Дві квартири, конкурсна комісія і 70 мільйонів: як справи Кириленка і Стефанішиної зійшлися в одній точці

Розслідувальна стаття. Усі особи вважаються невинуватими, доки їхню провину не встановлено обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України). Нижче наведено підозри, версії слідства та позиції самих фігурантів.

Точка перетину

Ще на початку серпня 2026 року Ольга Стефанішина представляла Україну у Вашингтоні й була присутня на переговорах президентів України та США. За кілька днів вона вже сиділа в залі Вищого антикорупційного суду — як особа, якій НАБУ і САП оголосили підозру в незаконному збагаченні на понад 13,9 мільйона гривень.

Саме на її засіданні 5 серпня прозвучало те, що поєднало дві гучні справи в одну сюжетну лінію. Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури зачитав листування Стефанішиної з головою конкурсної комісії з обрання директора НАБУ Миколою Кучерявенком, датоване 30 грудня 2022 року. За версією обвинувачення, з нього випливає, що чинна на той час віцепрем’єр-міністерка лобіювала призначення директором антикорупційного бюро тодішнього голови Донецької ОВА Павла Кириленка.

Того ж Кириленка, який сьогодні очолює Антимонопольний комітет України і сам є обвинуваченим у недостовірному декларуванні та незаконному збагаченні — вже на понад 70 мільйонів гривень.

Коли журналіст Радіо Свобода запитав голову АМКУ про це ймовірне лобіювання після його власного засідання у ВАКС 6 серпня, відповідь була короткою: «Мені про це нічого не відомо».

Ця стаття — про те, як два антикорупційні провадження, дві біографії й одна конкурсна комісія опинилися пов’язані між собою.

Хто такий Павло Кириленко

Павло Олександрович Кириленко народився 5 травня 1986 року в Макіївці на Донеччині. У 2008 році він закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого в Харкові за спеціальністю «Правознавство», згодом здобув магістратуру з публічного управління. Підполковник юстиції.

Його кар’єра починалася в прокуратурі: від помічника прокурора він пройшов шлях до керівних посад, а з 2017 року був військовим прокурором Ужгородського гарнізону. У липні 2019 року Кириленка призначили головою Донецької обласної державної (згодом — військової) адміністрації, яку він очолював і в перші місяці повномасштабного вторгнення. У вересні 2023 року Верховна Рада погодила його призначення головою Антимонопольного комітету України замість Ольги Піщанської.

Кириленко одружений з Аллою Кириленко, яка раніше працювала в управлінні праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради; подружжя виховує двох дітей. Рідний брат посадовця Євген, за повідомленнями ЗМІ, у 2014 році перейшов на бік так званої «ДНР» — сам Кириленко публічно заявляв, що не підтримує з ним зв’язків через політичні розбіжності.

Справа про 70 мільйонів

Кримінальне провадження щодо голови АМКУ виросло з журналістики. У березні 2024 року проєкт «Схеми» (Радіо Свобода) оприлюднив матеріал про те, що в період 2020–2023 років родина Кириленка придбала автомобілі та низку об’єктів нерухомості в Києві й області, а також в Ужгороді — загальною ринковою вартістю понад 70 мільйонів гривень, не маючи для цього достатніх офіційних доходів.

Пояснення самого посадовця звучало так: джерелом статків нібито став стартовий капітал родини, сформований ще у 90-ті роки, коли бабуся його майбутньої дружини вигідно продала акції горлівського заводу «Стирол», отримані нею як працівницею підприємства. Офіційного підтвердження цих операцій журналістам знайти не вдалося.

Після розслідування Кириленко вніс до декларації за 2023 рік апартаменти площею 200 квадратних метрів у Києві вартістю 6,2 мільйона гривень, оформлені на 77-річну бабусю дружини. Водночас він так і не задекларував автомобіль BMW, яким володіє його теща, але користується дружина голови АМКУ.

НАБУ відкрило провадження за фактами розслідування «Схем». 7 липня 2025 року справу про незаконне збагачення та недостовірне декларування на 72 мільйони гривень передали до суду. 5 червня 2025 року бюро та прокуратура повідомили Кириленку про нову підозру — у недекларуванні майна: за версією слідства, у декларації за 2024 рік він не вказав дані про 20 об’єктів нерухомості та люксовий автомобіль, зареєстровані на родичів дружини. Підозру отримала й дружина посадовця, Алла Кириленко, — у пособництві в незаконному збагаченні.

У серпні 2025 року САП ініціювала відсторонення Кириленка від посади після того, як він у межах судового процесу особисто підтвердив, що може використати своє становище для впливу на учасників провадження через їхніх близьких осіб. Вищий антикорупційний суд це клопотання не задовольнив.

«Зістарений» договір позики

Окремий вузол справи — питання, звідки в родини гроші на нерухомість. Під час обрання запобіжного заходу влітку 2024 року тесть посадовця Олександр Матієнко пояснював суду, що придбав нерухомість у київському ЖК «Оболонь плаза» за 800 тисяч доларів, які нібито позичив у депутата Сокальської міської ради на Львівщині Володимира Ковальчука.

Судова експертиза, однак, показала, що договір позики, датований липнем 2021 року, насправді підписали лише у квітні–липні 2024-го, а документ намагалися штучно «зістарити». У березні 2026 року НАБУ і САП повідомили Ковальчуку про підозру — у наданні завідомо неправдивих свідчень і недостовірному декларуванні; слідство вважає, що депутат «створив штучні докази захисту» у справі голови АМКУ.

Що відбувалося в суді 6 серпня 2026 року

На засіданні у ВАКС суд перейшов до допиту свідків. Допитували продавчиню нерухомості, яка згодом стала власністю родини Кириленка, та нотаріуса, що посвідчувала угоди про купівлю майна.

Захист просив відкласти допит через відпустку адвоката Володимира Лисенка. Кириленко клопотання підтримав і заявив, що не зміг знайти іншого захисника. На запитання суду, чи є письмові відмови адвокатів, він відповів, що такого обов’язку не має. Головуюча суддя Наталя Мовчан звернула увагу, що про серпневі засідання захист повідомили ще 23 червня, а адвокат спланував відпустку саме на серпень, хоча у липні засідань не проводилося. Колегія клопотання відхилила, гарантувавши захисникові право перехресного допиту згодом. Кириленко назвав це «грубим порушенням» права на захист. Наступне засідання призначили на 7 серпня.

Хто така Ольга Стефанішина

Ольга Стефанішина народилася 29 жовтня 1985 року в Одесі. Вона закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальностями «міжнародне право» та «переклад з англійської мови», а також Одеський національний економічний університет за напрямом «фінанси і кредит».

До великої політики Стефанішина працювала в Міністерстві юстиції та Кабінеті Міністрів, де опікувалася питаннями європейської інтеграції й координувала виконання Угоди про асоціацію з ЄС. У 2020–2025 роках вона обіймала посаду віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, а з вересня 2024 року також очолила Міністерство юстиції. На цей період припали набуття Україною статусу кандидата на вступ до ЄС і старт переговорів про членство.

27 серпня 2025 року її призначили послом України у США. На цій посаді вона працювала до 3 серпня 2026 року; завершення роботи у Вашингтоні Стефанішина назвала «власним рішенням, продиктованим особистими обставинами».

Підозра на 13,9 мільйона

5 серпня 2026 року НАБУ і САП повідомили Стефанішиній про підозру у трьох епізодах: незаконне збагачення на понад 13,9 мільйона гривень і два епізоди недостовірного декларування.

За версією правоохоронців, вона фактично володіла двома квартирами у ЖК «Файна Таун», оформленими на подругу, а також користувалася незадекларованими квартирою, паркомісцем, нежитловими приміщеннями й автомобілем Mercedes-Benz, зареєстрованими на близьких людей та підлеглого. За даними НАБУ, посадовиця також мала намір придбати будинок під Києвом орієнтовною вартістю 550 тисяч доларів — з яких 250 тисяч планувалося сплатити готівкою, а решту покрити передачею продавцю двох згаданих квартир. Від угоди вона, ймовірно, відмовилася через призначення на дипломатичну посаду.

Ключовий аргумент слідства — розрив між доходами й витратами: з початку 2024 року до середини 2025-го Стефанішина офіційно заробила близько 3,7 мільйона гривень, тоді як лише з її банківських рахунків було витрачено приблизно 4,2 мільйона.

Прокуратура просила заставу близько 13 мільйонів гривень; 6 серпня ВАКС визначив її розмір у 6 мільйонів і поклав на Стефанішину процесуальні обов’язки. «У мене немає коштів — ні 13, ні 10, ні 6 [мільйонів]. Але, звичайно, я буду шукати ці кошти», — прокоментувала вона рішення суду. За новою підозрою їй максимально загрожує до 10 років позбавлення волі.

Сама Стефанішина відкидає звинувачення. Вона наголосила, що будь-які процесуальні дії «не означають встановленої провини», що питання про нерухомість вона вже раніше публічно пояснювала й надала журналістам усі необхідні документи. «Спокійно, за законом відстою свою позицію. У результаті я не сумніваюся», — написала вона.

Головний вузол: вплив на конкурси до НАБУ і НАЗК

Саме тут дві справи змикаються. За словами прокурора САП, наприкінці 2022 року голова конкурсної комісії Микола Кучерявенко надіслав Стефанішиній список кандидатів на посаду директора НАБУ, а вона нібито відповіла, що їй «потрібні» Людмила Сугак і Павло Кириленко, і запропонувала відкласти засідання комісії. Обидва кандидати зрештою вибули з конкурсу. Окремої підозри за цим епізодом Стефанішиній публічно не оголошували.

Другий епізод стосується конкурсу на голову НАЗК. За версією обвинувачення, керівник служби Стефанішиної Олександр Буханевич просив у неї «інструкції, побажання і поради» перед засіданнями комісії, а вона нібито назвала пріоритетним кандидатом Сергія Гупяка й обговорювала оцінки претендентів. Уряд зрештою призначив головою НАЗК Віктора Павлущика, а Гупяк став його заступником.

Іронія цих епізодів — у контрасті з публічною риторикою. У лютому 2023 року Стефанішина заявляла, що уряд не має «жодних інструментів впливу на комісію, крім публічних закликів». У грудні 2024-го вона називала призначення керівників НАБУ і САП «на основі прозорого конкурсу» одним із головних антикорупційних досягнень України. Тоді ж, у грудні 2024 року, вона обстоювала думку, що Україна має поступово відмовитися від участі міжнародних експертів у конкурсних комісіях — мовляв, це свідчитиме про побудову «сталої, сильної, демократичної системи державних інституцій».

Оприлюднене прокурором листування ставить під сумнів саме те, наскільки незалежно могли б діяти українські члени таких комісій без міжнародного контролю. Сама Стефанішина ймовірний вплив на призначення директора НАБУ коментувати відмовилася, зауваживши лише, що прокурор «додав контекст, який не відноситься до цієї справи».

«Справа Лукаш» та інші скандали навколо Стефанішиної

Нинішнє провадження — не перше, у якому фігурує ім’я Стефанішиної.

«Справа Лукаш». У жовтні 2019 року їй повідомили про підозру у заволодінні або розтраті майна в особливо великих розмірах через зловживання службовим становищем. Ідеться про закупівлю Міністерством юстиції у 2013–2014 роках досліджень щодо відповідності українського законодавства праву ЄС. За версією обвинувачення, тодішня міністерка юстиції Олена Лукаш, Стефанішина та інші посадовці заволоділи 2,52 мільйона гривень бюджетних коштів; слідство поставило під сумнів вартість і якість замовлених досліджень. Журналісти «Наших грошей» писали, що одна сторінка досліджень коштувала від 1,5 до 4,5 тисячі гривень. У вересні 2023 року САП передала обвинувальний акт до ВАКС, а у квітні 2024-го суд почав розгляд по суті. Епізод зі службовим підробленням суд закрив через строк давності. Станом на серпень 2026 року вироку немає. Стефанішина причетність до розтрати заперечує.

Активи через АРМА. У червні 2025 року «Українська правда» опублікувала розслідування про передачу через АРМА чотирьох арештованих активів, зокрема Будинку профспілок у Києві, компанії, яку журналісти пов’язали з колишнім чоловіком і колишнім радником Стефанішиної. Після публікації САП відкрила провадження щодо можливого зловживання службовим становищем посадовцями АРМА. Стефанішина заперечила будь-який вплив на ці конкурси.

Квартира матері. Того ж місяця «Громадське» повідомило, що мати Стефанішиної придбала квартиру площею близько 100 квадратних метрів у столичному ЖК «Львівська площа» майже вчетверо дешевше за ринкову ціну. Стефанішина пояснила, що батьки інвестували в житло ще у 2019 році й купували його на виплат. Журналіста «Громадського», який зафіксував авто посадовиці на виїзді з ЖК, того дня кілька годин утримували у відділку поліції без протоколу про затримання.

Що кажуть журналісти-розслідувачі

Реакція фахового середовища зосередилася не так на сумі, як на природі порушень.

Розслідувач Юрій Ніколов звернув увагу, що ймовірне збагачення Стефанішиної не йде в жодне порівняння з мільярдними корупційними схемами — і саме це, на його думку, показує глибину проблеми: посадовиця могла стати «гвинтиком владної машини» заради порівняно невеликої особистої вигоди. Він назвав цю історію прикладом нормалізації корупції, за якої учасники системи отримують фактичну «індульгенцію».

Розслідувач Данило Мокрик, який висвітлює «справу Лукаш» ще з 2020 року, наголосив на суті оприлюдненого листування: за його словами, йдеться про спробу вплинути на результати конкурсів на керівників НАБУ і НАЗК, «даючи вказівочки» членам комісій від уряду, кого саме треба «протягнути».

Медіаекспертка Наталія Лигачова висловила припущення іншого штибу — що активне обговорення справи колишньої урядовиці влада може використовувати, щоб відвернути увагу від протестів через відставку Михайла Федорова, за «класичним правилом заміщення».

Варто нагадати контекст: НАБУ розслідує корупційні злочини топпосадовців, а НАЗК перевіряє декларації, контролює конфлікти інтересів і відповідає за антикорупційну політику. Саме тому їхніх керівників історично обирали комісії за участі міжнародних експертів — щоб зменшити ризик політичного впливу. Епізоди, які тепер розслідують, стосуються спроб цей запобіжник обійти.

Що далі

Обидві справи розглядає Вищий антикорупційний суд, і в обох ще немає вироку. У провадженні Кириленка суд перейшов до свідків; у справі Стефанішиної визначено запобіжний захід у вигляді застави. Епізод із ймовірним лобіюванням призначень до НАБУ і НАЗК поки не оформлений в окрему підозру — він фігурує як контекст, оприлюднений стороною обвинувачення.

Обидва фігуранти заперечують провину. Кириленко заявляє, що про лобіювання йому «нічого не відомо», а джерелом статків родини називає капітал 90-х. Стефанішина наполягає, що відстоїть позицію «за законом», а нерухомість уже пояснювала публічно.

Остаточну крапку в обох історіях має поставити суд.

Джерела

• «Схеми» / Радіо Свобода: «Голова АМКУ Кириленко прокоментував ймовірне лобіювання Стефанішиною призначення його директором НАБУ» (Георгій Шабаєв), 6 серпня 2026.
• Радіо Свобода: «Підозра на 13,9 мільйона: що відомо про нову справу проти Ольги Стефанішиної» (Оксана Кривіцька), 5–6 серпня 2026.
• НАБУ, повідомлення про підозри (2024–2026); матеріали ВАКС.
• Розслідування «Схем» (березень 2024), «Української правди» (червень 2025), «Громадського» (червень 2025), «Наших грошей».
• Біографічні досьє: LIGA.net, «Чесно», Вікіпедія, «Економічна правда».

Матеріал підготовлено на основі відкритих публікацій. Усі звинувачення є твердженнями сторони обвинувачення та/або журналістських розслідувань; діє презумпція невинуватості.