Думки про головне. Буданов та Данілов — про умови миру, конфігурацію післявоєнного світу та найважчий день війни
Поділитися:
Керівник ГУР Кирило Буданов та секретар Радбезу Олексій Данілов (Фото:Колаж NV)
Автор: Максим Бутченко
В другу річницю початку повномасштабної війни NV поставив керівнику ГУР Кирилу Буданову та секретарю Радбезу Олексію Данілову три запитання щодо глобального та особистого.
У ці дні важливо не лише згадати початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну та оцінити той стан, в якому зараз знаходиться країна, але й спробувати зазирнути трохи вперед.
Саме цим зайнявся NV за допомогою двох спікерів, які здатні — завдячуючи своїй посаді та інформації, до якої вони мають доступ, — спрогнозувати найближче майбутнє України, та не лише її. Йдеться про керівник ГУР МО Кирила Буданова та секретаря Ради нецбезпеки та оборони Олексія Данілова.
Їм обом редакція поставила три однакових запитання: два — про глобальне, і одне — про особисте. А саме:
«На яких умовах завершиться повномасштабне вторгнення росіян — для України та для РФ?»
Якою буде конфігурація післявоєнного світу (нові союзи, зміни в ООН чи щось таке)?
Особисто ваш найскладніший і найвдаліший день за два роки повномасштабного вторгнення?
Відповіді на них — нижче:
«Програма-максимум для нас — не лише вихід на наші кордони, але й повний розвал країни-окупанта»
Кирило Буданов, командир Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони:
На яких умовах завершиться повномасштабне вторгнення росіян — для України та для РФ?
По-перше, давайте визначимося з дефініціями. «Повномасштабне вторгнення» чи «повномасштабна війна». Думаю, що «повномасштабне вторгнення» завершилося ще наприкінці весни 2022 року. Коли окупанти не змогли захопити Київ, Чернігів та Суми — на півночі, Харків — на Сході, Миколаїв та Запоріжжя — на півдні. Коли рашисти не змогли вийти на так звані «кордони» своїх фейкових республік на українському Донбасі. Саме на цьому етапі «повномасштабне вторгнення», власне, і завершилося.
Після цього розпочався український контрнаступ, в результаті якого були повністю звільнені Київська, Чернігівська, Сумська області, Куп’янськ, Балаклія та Ізюм на Харківщині, Лиман на Донеччині. Українські воїни звільнили від ращистів і єдиний обласний центр, який їм вдалося захопити в березні 2022-го — місто Херсон. Було звільнено все правобережжя Херсонщини.
Далі – почалася повномасштабна війна, яка протягом 2023 року мала здебільшого позиційний характер без суттєвої зміни лінії фронту. Через низку об’єктивних обставин наш повномасштабний контрнаступ не приніс нам бажаних результатів, тому нині українська армія намагається дещо змінити власну стратегію та тактику, змінивши характер ведення війни, зробивши його менше контактним.
Маємо активно знищувати технічний, виробничий та фінансовий потенціал ворога в його тилу. Нафтобази, заводи, виробничі цикли зброї, ураження стратегічних об’єктів в тилу Росії – це наша законна ціль. І ми це вже вдало виконуємо.
Почитайте останні новини з РФ про ситуацію на їхніх НПЗ після прильоту українських БПЛА. Подивіться, що роблять наші морські дрони з Чорноморським флотом РФ, третина якого вже знищена, попри те, що свого власного в класичному розумінні ХХ століття флоту Україна взагалі немає.
Класична позиційна «фронтова» війна поступово відходить в минуле. ХХІ століття створює нові виклики як на полі бою, так і в тилу. Хто перший прийме ці виклики та знайте на них гідну відповідь, — той і переможе.
Мусимо змінювати власну стратегію та тактику відповідно до вимог часу, обставин та наших технічних і мобілізаційних можливостей. Саме за таких «умов» українське військо отримає перевагу на полі бою, а значить — матиме більш потужні позиції до початку перемовин про припинення вогню, які рано чи пізно, безумовно, розпочнуться.
Головною та беззаперечною умовою для початку таких переговорів має бути звільнення абсолютно всієї захопленої після березня 2014 року української території.
Звісно, цього можна досягти не лише комбінованим способом. Але для того, аби це сталося, Україна має отримати суттєву перевагу на полі бою. Росіяни завжди йдуть на поступки, виключно коли відчувають небезпеку для власного існування. І ми маємо створити у них таке відчуття. Відчуття страху за своє життя.
Звичайно, програма-максимум для нас — не лише вихід на наші конституційні кордони, але й повний розвал країни-окупанта, який в силу розмірів території ворога може відбутися лише зсередини. Але цьому процесу ми маємо максимально сприяти своєю думкою, своєю зброєю, своєю дипломатією, своєю розвідкою.
За інших обставин ранок 24 лютого 2022 року для України буде повторюватися з регулярною періодичністю. Адже саме існування української нації та української держави вже майже 400 років стоїть поперек горла російському диктатору та його холопам.
Якою буде конфігурація післявоєнного світу (нові союзи, зміни в ООН чи щось таке)?
Не сумніваюся, що війна завершиться нашою перемогою, а відтак — поразкою Росії. Бо це екзистенційне питання, і його розв’язок очевидний — добро зобов’язане покарати зло, справедливість мусить утвердитись над беззаконням, краса має восторжествувати над потворністю.
І ви абсолютно праві – агресія Російської Федерації проти України, яка, я нагадаю, розпочалася не два, а десять років тому, продемонструвала, що світова система безпеки, створена після Другої світової війни, закріплена Паризькою угодою 1947 року та Гельсинською декларацією 1975 року, виявилася недієздатною, інертною, не готовою відповідати на виклики новітніх агресорів.
Якби світ належно відреагував і не допустив анексії Криму у 2014 році, то не було ні російського втручання на Донбас, ні повномасштабного вторгнення 2022-го. Світ дав слабинку і Путін цим одразу скористався, застосувавши свою улюблену поведінкову манеру «гопника».
Для того, щоби у майбутньому унеможливити повторення подібного сценарію, коли якийсь диктатор-маніяк, як то Гітлер чи Путін, може серйозно загрожувати знищенням країнам та народам, необхідно вибудувати нову, сучасну, дієву та реактивну систему міжнародної безпеки. Яка захистить рівні права та спокій для усіх країн світу. Потрібен новий міжнародний договір і нові механізми для його виконання.
І коли перший пункт — підготовка та підписання нової безпекової угоди, — очевидно отримає підтримку переважної більшості країн світу, за винятком хіба тоталітарних чи автократичних режимів, то другий пункт — забезпечити її виконання, — втілити на практиці набагато складніше.
Для цього потрібно перш за все притягнути до відповідальністю Росію за вчинені злочини. Кожен військовий злочинець повинен постати перед трибуналом. Усі нанесені Україні матеріальні та моральні збитки, у тому числі – недоотримані у зв’язку з війною прибутки, повинні бути компенсовані через механізм репарацій.
Найважливіше — Російська Федерація повинна повністю відмовитись від ядерної зброї, а «мирний атом» на Росії повинен перейти під міжнародний контроль.
І якщо агресор буде покараний, коли кожен мешканець Росії на своїй шкірі відчує розплату за підтримку режиму, це буде хороший урок для всіх народів і країн, які ще сповідують певні агресивні чи реваншистські ідеї.
Реалізація вимагатиме і створення міжнародних сил безпеки на постійній основі. І тут я вважаю, мало би бути визначене особливе місце для українських військових, які здобули неоціненний воєнний досвід в протистоянні агресії Російської Федерації.
Особисто ваш найскладніший і найвдаліший день за два роки повномасштабного вторгнення?
Найскладніший для мене кожен день, який розпочинається — бо кожного дня є велика кількість задач, які я повинен вирішити. І від кожного мого рішення залежить надзвичайно багато — чи воно наближає нашу перемогу, і на скільки наближає. І яку ціну ми сплатимо за виконання цього рішення.
Це величезна відповідальність — доля країни, життя людей. Я навчився з цим тягарем проживати кожен день, усвідомлюючи ту величезну відповідальність, яка мені випала.
Я щасливий, коли наші плани вдалися, ворог поніс втрати, а усі наші хлопці повернулися із завдань живими та неушкодженими.
А найвдаліший день ще попереду — це день нашої перемоги і тотальної поразки імперії зла — РФ. І хоча цей день не буде кінцем історії, бо нам ще буде треба виявити, знайти і покарати усіх військових злочинців, де би вони не ховалися, в той день я буду щасливим і задоволеним.
«Війна в Україні — це тільки один із фрагментів глобальних тектонічних зсувів»
Олексій Данілов, секретар Ради нацбезпеки та оборони (РНБО):
На яких умовах завершиться повномасштабне вторгнення росіян — для України, для РФ?
Головною умовою припинення війни для Росії є настання обставин незворотного характеру, що призведуть до зникнення самої Росії, такої, якою вона є.
Головним фактором для України щодо завершення повномасштабного вторгнення є створення всіх необхідних умов для забезпечення сталого миру й усунення повторних військових загроз з боку РФ, шляхом її дестабілізації і наступної фрагментації. Поки Росія не буде нарізана за принципом «регіонального салямі», — це буде постійна загроза війни, відкладеної у часі, для України, всіх оточуючих Росію країн і будь-якої іншої держави.
Росія — країна-вигнанець, яка всім своїм історичним минулим довела неможливість власного існування у світі цивілізованих країн, які живуть за законами і правилами. Росія — навіть не держава у класичному розумінні цього терміну, а територія, яка контролюється кримінально-мафіозним угрупованням.
Норма існування РФ — це норма поведінки маніяка, який нормально почувається тільки тоді, коли по лікті в крові, бруді та лайні.
Якою буде конфігурація післявоєнного світу (нові союзи, зміни в ООН чи щось таке)?
Війна в Україні — це тільки один із фрагментів глобальних тектонічних зсувів. Путін з його комплексами «гебешної миші» у нав’язливому бажанні компенсувати заподіяні йому «Заходом» уявні образи, став тригером масштабних змін.
Заморожені регіональні конфлікти, криза міжнародних безпекових інституцій, суперечки за ресурси, поява нових економічних гігантів — все це утворило складний клубок протиріч. І те, що світ не стоїть після 1945 року на місці, а розвивається і змінюється, — це природній процес. Неприродно те, що накопичені проблеми хочуть вирішити зброєю та насильством, а не шляхом цивілізованого діалогу. Може скластися певне враження, що на планеті начебто і не було століть розвитку й гуманізму.
А яким буде повоєнний світ — напряму залежить від того, що нині відбувається на українському полі бою. Від його результатів залежить, який світ ми будемо мати: спрямований у майбутнє, чи повернутий в архаїку релігійного фанатизму, націоналізму та авторитаризму.
Особисто ваш найскладніший (окрім 24 лютого 2022-го) та найбільш вдалий день за два роки повномасштабного вторгнення?
Чесно кажучи, два роки війни для мене — це як один важкий і, здається, нескінченний день. Але відчуваю, що світла стає все більше, і це вже не спинити.
А найбільш концептуально важливим був для мене день 24 лютого 2022 року, коли я, мабуть, першим із військово-політичного керівництва країни почув знамениту фразу про російський військовий корабель. Не знаю чому, але саме тоді я чітко зрозумів і відчув, що саме там і опиниться Росія з її недоімператором бензоколонки.
