезидеції розкривають ЄС для України та навпаки
Поділитися:
Артур Де Корт, митець із Бельгії й Анна Верещака, модераторка виставки
Попри війну, Україна рухається шляхом євроінтеграції. Цей шлях стосується не лише економіки й політики — українське мистецтво теж визначає своє законне місце в європейському артпросторі. Як і мистецтво з країн ЄС допомагає краще показати єдність цінностей у європейців — незалежно від того, які паспорти лежать в їхніх кишенях.
Яким чином європейським митцям із різними досвідами варто співпрацювати? Чим українські митці можуть надихнутися від колег з ЄС?
Мистецтво з ЄС та України: точки перетину
Цієї осені в Ужгороді відбулась артрезиденція «ЄС-Україна: єдина спадщина, спільне майбутнє». Вона об’єднала 20 митців із Німеччини, Бельгії, Румунії, Латвії, Литви та, звісно, України. Протягом тижня вони разом попрацювали над груповою виставкою та досліджували спільну європейську спадщину.
Тетяна Домненко — кураторка артподії й українська художниця — працювала з учасниками весь цей час, допомагаючи одночасно викристалізувати їхні ідеї й передати меседжі аудиторії, враховуючи український контекст.
«Ми з колегами обговорювали й тестували ідеї, скеровували митців, консультували щодо формулювань, які вони вживали. Наприклад, коли вони говорили про „мир“, про те, щоби перестати „воювати“, ми відчували, що в українців це викличе негативну реакцію. Ми зрозуміємо це як „здатися“. Тому питали, що саме митець мав на увазі? Чи дійсно саме це?», — розповідає Тетяна.
Майже половина проєктів на виставці — колективні, тобто художники з Румунії або Німеччини щось малювали чи створювали для експозицій українців і навпаки. Вони необов’язково мали працювати разом. Проте ідея кооперуватися виникла наче сама собою, що можна також вважати мистецьким експериментом.
Між митцями були відмінності у сприйнятті мистецтва та підході до роботи. За словами кураторки, українські художники часто сприймали тему більш прямо, фокусуючись на інструментах і техніках. Водночас закордонні митці показували легкість та інтуїтивність, часто працюючи з нетиповими матеріалами, адже для них головне — ідея. Вони менше обмежуються своїм віком чи статусом, відчуваючи дитячу цікавість до всього.
«У нас мистецтво часто ужиткове — щоби повісити в себе у вітальні та показувати гостям. Коли для аудиторії в ЄС важливо, яку емоцію вони відчувають, споглядаючи роботу. Це про вміння сприймати мистецтво. Щоб це покращити, важливо приділяти увагу освіті для „немитців“, вчити людей знайомитися з різним, особливо сучасним, артом і сприймати його. Аналізувати свої відчуття. Виставка в межах резиденції — якраз вчить цього», — розповідає Тетяна.
Save the duck: погляд митців з ЄС на Україну
Один з учасників резиденції — художник та артменеджер із Румунії Даніель Лоаґар. Уже 14 років він перетворює звичайні предмети на глибокі концептуальні роботи. Митець черпає натхнення з дадаїзму та авангардного мистецтва, але водночас інтегрує новітні технології у свої роботи.
«Я великий фанат апсайклінгу: використання матеріалів, які більше не мають для людей цінності. Кожен мій твір — наче нова книга в бібліотеці. Всі вони мають однакову форму, але розповідають різні історії», — говорить він.
Під час резиденції Даніель створив десять ідентичних боксів, присвячених універсальним європейським цінностям, як-от дім, любов та надія. Однією з його інсталяцій є «Збережіть качку — збережіть світ», де маленька гумова качечка плаває у банці з блакитною водою, що символізує стійкість і вміння адаптуватися до складних умов життя.
«Качка — найкраща тварина. Вона може плавати, літати, ходити по землі, вона комунікабельна. Українці — ця жовта качка у блакитній воді, яку треба врятувати. І водночас українці — воїни, на шляху трансформації у прекрасного лебедя», — пояснює свою ідею Даніель.
Також митець зрежисував перформанс на основі вірша румунського поета Нікіти Станеску «Урок про політ». Даніель переконаний, що ця поезія дуже актуальна сьогодні для українців, адже нагадує про важливість сили духу. Він відчуває, що багато людей втратили надію. І завдання митців — це виправити.
Лоаґар переконаний: подібні обміни варто проводити частіше, щоб донести загальноєвропейські меседжі світові, поширювати нові ідеї.
«В Україні не така довга історія міжнародних обмінів, як у Румунії, адже ми вже 17 років у Європейському Союзі. За цей час у нас була змога частіше перетинати кордони та обмінюватись ідеями, досліджувати європейські проблеми та підходи», — розповідає митець.
Даніель розповів про свою роботу як артменеджера в Румунії. Він створив платформу для виставок художників-початківців, зокрема студентів.
«Ми не чекаємо, поки вони самі подадуть заявки, а відвідуємо артподії й мистецькі академії. Ми запрошуємо до співпраці перспективних художників і пропонуємо їм повний цикл підтримки — від вибору робіт до організації виставок. Робимо це безплатно, бо вважаємо важливим допомагати молодим талантам, стаємо для них своєрідним трампліном у мистецьке життя», — підкреслив Даніель.
Художник дав 3 поради, як українським митцям просувати свою творчість у країнах ЄС та розповідати про ситуацію в Україні так, щоб їх почули:
-
Надалі створювати й поширювати свої роботи. Варто використовувати можливості, які пропонують закордонні платформи. Це можуть бути міжнародні виставки, резиденції та фестивалі. Спільні проєкти із закордонними митцями допоможуть розширити горизонти й знайти нові рішення.
-
Розповідати персональні емоційні історії. Краще використовувати власний досвід для створення глибоких і змістовних концептів. Адже для аудиторії важливо відчути емоцію, споглядаючи роботи митця. Це допоможе краще зрозуміти його стан і повідомлення, яке він хоче передати.
-
Експериментувати з формами та матеріалами. Треба підходити до мистецтва як дослідники та створювати концептуальні роботи. Сам Даніель, наприклад, знайшов гумову качку для свого проєкту, коли пішов у секонд-хенд, і тоді в нього виникла ідея.
Артрезиденції: спільний простір — спільне бачення
Артрезиденції з’явилися в Європі ще у XVI столітті, коли заможні люди чи керівники академій збирали митців на деякий час у певному просторі, аби вони обмінювалися досвідом й практиками. В результаті митці створювали спільні роботи, наприклад, для декорування приміщень. Друга хвиля популярності припадає на середину минулого століття, коли після Другої світової війни художники шукали нових форм і сенсів. Сьогодні, під час нової війни в Європі, митці знову намагаються виразити емоції, біль та страх цілого континенту. А також наголосити на спільних людських, а отже європейських, цінностях.
Резиденція «EU-UA Bridges of Resilience: Shared Heritage and Common Futures» є продовженням цієї європейської традиції.
За словами Вікторії Давидової, радниці з питань преси та інформації Представництва ЄС в Україні, організатори хотіли, щоби всі учасники поділилися своїм баченням про культурні зв’язки України з країнами ЄС. Ця артподія стала прикладом того, як різностороння культура ЄС органічно збагачує й український культурний простір. У процесі стало зрозуміло, як багато спільних цінностей українці та мешканці ЄС насправді мають.
«Ми були вражені, спостерігаючи, як митці знаходили спільну мову, об’єднуючи різні стилі, ідеї та концепції. Коли ми побачили фінальні роботи, вкотре переконалися, що основні людські цінності, які ми також називаємо європейськими цінностями, універсальні для всіх — незалежно від того, народилася людина у Харкові, Брюсселі, Сумах, Берліні чи Вільнюсі. Адже всі ми мріємо про вільний світ, де є повага до людської гідності, всі ми сумуємо за домівкою, всі ми хочемо, щоб нашою культурою захоплювалися, але також любимо пізнавати й чужу», — підсумувала Вікторія Давидова.
Артрезиденція є частиною проєкту «Культурна дипломатія: ЄС — Україна», що фінансується Представництвом Європейського Союзу в Україні.
Авторка: Катя Старокольцева-Скрипник
