«Куратори зла». Журналісти ідентифікували колаборантів та росіян, причетних до злочинів в Оленівці — інтерв’ю з авторкою фільму
Поділитися:
Після теракту в колонії в окупованій Оленівці (Фото:REUTERS/Alexander Ermochenko)
Автор: Тетяна Іванська
Видання The Kyiv Independent опублікувало розслідування під назвою Куратори зла. Називаємо імена відповідальних за злочини в Оленівці.
Від початку повномасштабного вторгнення росіяни утримували в тюрмі, розташованій у цьому населеному пункті, тисячі військовополонених та цивільних заручників, зокрема азовців.
29 липня 2022 року стало відомо про кривавий теракт, який зробив відомим це місце на увесь світ. РФ завдала удару по колонії в окупованій Оленівці, щоб звинуватити Україну в скоєнні воєнних злочинів, а також приховати тортури над полоненими та розстріли, які здійснювали за наказами окупаційної адміністрації та командування на тимчасово окупованих територіях у Донецькій області.
За даними Офісу генерального прокурора, тоді загинули близько 40 людей і 130 дістали поранення.
Команда журналістів пів року працювала над ідентифікацією колаборатнів та росіян, причетних до злочинів в Оленівці. Керівниця відділу розслідувань воєнних злочинів The Kyiv Independent, аторка розслідування Євгенія Моторевська в інтерв’ю Radio NV розповіла, що їм вдалося встановити.
— Як довго ви працювали над фільмом? Наскільки важко було збирати матеріали?
— Ми працювали над цим фільмом насправді доволі довго, починаючи з березня 2023 року — це навіть трохи більше, ніж пів року. Збирати інформацію було важко з різних причин. І через те, що це морально важка історія, коли доводиться спілкуватися з людьми, які повернулися з полону. Вони розказують про свій досвід і про ті умови, які там були, про знущання над ними. І, звичайно, як людина ти переживаєш, починаєш жити так само цими історіями. І це не просто, хоча це не найскладніше.
Найскладніше було знайти інформацію, тому що і росіяни, і колаборанти з окупованих територій України, які брали участь в знущаннях над українськими військовополоненими, ховаються, затирають інформацію про себе в соціальних мережах.
https://www.youtube.com/watch?v=sB0emA1wZtc
— Ви у фільмі називаєте імена тих, хто катував, хто займався знущаннями з наших людей. І серед них є громадяни України, які стали колаборантами. Як ви на них виходили? Це лише зі свідчень тих, хто вижив? Чи якось вам вдалося знайти якісь документи?
— Це було комбінованим способом, скажімо так. З одного боку, ми дуже багато працювали і з цивільними, і з військовослужбовцями, які були в Оленівці. Когось ми показали в нашому фільмі, когось ми залишили анонімними джерелами з міркувань безпеки.
А також нам вдалося отримати документи з Оленівки. Одого з в’язнів Оленівки залучали до робіт в адміністративному корпусі. Якщо військовослужбовців утримували в бараках, то цивільних змушували працювати — хтось вирощував овочі, хтось працював з документами. Тобто їх змушували виконувати дуже різну роботу на території Оленівської тюрми.
Дайджест NV Преміум Щоденна розсилка матеріалів розділу NV Преміум. Десять найбільш популярних матеріалів за минулий день Підпишись Щодня
— Що ви дізналися ще від цих людей щодо тортур?
— Треба розуміти, що все перебування в Оленівці є суцільним знущанням над людиною. Це колишня законсервована тюрма: там немає ні умов тримання, там не було ні нормального харчування, там не було навіть води. Тобто пили технічну воду. Нам розказували про те, що робили з футболок якісь марлі, щоб хоч якось цю воду очистити від іржі, від якихось елементів, які там знаходили.
Тобто все перебування в в Оленівці — це знущання над людиною.
Але якщо говорити про фізичні тортури за допомогою якихось спеціальних засобів, інструментів, то переважно цим тортурам піддавали саме українських захисників — оборонців Маріуполя. Це могли бути якісь удари, якесь приниження. Цивільних в Оленівці не катували годинами, як це відбувалося з військовослужбовцями.
Мар’яна Мамонова, яка була вагітною в полоні, також згадувала, що коли вони чули звук скотчу, який розривається (він специфічний, я думаю, що кожен з нас його знає), то вони розуміли, що зараз будуть катування. Тому що українських чоловіків скотчем примотували до стільців, до якихось предметів, меблів в кімнаті, і годинами били.
Ми безпосередньо не спілкувалися з людьми, яких катували електрострумом, але експерти ООН, з якими ми говорили для цього фільму, сказали нам, що ця інформація є в їхніх рапортах, що їм також вдалося зафіксувати свідчення українських військовослужбовців, яких катували в Оленівці саме струмом. І це вважається найжорстокішою формою катувань.
— Хто давав накази катувати? Це були люди з російським громадянством чи колаборанти?
— По-різному, тому що Оленівка, як табір для військовополонених і цивільних заручників, почала працювати 24 лютого 2022 року. До середини травня вона повністю адмініструвалася колаборантами. Це були вихідці з Донеччини. І весь керівний склад, який давав такі команди або не припиняв катування, навіть якщо не давав команди, це були колишні українці, люди, з якими ми до 2014 року жили в одній країні.
А вже коли в Оленівку привезли захисників Маріуполя з Азовсталі, де переважно був Азов… Усі знають дуже особливе ставлення росіян до Азову. Тоді вже, розуміючи статус, в цю тюрму приїхали росіяни, і її вже адміністрували співробітники Служби виконання покарань РФ.
https://www.youtube.com/watch?v=ZAYifDWSOwg&t=1s
Якщо говорити про рядових співробітників, російських тюремників, то вони змінювалися кожні кілька тижнів. Вони просто приїжджали у відрядження з Краснодарського краю, з якихось дуже віддалених російських куточків, були три-чотири тижні і поверталися назад додому.
Але нам вдалося встановити одну людину — це військовий Служби виконання покарань Росії, він посадовець з Москви. І от він пробув на окупованій території понад місяць. І він якраз відповідав за перебування захисників Маріуполя, Азовсталі, в Оленівці. І його ми вважаємо одним з тих, хто має відповідати за злочини в Оленівці, тому що він, як людина, яка була десь на горі ієрархії, ніяк не протидіяв, навіть не намагався забезпечити хоча б мінімально нормальні умови утримання військовослужбовців в полоні.
Україна зі свого боку (є чимало репортажів і українських і іноземних колег) виконує Женевські конвенції. Якщо подивитися на табір для військовополонених в Україні для російських військовополонених і подивитися на російські місця утримання… Це навіть не можна порівнювати.
— У вас виникло розуміння, чому вони вирішили підірвати і обстріляти ось цю в’язницю? Для того, щоб приховати сліди злочинів, чи їм просто було не шкода наших людей і не хотілося з ними возитись?
— Ми не розслідували безпосередньо злочин. Я би тут хотіла бути дуже обережною, я можу тільки свої думки озвучувати. На жаль, ми [цього] не досліджували, тому що не було можливості зібрати нову інформацію.
Але я з вами погоджуюсь, тут є кілька причин, які вже були озвучені, чому росіяни, ймовірно, підірвали барак з українськими захисниками. Перше — це [приховати] сліди злочинів. Друге — це абсолютно якась (навіть складно це пояснити) ненависть до азовців. Очевидно, що з 2014 року російська пропаганда створювала такий образ Азова — «неонацистів», «фашистів». І росіяни настільки просякнуті цією пропагандою, що для них Азов — це щось було таке, що вони прям випромінювали цю ненависть.
— Наскільки реально буде використати ці докази у суді? Наскільки вагомими будуть ці докази? Чи можуть вони лягти в якусь зі справ?
— Для того, щоб провести розслідування на міжнародному рівні, треба час. Нам, українцям (і я це по-людськи розумію), хочеться все одразу. Ми живемо в цьому пеклі і ми хочемо цього покарання, ми хочемо цієї справедливості. Це нормально.
Але якщо дивитися з точки зору юристів, правозахисників, з якими ми дуже багато спілкуємося, для цієї справедливості треба час. Я впевнена, що вона буде.
Що нам вдалося зробити важливого? Ясно, що не всі докази зможуть використати в судах. Але ми змогли ідентифікувати частину тих співробітників колонії, яку не могли ідентифікувати ні правоохоронці, ні правозахисники. І дуже часто великою проблемою є те, що слідчі не можуть знайти, хто вчинив злочин.
Те, що ми ідентифікували, я сподіваюся, що дуже полегшить роботу слідства. Тому що свідчень про злочини цих людей, що саме вони катували, що саме вони застосовували найжорстокіші види тортур, достатньо. Про це говорить не одна, не дві, а десятки людей, які пройшли ці катування в Оленівці.
І ключове питання стояло: хто вони? Тому що ти не можеш рухатися далі, ти не можеш оголошувати підозри, передавати справи до суду, якщо ти не встановив цю людину. Тому я дуже сподіваюся на те, що ми знаємо, хто це був. І те, що це справді ці люди, нам підтвердили доволі багато українців, які були в Оленівці.
У нас був відкритий показ в Києві. І там було багато і представників Азову, і інших підрозділів, яких утримували в Оленівці. І вони після фільму підходили і говорили: «Так, я його пам’ятаю, ви його встановили, ось це він». І для нас це було дуже важливо.
