Київський котел: оточення армії СРСР. Півмільйона загинуло, ще більше потрапило в полон — події через два роки від початку Другої світової
Поділитися:
Тисячі радянських полонених після Київського котла. Вересень 1941 року (Фото:Arthur Grimm / ullstein bild via Getty Images)
Автор: Ростислав Камеристий-Брайтенбюхер
Через два роки від початку Другої світової війни німецька армія підійшла до Дніпра по всій течії від Херсона до Києва. Катастрофа, що відбулася потім, увійшла в історію під назвою Київський котел.
У вечері 14 вересня в районі Лохвиці передові частини 1-ї і 2-ї танкових груп німецької армії зімкнули коло оточення гігантського «київського котла», — пише воєнний історик Марк Солонін. — Величезне угруповання радянських військ, загалом понад 40 дивізій, було розгромлено упродовж одного тижня. Верховне командування вермахту повідомило тоді про захоплення 665 тис. полонених, 3.718 гармат і 884 танків”.
Наприкінці серпня 1941 року у вищому командуванні Вермахту не сумнівались, що взяття радянської столиці Москви, яке покладе кінець усій війні, — справа кількох місяців. Але Адольф Гітлер вибрав іншу стратегію.
21 серпня він підписав директиву, яка дуже здивувала його генералів. Головним завданням було не захоплення Москви до кінця року (що виглядало б цілком логічно, бо для успішної операції в німецької армії були всі підстави), а окупація Києва, Криму і промислових вугільних районів Донбасу. Також він наказав заблокувати шляхи підвезення росіянами нафти з Кавказу, а на півночі — оточити Ленінград і з’єднатися з фінськими військами.
Генерал-полковник Гайнц Гудеріан, командувач 2-ю танковою групою, страшенно лютував, дізнавшись про рішення фюрера. Адже його танки стояли фактично на підступах до Москви. А тепер, за наказом Гітлера, генерал раптом мав розвернути своє військо на південь і йти на Київ.
Гудеріан, на прізвисько Швидкий Гайнц, мав великий авторитет у війську. Він був одним із родоначальників моторизованих способів ведення війни, співавтор застосування бліцкригу в польській і французькій кампаніях. Історики й сьогодні вважають його одним із найсильніших військових стратегів Другої світової війни. Швидкого Гайнса обурювало, що «якийсь єфрейтор» (таке звання мав Гітлер у Першу світову, служивши посильним на фронті) віддає йому безглузді накази й фактично ставить під загрозу всю військову операцію.
Генерал-полковник намагався переконати Гітлера власним авторитетом, що розворот його армії на Київ — це фатальна помилка, яка може розтягнути війну до зими, — а Німеччина не була до цього готова.
Новину про зміни в плані Барбаросса Гудеріан описав так:
«23 серпня 1941 року мене викликали до штабу групи армії Центр на нараду, в якій брав участь начальник генерального штабу сухопутних військ. Він повідомив нам, що Гітлер вирішив наступати насамперед не на Ленінград і не на Москву, а на Україну. Для нас було очевидно, що начальник генерального штабу генерал-полковник [Франц] Гальдер сам глибоко вражений тим, що його план розвитку наступу на Москву зазнав краху. Ми довго радилися з питання, що можна було зробити, щоб Гітлер все ж змінив своє остаточне рішення. Ми всі були глибоко впевнені в тому, що запланований Гітлером наступ на Київ неминуче призведе до зимової компанії з усіма її труднощами, яких верховне командування хотіло б уникнути, маючи на це всі підстави».
Але Гітлер, попри всі аргументи Гудеріана, не захотів використати на рідкість сприятливу оперативну ситуацію під Москвою. Він побоювався, що генерал-фельдмаршал Вальтер фон Рейхенау, з яким фюрер мав напружені особисті стосунки, не впорається без підтримки Гудеріана на Південно-Західному фронті. А тому свого рішення не змінив.
У ворога достатньо сил просуватися далі. Як ми виходили з Авдіївки – Максим Жорін
https://www.youtube.com/watch?v=bGUmH_1vMDI
