«Хочеться, щоб нардепи повоювали». Якими мобілізацію і демобілізацію бачать військові — інтерв’ю з заступником командира 3-ї ОШБр Кудряшовим
Поділитися:
Заступник командира Третьої штурмової бригади, майор Родіон Кудряшов (Фото:Фото надане Родіоном Кудряшовим виданню Цензор.Нет)
Автор: Олексій Тарасов
На тлі того, що у Верховній Раді почали розглядати законопроєкт про мобілізацію у другому читанні, Radio NV розпитало у заступника командира Третьої штурмової бригади, майора Родіона Кудряшова про те, якою він бачить справедливу мобілізацію і демобілізацію.
https://www.youtube.com/watch?v=xl_xnAl7QwA&t=614s
— Говоримо про законопроєкт про мобілізацію. У Верховній Раді саме зараз його розглядають. Але я звернув увагу, що є велике всеукраїнське опитування соціологічної групи Рейтинг. У наших співгромадян запитували, чому українці не мобілізуються до ЗСУ. Найбільшу кількість голосів (26%) набрала відповідь: страх смерті, інвалідності, полону, невизначеності. Також запитували, а що треба зробити для того, аби мобілізація була активнішою? Найбільшу кількість голосів (14%) отримала відповідь: мобілізація всіх соціальних груп, незалежно від статусу та доходу. Йдеться про справедливу мобілізацію. Наскільки результати опитування відповідають тому, що ми маємо проблеми з мобілізацією зараз?
— Почнемо з першого. На мою думку, будь-яка цивілізована нормальна людина розуміє, що війна погана і воювати загалом — це дуже погана складова в соціумі. Тим не менше, сьогодні нам потрібно зрозуміти, що реалії наступні: загарбник (у вигляді терористичної РФ) хоче забрати в нас незалежність, свободу, і саме це повинно нас спонукати робити неможливе, працювати і захищатися, безпосередньо захищатись у лавах ЗСУ.
Тому я бачу цілком нормальну, цивілізовану та усвідомлену відповідь, що ніхто з нормальних людей, які усвідомлюють, що ми живемо в ХХІ столітті, не хочуть воювати. Але сьогодні такі реалії, що ми змушені чинити опір і змушені захищатися від терориста.
Щодо другої складової – більшість людей вимагає та потребує справедливої мобілізації, — то це є абсолютною правдою. Сьогодні це основний чинник, основний маркер, як надалі люди йтимуть до війська і захищатимуть нашу країну.
Якщо переформулюю перший і другий блок у єдину відповідь, то будь-яка людина боїться, має страх. Будь-який військовий, навіть спецпризначенець, хвилюється перед виконанням того чи іншого поставленого завдання. Але якщо мобілізація та всі заходи, які будуть попередніми, будуть вжиті повністю за правомірною, справедливою нормою… Тобто воюватимуть усі, а не тільки ті, котрим захотілося, які мають добровольчий поштовх волі, чи ті, кого «впіймали» ТЦК, а не будуть воювати чиновники, діти високопосадовців, бізнесмени… То це буде абсолютною несправедливістю. І не буде загалом будь-якого виконання бойових задач, загалом концепції мобілізації.
— Ви коментували те, що з законопроєкту були прибрані строки демобілізації – скільки військовослужбовець, український захисник може перебувати в лавах ЗСУ. Чи могли би ви розповісти про це більше?
— Закон про мобілізацію, демобілізацію — ці дві складові – повинні бути прийняті нашими посадовцями, депутатами ще, на мою думку, на другий чи третій місяць після початку широкомасштабного вторгнення. Позиція така, що, дійсно, пройшло дуже багато часу і депутати дуже затягнули певні рішення, певну організацію концепції, зокрема і закон про мобілізацію. Та все-таки, якщо піти до аспектів і блоку того, що з закону про мобілізацію виключили демобілізацію на цьому етапі, — це є абсолютно виваженим і, на мою думку, справедливим рішенням.
Про що я говорю? Пройдуся по пунктах.
По-перше, на сьогодні, завдяки клопотанню головкома Олександра Сирського, було відтерміновано графік щодо ротації підрозділів із переднього краю в тилові зони. Це є абсолютно логічним рішенням, тому що, на сьогодні, ми не розуміємо, як йтиме мобілізація, з якою швидкістю поповнюватимуться наші резерви.
Другий аспект — це виключення з закону про мобілізацію самого терміну демобілізації. Якщо раніше хтось говорив, що це буде три роки, 36 місяців; потім були певні комбінації, коли військовослужбовець набирає певну кількість місяців — 18, 19 чи 20 виконання бойових розпоряджень на передньому краї, то він має змогу звільнитися зі служби. Я думаю, що ця норма відтермінована виключно для того, аби вона була відпрацьована на 100%. Я дуже сподіваюся, що тут військове керівництво дійсно тиснутиме на посадовців із ВР, робитиме все для того, аби ці норми були реалізовані.
Якщо сухо відповісти, то звучатим це, як пропозиція, має в наступному форматі: військовослужбовець має право на звільнення після 36 місяців служби або після 18 місяців виконання бойових розпоряджень на передньому краї. І коли в тому чи іншому факторі збігається цей норматив, тоді людина має право на звільнення, якщо не хоче продовжувати службу в ЗСУ, і має на це певні підстави.
Для реалізації цієї норми, дійсно, потрібне узгодження, внесення дуже багатьох ключових правок. У цьому форматі потрібно відпрацювати на 100%. Але це не така гаряча потреба, яка на сьогодні дійсно потрібна державі і ЗСУ.
І третє, що я вважаю маркером абсолютної справедливості та виваженості рішень, те, що відверто мені подобається, що я розумію, — це те, що жодних змін у звільненні зі служби, у статутних аспектах, не [відбувається]. Такі правила, які були: якщо в військовослужбовця є родичі, за якими потрібно доглядати, або є дружина чи в жінки-військовослужбовиці є чоловік із групою інвалідності, людина теж має право на звільнення. Ці аспекти не змінені. Я вважаю, що нічого не відбулося, все залишилося на своїх місцях.
— Військове коло досить широке, тим не менше, ми спілкуємось. Скажу, що така ініціатива, яку зараз ви процитували з публікації Юрія Бутусова, вже працює. Наприклад, я знаю дуже відповідальну, правильну та досвідчену людину, яка пройшла з 2014 року до сьогодні, і досі служить. Це командир Олексій Олексійович, 5ОШБр, якого призначили командиром комплектаційного центру Київської області. Це є тим фактором, коли мотивовані, досвідчені люди з однієї посади, бойової, переходять на небойову, але не менш відповідальну, ніж була бойова посада до цього.
— Ще один пункт, який можна розглядати по-різному. З одного боку, можливо, це має сенс, а з іншого, можливо, це популізм. «Не повинно бути бронювання для правоохоронних і державних органів. Патрульна поліція хай патрулює, а всі інші правоохоронні органи мають мобілізувати мінімум 50% апарату і відправити їх не в якісь спеціалізовані спецнази, не в особливі частини, а саме на поповнення звичайної піхоти». Тут є запитання. Ми розуміємо, що у Верховній Раді 400−500 людей. Чи це може серйозно вплинути на мобілізацію? Чи справді ми можемо говорити, що можна прибрати 50% правоохоронців і це щось змінить на полі бою, і що це не вплине на ту ситуацію, яка є в наших містах і селищах? Якої думки ви притримуєтеся?
— Щодо депутатського корпусу. Можливо, хочеться сказати це публічно. Я думаю, багато хто з громадян України це підтримує. Хочеться, аби наші депутати хоч раз у житті попрацювали як треба, долучилися до війська і побачили, як воно в реальності відбувається, а не з крісел ВР затягувати ті чи інші закони. Тому, звісно, хотілось би, аби повоювали [ЗСУ і] посадовці, депутати.
Але ми маємо розуміти, що і ці структури повинні функціонувати на 100%. Тому, крім емоційної відповіді на це питання, в мене немає жодних ініціатив і немає що додати.
Щодо МВС: ця практика вже працює. Були навіть і скандали, коли ті чи інші військовослужбовці зі старої системи — міліції, Беркуту — відмовлялися входити до лав піхотних бригад Лють, Азов, Хартія та інших, які створювалися під керівництвом МВС і Нацгвардії України. Такі випадки були, але вони поодинокі.
По-перше, як це виглядає в реальності? Чому потрібно прибрати таке прив’язування, коли тільки майор може стати на майорську посаду і ніхто нижче майора не може це зробити? Наприклад, у нас є дуже багато старих, зокрема не мобілізованих, кадрових офіцерів, які мають певні знання і обіймають певні посади. Але вони вже не наздоганяють ту динаміку на війні, на передньому краї, яка зараз відбувається. Умовно кажучи, людина приходить і не вміє користуватися планшетом і Кропивою, але знаходиться на посаді, бо в неї є звання та відповідні юридичні підстави.
Це змушує керівництво вже клопотати перед старшим начальством, аби призначити на цю посаду якогось молодого, ще недосвідченого, але дуже прогресивного, амбіційного, ту людину, яка вже показала себе в реальних бойових діях. І це відбувається, але точково. Якщо це буде зав’язано в певному законодавчому руслі, це дуже поліпшить роботу командирам частин, допоможе командирам частин швидше робити певні кадрові перестановки, безпосередньо відповідати за свої рішення.
Є і зворотний бік медалі в цьому напрямку. Це не повинно бути так, що ми всіх досвідчених офіцерів, які на тих чи інших посадах, будемо міняти на молодих. Це повинна бути певна комбінація, яка включатиме в себе як досвід старої школи, так і досвід нової школи — новий досвід, який ми зараз здобуваємо на передньому краї. Ці комбінації повинні бути. І ці рішення є ключовими в рамках законодавства, статутних відносин, які повинні бути змінені зараз за допомогою закону про мобілізацію.
