Іловайський котел. Десять головних фактів про найбільшу трагедію часів АТО і пряме вторгнення Росії, якого «не помітив» світ

Поділитися:

Українські військові під час боїв за Іловайськ, серпень 2014 року. (Фото:Максим Дондюк)

У серпні 2023 року виповнюється дев’ять років відтоді, як Україну приголомшила Іловайська трагедія — підступний розстріл українських військових, які були змушені виходити т.зв. «зеленим коридором» із захопленого Іловайська. Тоді спробам звільнити місто зашкодила регулярна армія РФ, сили якої зайшли на територію України у ніч на 24 серпня 2014-го.

NV нагадує головні факти про те, як і чому спроба України повернути контроль над Іловайськом перетворилася на наймасштабнішу трагедію часів АТО/ООС.

1 Звільнення Іловайська мало стати вирішальним успіхом ЗСУ на шляху до Донецька

На початок серпня 2014 року захоплений росіянами і бойовиками Іловайськ — залізничний вузол в 43 км на південний схід від Донецька — мав особливе стратегічне значення в ході Антитерористичної операції (АТО). Українське командування розробило план, відповідно до якого у період з 11 серпня орієнтовно до 23 серпня на території Донецької та Луганської областей планувалася операція з розгрому основних сил терористів «ДНР» і «ЛНР» у містах Єнакієве, Горлівка, Первомайськ, Стаханов та у прилеглих до них районах. Як нагадує Офіс генпрокурора в офіційній хронології тих подій, метою операції мало бути «повне блокування міст Луганськ, Донецьк та Макіївка; звуження зовнішнього кола ізоляції та відновлення діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування» у звільнених районах.

Звільнення Іловайська в цей період дозволило б здійснити повне блокування бойовиків із півдня та «сприяло б просуванню сил АТО у напрямку міста Зугрес, а також інших сил і засобів [оборони України] у напрямку Харцизьк — Зугрес з півночі, для повного блокування та звільнення Донецька».

«Поруч [з Іловайськом] – Харцизьк як на долоні, береш Харцизьк — і все, вони [сили «ДНР”] у котлі», — розповідав пізніше телеканалу 1+1 Семен Семенченко, який в тих боях командував батальйоном Донбас. Надію на успіх давали попередні тижні літа 2014-го, які принесли українській армії серію бойових удач. Зокрема з травня по серпень того року силам АТО вдалося:

• визволити частину території Донецької і Луганської областей;
• повернути та відновити державну владу у Маріуполі, Слов’янську, Артемівську та інших населених пунктах України;
• взяти у напівоточення угруповання незаконних збройних формувань РФ в районі Донецька і Горлівки та створити умови для припинення постачання їм зброї і боєприпасів Росією;
• станом на 30 липня 2014 року — взяти під контроль понад 250 км ділянки державного кордону у Донецькій та Луганській областях.

«Тоді ми заходили [в Іловайськ] в надії, що перемога буде за нами. Так би воно і було, якби російські війська не втрутилися», — розповідав пізніше Громадському Володимир Махоркін, боєць батальйону Донбас (в документальному фільмі Іловайськ — історія трагедії).

https://www.youtube.com/watch?v=BD9Mgqln3hE

2

Найважчі бої за Іловайськ довелося прийняти добровольчим батальйонам

В Іловайській операції і спробах взяти місто під контроль разом із підрозділами ЗСУ брали участь також добровольчі батальйони, зокрема підрозділи МВС України Дніпро-1, Шахтарськ, Азов, Миротворець, Херсон, Світязь, Івано-Франківськ та батальйон Донбас Нацгвардії України.

Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

«Завдання під Іловайськом було одним з багатьох серед тих, якими ми займалися майже все літо 2014 року — армія оточила місто, а добровольчим батальйонам МВС треба було зайти і зачистити», — розповідав ВВС News Україна Роман Зіненко, тоді боєць батальйону Дніпро-1.

Його слова підтверджував Тарас Костанчук з батальйону Донбас: «Операція була спланована непогано, я був на плануванні у [генерал-майора Руслана] Хомчака від батальйону […]. Все було нам зрозуміло: ми заходимо в Іловайськ декількома батальйонами, зачищаємо, потім заходять Збройні сили, закріплюються, і фактично ми перекриваємо останню артерію поставок російського озброєння і боєприпасів з Росії напряму в Донецьк — це був Іловайськ».

Однак подальші події перетворили ті серпневі тижні на трагедію, яка вплинула на хід усієї війни.

3

Попри опір бойовиків, українським силам вдалося закріпитися в західній частині міста

Починаючи з 6 серпня українські підрозділи проводили розвідку боєм — намагалися оцінити сили «ДНР» в Іловайську та увійти в місто. Вже перші дні показали, що бойовики тут закріпилися набагато міцніше, ніж очікувалося, і штурм буде непростим завданням.

10 серпня розпочався новий етап битви за Іловайськ: сили батальйону Кривбас підкріпили підрозділами батальйонів Азов, Донбас, Шахтарськ, а також 51-ї бригади ЗСУ і 40-го батальйону тероборони. Уже до кінця дня українським силам вдалося зайняти позиції на трасі Іловайськ-Харцизьк на північ від міста і встановити кілька блокпостів, що полегшувало штурм міста. Ці позиції вдавалося утримувати до кінця серпня.

Українські військові на околицях Іловайська / Фото: Максим Дондюк

Бої за Іловайськ тривали кілька тижнів. 18−19 серпня декілька батальйонів МВС і Нацгвардії (зокрема Донбас і Дніпро-1) змогли увійти в місто за підтримки сил ЗСУ. Українським військовим вдалося закріпитися у західній частині міста, розділеного навпіл залізницею. Іншу частину міста утримували підконтрольні росіянам сили.

Основним форпостом українських сил в утримуваній ними частині Іловайська стала місцева школа, тоді як батальйону Шахтарськ вдалося на певний час зайняти залізничне депо міста.

Утримувати позиції в Іловайську було надзвичайно складно: реальністю для українських військових у місті та навколо нього стали багатогодинні бої, шквальний мінометний і артилерійський вогонь армії РФ.

4

На початку Іловайської операції України Росія стягнула до кордону 45 тис. військових

Відповідно до даних розслідування генпрокуратури України, 7−11 серпня, коли українські війська розпочинали битву за Іловайськ, угруповання Збройних сил та Внутрішніх військ МВС Росії уздовж кордону з Україною нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп і 3 ротно-тактичних групи.

До складу цього угруповання входили:

• не менше ніж 45 тис. особового складу,
• танків — до 160 одиниць,
• бойових машин піхоти (БМП) і бронетранспортерів (БТР) — до 1360 одиниць,
• артилерії – до 350 одиниць,
• реактивних систем залпового вогню (далі РСЗВ) — до 130 одиниць,
• бойових літаків — 192 одиниці,
• вертольотів — 137 одиниць.

Тож у цей час Росія продовжувала як нарощувати своє угрупування військ поблизу українського кордону, так і проводити їх бойову підготовку.

5 Надії звільнити Іловайськ зруйнувало масоване вторгнення військ РФ 24 серпня

Зрештою Росія організувала пряме вторгнення регулярних російських підрозділів на територію Донецької області – з підготовчими артилерійськими обстрілами позицій ЗСУ з боку Росії. Зокрема протягом 8−23 серпня росіяни постійно нарощували систематичні ракетно-артилерійські удари з РСЗВ Град, Смерч та Ураган по наближених до кордону позиціях сил АТО: на напрямках Савур-Могила — Успенка — Амвросіївка.

А в ніч з 23 на 24 серпня 2014 року Росія здійснила наймасштабніше пряме вторгнення на Донбас за весь період АТО — зважаючи на попередні успіхи ЗСУ і прагнучи уникнути поразки терористів «Л/ДНР», зокрема в районі Іловайська.

Тоді сили вторгнення російської армії, які змінили хід битви за Іловайськ, складалися з дев’яти батальйонно-тактичних груп: це 3500 осіб особового складу; до 60 танків; до 320 БМД і БМП); до 60 гармат; до 45 мінометів; 5 ПТРК. Вони увійшли на територію України в районі населених пунктів Побєда — Берестове Старобешевського району Донецької області, а далі здійснили марш в район Іловайська, де здійснили прорив підрозділів ЗСУ та інших українських формувань.

Як писав Юрій Бутусов у своєму матеріалі Подвиг і трагедія Іловайська (вересень 2014 року), багатоденний вогонь росіян і їхнє подальше вторгнення завдали важких втрат українським військам, які прикривали кордон у секторі «Д» (ним керував генерал-лейтенант Петро Литвин, тоді як Іловайською операцією у сусідньому секторі «Б» — генерал-лейтенант Петро Хомчак).

Під тиском обстрілів та наступу росіян українські підрозділи не втримали оборону від кордону на шляху до Іловайська: вже до кінця дня 24 серпня у секторі «Д» було фактично втрачено управління військами, відхід українських сил став неорганізованим. За оцінкою Бутусова, сумарно протягом 13−23 серпня з зони проведення АТО вийшли понад 1500 осіб. Сектор «Д» було ліквідовано: частину його підрозділів передали сектору «Б», іншу вивели з зони проведення АТО для відновлення боєздатності.

Надвечір 24 серпня окупаційна армія РФ перерізала рубіж Старобешево-Кутейникове, ключовий для утримання Іловайська, завдяки якому йшло постачання українських сил у місті. Його захисники опинилися в оточенні.

Сторінка з виданої в 2023 році фотокниги "Іловайськ.2014", куди увійшли світлини Максима Левіна (вбитий росіянами у 2022 році), Олександра Глядєлова, Максима Дондюка та Маркіяна Лисейка / Фото: Міністерство культури та інформаційної політики України

6

Після заходу сил РФ українські війська в районі Іловайська у 18 разів поступалися росіянам в чисельності

За даними СБУ, розвідувальних органів та Об’єднаного штабу АТО, вторгнення 24 серпня 2014 року різко змінило не на користь України критичне співвідношення військових сил. Після цього в районі Іловайська українські сили значно поступалися окупантам:

• особовий склад — 1:18 (сили України проти підрозділів армії РФ та терористів «Л/ДНР» сукупно);
• танки — 1:11;
• бронетехніка — 1:16;
• артилерія — 1:15;
• Гради — 1:24.

Згодом тодішній головнокомандувач ЗСУ Віктор Муженко в інтерв’ю УП підкреслював, що то було повноцінне вторгнення РФ в Україну: «Це були російські офіцери, парламентери, які вели перемовини, і російські екіпажі і російська техніка. На той час кордон уже нами не контролювався. Путін пояснив, що вони „заблукали“. А реально це було вторгнення. Підрозділи російської армії без оголошення війни, в порушення всіх міжнародних норм пройшли через кордон, і розпочалася агресія по відношенню до України».

7

В Іловайському котлі опинилися до 1,3 тис. українських військових: підрозділи понад 15 різних бригад і батальйонів

В самому Іловайську та навколо нього опинилися численні підрозділи українських сил:

• 51-ї окремої механізованої бригади (обмр),
• 17 окремої танкової бригади,
• 93 омбр,
• 55 окремої артилерійської бригади,
• 91-го окремого полку оперативного забезпечення,
• 121-ї окремої бригади зв’язку,
• 40-го батальйону територіальної оборони,
• 73 морського центру спеціального призначення,
• зведеного підрозділу військовослужбовців ЗСУ (захисники, що відійшли з Савур-Могили),
• підрозділи батальйонів МВС України Дніпро-1, Миротворець, Світязь, Херсон, Івано-Франківськ, Азов, Шахтарськ
• батальйону Нацгвардії Донбас.

Загалом в Іловайському котлі опинилися 1200−1300 українських військових — включаючи ті підрозділи, які після наступу Росії були змушені відступити від Амвросіївки та Савур-могили. Таку оцінку давав у 2015 році Віктор Муженко, який в дні Іловайської трагедії керував Генштабом і був Головнокомандувачем ЗСУ.

Пробитися на допомогу оточеним українським захисникам не вдалося. 27 серпня сили ЗСУ востаннє спробували прорвати зовні кільце навколо Іловайська, щоб допомогти військовим, які туди потрапили. Однак вони були розбиті та зазнали важких втрат.

«Враховуючи реальну загрозу [подальшого] вторгнення вздовж усього російсько-українського кордону, ЗСУ фактично не мали достатньої кількості сил для збільшення контингенту військ на Донецькому напрямку та одночасного забезпечення оборони інших ділянок державного кордону», — констатували згодом у генпрокуратурі.

8

Домовляючись про «зелений коридор», Муженко провів 12 телефонних розмов з росіянами

28 серпня українське командування прийняло рішення залишити Іловайськ задля збереження життя українських воїнів і спробувало домовитися з російською стороною про вихід бійців з оточення. Перемовини тривали з низкою представників російського Генштабу. Зокрема, за даними генпрокуратури, лише між головнокомандувачем ЗСУ Віктором Муженком і першим заступником начальника Генштабу ЗС РФ Миколою Богдановським 26−28 серпня відбулося 12 телефонних розмов.

При цьому ході росіяни постійно змінювали час та умови виходу з оточення та, як засвідчили подальші події, умисно затягували час для облаштування тактично вигідних вогневих позицій по маршруту виходу сил АТО з оточення.

Зрештою було узгоджено шлях відступу українських сил з котла «зеленим коридором» (двома маршрутами). Спочатку передбачалося, що війська вийдуть у повній амуніції, зі зброєю. Однак пізно ввечері 28 серпня Муженко отримав від РФ вимогу, щоб війська виходили беззбройними. «Це було для нас неприйнятним, і було сплановано йти на прорив, який мав розпочатися о 3-й годині ночі 29-го серпня. Він не розпочався. Тому що на більш низькому рівні було прийнято рішення виходити під гарантії російської сторони», — розповідав пізніше Муженко Українській правді.

У ніч на 29 серпня Володимир Путін звернувся до бойовиків — нібитоіз закликом відкрити «гуманітарний коридор» для оточених українських військових. Насправді ж коридор став пасткою: 29 серпня російські війська відкрили вогонь, розстрілявши українські колони на марші.

9

В Іловайському котлі загинуло понад 360 українських військових — найбільша одночасна втрата часів АТО

Згідно з даними Національного військово-історичного музею та Офісу генпрокурора, за весь час Іловайської операції 6 серпня — 31 серпня загинуло 368 українських військових, понад 250 — при виході з коридору 29 серпня 2014 року. Понад 400 бійців було поранено, близько 300 — потрапили в полон. Близько двох десятків осіб роками вважалися зниклими безвісти. Українських захисників тоді розстріляли разом із полоненими російськими військовослужбовцями, які теж виходили в колоні і мали стати гарантією дотримання умов «коридору» росіянами.

У вогневому мішку, який практично не залишав шансів вижити, опинилися обидві колони ЗСУ, що виходили з Іловайська через Многопілля до Новокатеринівки — двома різними заздалегідь узгодженими маршрутами. Російські війська знищили майже всю техніку як у північній колоні Булава, так і в південній колони Вітер. Обстріл вели з танків, мінометів, гранатометів, стрілецької зброї.

«Найбільше запам’ятався „зелений коридор“. Це був масивний вогонь в наш бік, нас розстрілювали. Техніка і люди розліталися на шматки», — цитував 5 канал Олександра Федорченка, учасника боїв за Іловайськ.

«З нами йшов КамАЗ з пораненими, який ми позначили білим прапором з червоним хрестом, щоб його не обстрілювали. Вже потім його одним із перших і підбили — легка ціль», — згадував український військовий Сергій Міщенко в розмові з ВВС News Україна.

«Все повністю прострілювалося […]. З правого боку нас обстрілювала важка артилерія, а з лівого — стрілецька зброя. Люди [сили противника] були підготовлені до нашого відходу. Позаду нас йшла БМП ЗСУ — пряме попадання в неї, ніколи не забуду крики та стогони в цій машині. Ми були, звичайно, в шоці», — розповідав Олег Штефан з батальйону Донбас.

Десятки військових, що вижили після цього розстрілу, потрапили в полон, який для багатьох з них тривав довгі місяці. У перші дні після Іловайської трагедії бойовики відпустили лише жменьку жінок і поранених, передавши їх Червоному Хресту.

«Укропи, вішайтеся, ми їдемо вами топити печі в Донецьку», — передає Штефан слова бойовиків «ДНР» з підрозділу «Мотороли» (Арсена Павлова), які після атаки сил РФ захопили його в полон разом з іншими українськими бійцями.

Іловайська трагедія, яка до лютого 2022 року залишалася найбільшою одномоментною втратою ЗСУ в історії незалежної України, мала істотний вплив на ситуацію в АТО. Через короткий час після тих подій, на початку вересня 2014 року, був підписаний Мінський протокол, а згодом і Мінські угоди, якими Росія маніпулювала і тисла на України аж до повномасштабного вторгнення у 2022 році

10

У 2022 році під Києвом було розгромлено десантний полк, який розстрілював сили ЗСУ під Іловайськом

У розстрілі сил ЗСУ в Іловайському котлі брали участь військові 331-го парашутно-десантного Костромського полку ЗСУ РФ (98-ма повітряно-десантна дивізія). Навесні 2022 року саме цей полк, разом з низкою інших «елітних» підрозділів армії РФ, було розгромлено під час оборони Києва, зокрема в боях за селище Мощун, з’ясували журналісти Радіо Свобода.

А в березні 2023 року у російському Ставрополі загадково помер — за офіційною версією, застрелився — підполковник Дмитро Лисицький, командир 1-го десантно-штурмового батальйону 247-го полку. За інформацією Юрія Бутусова, в 2014 році Лисицький командував батальйонною тактичною групою 247-го полку, яка атакувала українські підрозділи, що проривалися з оточення в Іловайську в районі села Горбатенко. За війну в Україні в січні 2015-го Лисицький був нагороджений званням Герой Росії.

Однак під час повномасштабного вторгнення в Україну 247-й полк зазнав величезних втрат, зокрема в Херсонській області, з лівобережжя якої росіянам зрештою довелося відступити.

Редактор: Інна Семенова