Марина Барсук: Професійне відсудження майна та співпраця з олігархами

Нещодавно ЗМІ облетіло гучне відео з весілля судді Північного апеляційного господарського суду Марини Барсук (в дівоцтві – Дідиченко), що провели у 2021 року, і окрім невідповідної до офіційних доходів українських високопосадовців  розкоші, на версії був один помітний гість.

Оператор зафільмував олігарха Ігоря Коломойського на весільній урочистості судді Марини Барсук, яка розглядала кілька справ, в яких він фігурував.

В «топових» ЗМІ матеріал про Марину Барсик зник

Уже в понеділок, 19 серпня, її підхопили інтернет-видання меншого масштабу.

Публікація примітна тим, що в ній є відео з весілля Барсуків. І на цьому відео особисто присутній Ігор Валерійович.

На даний момент, відео про весілля Марини Барсук зникло за заявою ICTV.

Згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень, суддя Барсук ухвалювала рішення у двох гучних господарських справах, пов’язаних із Ігорем Коломойським.

Перше з них стосується позову «Нікопольського заводу феросплавів» проти «ПриватБанку». У 2009 році «ПриватБанк» надав заводу, що пов’язаний з Коломойським, фінансовий кредит на суму приблизно 36,1 млн доларів США. Постановою Північного апеляційного господарського суду було скасовано борг у розмірі приблизно 36 млн доларів.

Наступна справа стосується ПАТ «Укрнафта», що також асоціюється з Коломойським. Колегія суддів, до складу якої входила суддя Барсук, залишила в силі рішення суду про стягнення з державного бюджету 1,78 млн грн на користь «Укрнафти» як матеріальний збиток.

Окрім цього, суддя Барсук ухвалювала рішення у справах, пов’язаних з підсанкційним одіозним бізнесменом Павлом Фуксом.

Павло Фукс

У одній з таких справ колегія суддів, до складу якої входила Барсук, підтвердила рішення суду першої інстанції на користь ТОВ «Кредит Фінанс», компанії, що асоціюється з олігархом Фуксом.

В іншій справі колегія суддів, до складу якої також входила Барсук, залишила в силі рішення суду першої інстанції на користь ТОВ «Вердикт Капітал» (колекторська компанія), ще однієї компанії, пов’язаної з Фуксом.

Тож ми вирішили поцікавитися такою успішною кар’єрою судді Марини Барсук.

Початок кар’єри Марини Барсук – судді на мільйон доларів

Історія Маринни Барсук, а тоді ще Дідиченко почалася ще 2009 року після обрання Януковича на посаду президента голова Київського господарського суду Василь Саранюк почав замислюватися про забезпечене майбутнє. У цій справі йому активно допомагала молода суддівська команда, яку він сам підбирав — цинічна та жадібна.

Значимість цього суду в системі господарських судів України важко переоцінити — великі компанії намагаються отримати столичну прописку, тому саме тут вирішуються практично всі серйозні господарські спори в країні. Це робить суддівство в Київському господарському суді не лише почесним, але й дуже вигідним.

Головою цього неформального союзу був Василь Саранюк, який на той момент був головою суду вже кілька років.

Схема Саранюка базувалася на групі наближених суддів серед яких Микола Якименко, Олександра Мандриченка, Сергій Ковтун, а також молоді судді – Ростислав Сташків Сергій Мудрий та  Марина Дідиченко.

Батько Марини Дідиченко тоді займав високий пост у київській прокуратурі, що забезпечувало тісне співробітництво з цією інституцією. Група Саранюка активно взаємодіяла з заступником генерального прокурора Олександром Шинальським та його партнером, колишнім прокурором Подільського району Василем Драговозом.

Діяльність суддівського кооперативу особливо яскраво проявлялася у взаємодії з російським Альфа-банком. Ця фінансова структура була відома в Україні застосуванням «кризових» технологій відбору майна. Голова суду Саранюк розподіляв справи Альфа-банку на розгляд лише «правильним» суддям, зокрема Марині Дідиченко.

В свою чергу Марина Дідиченко активно сприяла фінансовим інтересам Альфа-банку. У 2009 році на її було рахунку як мінімум 15 судових рішень на користь банку. Це лише ті справи, які Господарський суд добровільно надіслав для публікації в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідачі в справах Альфа-банку часто зіштовхувались з тим, що рішення приймались без їх участі, що порушує базові принципи судочинства. З урахуванням того, що мінімальна такса за позитивне рішення становила 5% від суми позову, «заробіток» судді на банківських справах був значним. Наприклад, загальна сума стягнення по 10 справах Марини Дідиченко на користь банку становила 13 612 820 доларів США та 16 033 268 гривень. Зрозуміло, що більша частина цієї суми йшла голові суду Саранюку. Отже, лише на частині цих справ вона могла заробити мінімум 680 тисяч доларів і понад 800 тисяч гривень, варто нагадати, що долар у 2009 коштував 8 гривень.

Після такого підйому Марина Дідиченко, не стала приховувати своє розкішне життя, незважаючи на офіційні скромні доходи.

Незважаючи на свою скромну офіційну зарплату у 4 тисячі гривень на місяць, Дідиченко жила у просторій трикімнатній квартирі на Оболонських Липках в Києві. Квартира, загальною площею 132 квадратних метри, оцінюється приблизно в 400 тисяч доларів. Виникає питання: звідки такі кошти у судді, яка отримує таку мізерну зарплату? Можливо, це подарунок від її батька, прокурора Анатолія Яковенка, або ж від інших “вдячних” клієнтів суду?

Що цікаво, Марина Дідиченко та її колишній чоловік володіли кількома паркувальними місцями в підземному паркінгу, хоча на них офіційно не зареєстровано жодного автомобіля. Однак, є підозра, що вони могли користуватися автівками її матері, Антоніни Яковенко, яка працювала у приватному дитячому садку. Ця скромна вихователька володіла одразу трьома автомобілями: навороченим Mersedes Benz GL 450 (2008 р.), Chrysler PT Cruiser (2004 р.) та старим Mersedes 600 (1997 р.).

Відпустки Марини Дідиченко теж не обмежувалася скромними поїздками. За 2009 вона відвідала Хорватію та Арабські Емірати.

По тій же схемі відсудження майна, у програмі «Останнє попередження» на Першому національному журналісти розкрили схему роботи Укрсоцбанку, це було 2013 року, через яку сотні родин в Одесі можуть залишитися без житла. У вересні 2008 року Укрсоцбанк припинив фінансування будівництва житла, якого вже п’ять років чекали сотні одеситів. Через конфлікт із забудовником банк наклав арешт на квартири та п’ять недобудов, які були оплачені інвесторами.

Забудовник — корпорація «Альянс» — підписав із Укрсоцбанком кредитну угоду на 55 мільйонів гривень. Однак банк раптово відмовився видавати гроші, заявляючи про нестачу гривні на своїх рахунках. Забудовника змусили підписати додаткову угоду на валютний кредит. Після отримання третього траншу Укрсоцбанк в односторонньому порядку припинив фінансування, що призвело до заморожування будівельних робіт.

Суди Укрсоцбанку відбувалися за однією схемою. Банк наймав юридичну компанію «Боярчуков, Алексеєв і партнери», яка подавала позов до Господарського суду Києва про стягнення майна на користь банку. Розгляд справи завжди доручався Марині Дідиченко, яка, до того, є двоюрідною сестрою юриста Сергія Боярчукова. Суд ухвалював рішення всього за одне засідання, передаючи все майно клієнта банку.

Така схема дозволяла банку отримувати право власності на будь-яке майно, що підтверджує її ефективність у відстоюванні інтересів банку на шкоду звичайним людям.

І це тільки 2 прецеденти, а наскільки Марина Дідиченко (Барсук) збагатилася у період між 2009 та 2013 можна тільки здогадуватися

Поява Сергія Алєксєєва та дерибан Києва

Літом 2015 народний депутат та заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя Сергій Алексеєв був викритий у корупційних діях та лобіюванні інтересів своєї юридичної компанії «Алексеєв, Боярчуков і партнери».

За повідомленням ЗМІ, народний депутат Сергій Алексеєв дав вказівку перерахувати судді апеляційного господарського суду Марині Дідиченко суму в розмірі 5 000 доларів США на її банківську картку. Крім того, Алексеєв вів переговори стосовно того, що Дідиченко Марина допоможе в ухваленні потрібного йому рішення іншим суддею, що підтверджується відповідними аудіозаписами. Забігаючи наперед скажемо, що у Дідичук та Алєксеєва тоді зав’язалися стосунки.

У результаті, Марина Дідиченко 14 жовтня 2014 року винесла позитивне рішення на користь клієнта компанії Сергія Алексєєва, ПАТ «Укрсоцбанк».

Тож завдяки співпраці Марини Дідиченко з компанією свого двоюрідного брата Сергія Боярчукова нардеп Алєксєєв Сергій отримав карт-бланш на афери з метою збагачення.

2016 року важливе для України підприємство «Хімнафтемашпроект» стало об’єктом суперечок, що могло призвести до його закриття. Інститут, що десятиліттями займався проєктною діяльністю, опинився під загрозою через інтереси впливових осіб, яким сподобались приміщення в центрі Києва на Печерську. Основним активом установи є будівля на 6000 кв. м на бульварі Лесі Українки, де розміщена наукова лабораторія та архів проєктів стратегічних заводів України.

Історія почалась у березні 2013 року, коли відбулося сфабрикованого зібрання акціонерів, на якому прийняли рішення зробити «Хімнафтемашпроект» поручителем за кредит у майже 300 000 000 грн. для двох сумнівних компаніймайно з метою перепродати майно компанії за борги.

Через півроку працівникам «Хімнафтемашпроєкту» вдалося змінити керівництво, і нова команда почала оскаржувати попередні рішення у суді. Підприємство почало повертатися до нормальної роботи, займаючись проєктами важливих соціальних і промислових об’єктів, таких як дитячі садки, лікарні та порти. Однак 2016 року проєкти знов опинилися під загрозою через блокування рішень Київським апеляційним судом.

Після детального аналізу архівів справ стало зрозуміло, що у всіх судових засіданнях, де «Хімнафтемашпроект» зазнав поразки, брала участь одна і та ж суддя — Марина Дідиченко.

Варто зазначити, що всі її рішення, як і рішення по «Хімнафтемашпроекту», були скасовані наступною судовою інстанцією, але ані резонанс у пресі, ані загроза розслідування її дій не зупиняли цю суддю.

Також у процесі цих судових спорів був очевидний прямий зв’язок Марини Дідиченко з депутатом Сергієм Алєксєєвим, юридична компанія якого, за щасливим збігом обставин, обслуговувала «Укрсоцбанк».

А вже 2019 року Києві почався гучний скандал, пов’язаний із діяльністю організованої злочинної групи, яка заволоділа нерухомістю, що належить територіальній громаді міста. Йдеться про нежитловий будинок за адресою вул. Б. Хмельницького, 34Б, який розташований неподалік від відомого готелю «11 mirrors», який належить брату мера Києва Володимиру Кличку (власник ТОВ «ВІТ-ПЛЮС»). Саме через таке сусідство і виникли маніпуляції з об’єктом нерухомості.

23 липня 2019 року Територіальне управління Державного бюро розслідувань у місті Києві порушило кримінальне провадження за фактом злочинних дій, вчинених службовцями Київської міської державної адміністрації (КМДА) у змові з народним депутатом України та представниками приватного бізнесу. Обвинувачення стосуються заволодіння майном територіальної громади.

Заявником і потерпілим у цьому провадженні виступило ТОВ «Капітал», яке в 2005 році отримало статус інвестора реконструкції вказаного нежитлового будинку. Проте згодом інвестиційний договір був розірваний у судовому порядку на підставі сумнівного рішення, а об’єкт передано ТОВ «Альтернатива», яке мало створити у приміщенні музей та бібліотеку. Зокрема, до складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду, яка переглядала зазначену справу, входила суддя Марина Дідиченко, яка перебувала в громадянському шлюбі з народним депутатом Сергієм Алєксєєвим.

ТОВ «Альтернатива» належало Валерію Аракчеєву, який був директором ще двох компаній — ТОВ «Тельбін» та ТОВ «Е-Груп». Ці компанії пов’язані з родичами народного депутата від партії «Удар» Віталія Кличка. Згодом ТОВ «Альтернатива» придбав Сергій Боярчуков, бізнес-партнер Сергія Алєксєєва.

Підсумовуючи Київський міський голова Віталій Кличко, використовуючи свою владу та політичний вплив, організовував прийняття необхідних рішень, а Алєксєєв разом зі своєю цивільною дружиною Дідиченко забезпечували розірвання інвестиційного договору в суді. Боярчуков, у свою чергу, оформлював договір оренди та володіння об’єктом на користь ТОВ «Альтернатива».

Пізніше корумповану схему розірвання інвестиційного договору та заволодіння об’єктом реконструкції було розкрито журналістським розслідуванням і висвітлено в ЗМІ. За словами Боярчукова, він намагався співпрацювати з готелем «11 mirrors», але зустрічав опір з боку інвестора.

Насправді ж ТОВ «Альтернатива» не створило ні музею, ні бібліотеки, а використовує приміщення для обслуговування готелю, що належить Володимиру Кличку.

Згодом Київська міська рада розпочала процес приватизації цього об’єкту, і незважаючи на звернення ТОВ «Капітал», електронні торги все ж таки відбулись. Переможцем стала компанія, кінцевим бенефіціаром якої є офшорна компанія Володимира Кличка.

Співпраця судді Марини Барсук з Фуксом

2019 року компанія  «Інвестохілс Веста» (колекторська компанія), яка має зв’язки з особами, пов’язаними з олігархом Павлом Фуксом, почала вести агресивну політику скупки стратегічних українських підприємств, підриваючи їхню ефективність та здатність функціонувати. Одним із таких підприємств став Білоцерківський шинний завод «Росава», що є ключовим та великим виробником автомобільних шин в Україні. Раніше цей актив належав колишньому народному депутату та олігарху Костянтину Жеваго.

У 2019 році інвестиційна (колекторська) компанія «Інвестохілс Веста» придбала 25% активів «Росави». Після того, як компанія Фукса отримала контроль над заводом, було змінено арбітражного керуючого підприємства. Подальші дії, як вважають журналісти, були спрямовані на банкрутство заводу та його подальший продаж на металобрухт.

Важливу роль у цих подіях зіграла суддя Марина Барсук (Дідиченко). Згідно з повідомленнями ЗМІ за серпень 2022 року вона, як суддя, розглядала позови, пов’язані з «Інвестохілс Веста», і ухвалювала рішення, що сприяли компанії у досягненні її цілей.

Дії судді Дідиченко сприяли зміцненню позицій «Інвестохілс Веста» у справі з заводом «Росава». Це стало можливим завдяки її особистим зв’язкам з впливовими особами, що піднімає питання про конфлікт інтересів та можливі корупційні дії. Незважаючи на численні звернення та скарги від інших учасників судового процесу, судові рішення, прийняті за участю Дідиченко, вже під час повномасштабного вторгнення, були спрямовані на підтримку інтересів «Інвестохілс Веста».

Ця ситуація може мати серйозні наслідки для економіки регіону. Білоцерківська ТЕЦ, акціонером якої є завод «Росава», могла опинитися під загрозою зупинки, цікаво чи знав тоді Фукс про плани росіян зі знищення енергетики України?

Подружнє життя Марини Барсук

Повертаючись до весілля Марини Барсук (Дідиченко) та Віктора Барсука – адвоката і магістра юридичних наук.

Суддя Марина Барсук не приховує свого захоплення розкішшю і комфортом. Вона мріє очолити Південний апеляційний господарський суд. І як зручно для її чоловіка, адвоката Віктора Барсука, який готовий інвестувати у кар’єрний ріст своєї дружини. Адже навіщо декларувати нерухомість, коли можна задекларувати цілий автопарк автомобілів, включаючи MERCEDES-BENZ S580/2021, G63AMG/2019, S600/2009 і EQV/2021? Чому б не пропустити вказівку на нерухомість, якщо це можна просто не зробити? Це ж геніально, чи не так?

І, звичайно, жодних конфліктів інтересів у тому, що чоловік адвокат  у справах, які розглядає його дружина-суддя, не існує. Це, очевидно, просто збіг обставин. Так само як і їхній стиль життя, задекларовані сотні тисяч євро та франків, і все це на одну суддівську зарплату.

Згідно з декларацією судді Марини Барсук, її родина володіє чотирма квартирами в Києві і однією у Великій Британії – там проживає син Марини Анатоліївни, Привалов Тимур Артемович. Можливо, він навчається на пілота чи танкіста – адже не може бути, щоб син українського судді ухилявся від мобілізації, правда?

Родина також має машиномісце, гараж, житловий будинок і три земельні ділянки, всі в Києві. Згідно з декларацією, їх вартість складає 30 117 983 гривні. Одна з квартир у Києві придбана за 12 746 гривень. За декларацією, звісно.

Автопарк і фінансове становище судді Барсук: розкіш, подарунки та дивні історії

Автопарк родини судді Барсук вражає – у них чотири новеньких «Мерседеси». Звісно, сама суддя Марина Барсук не могла б собі дозволити таку розкіш через свою невелику зарплату, тож автомобілі належать іншим особам, які дозволяють їй ними користуватися. Щирі люди в нашій країні!

Що стосується фінансів, то адвокатсько-суддівська родина явно не має проблем із коштами. Марина Барсук задекларувала 455 000 гривень та 44 000 доларів готівкою, а також має банківський вклад на суму 130 517 гривень.

Чоловік судді значно багатший. У нього на рахунках – 600 000 доларів, 500 000 євро, 2 000 000 гривень і 350 000 швейцарських франків, усе це готівкою.

Цікава також історія з подарунками. Свекор Марини Барсук, пенсіонер Микола Васильович Барсук, подарував своєму сину Віктору Миколайовичу Барсуку «грошову форму» вартістю 20 051 060 гривень. Той, у свою чергу, передарував цей подарунок своїй дружині, Марині Барсук.

Запитання виникає одне: що це був за подарунок і чому НАЗК не поцікавилося, звідки у пенсіонера з річною пенсією в 80 166 гривень гроші для таких «щедрих» дарунків?

Як і годиться людям їхнього кола, у сімейства Барсуків було кілька яскравих епізодів. Наприклад, у 2021 році їх помітили на дні народження олігарха Павла Фукса. Це зовсім не дивно, адже Віктор Барсук представляв інтереси Фукса у суді, де працювала Марина Барсук.

Також був скандал навколо Полтавського ГОК, де Барсук діяв в інтересах Коломойського та російської фінансово-кримінальної групи Бабакова. Але це все дрібниці для справжніх професіоналів, адже для них конфлікт інтересів не існує.

Віктор Барсук — не просто адвокат, а фігура з вражаючим послужним списком різних справ. Його специфічна адвокатська діяльність охоплює широкий спектр справ, включаючи корпоративні спори, захист інтересів великих бізнесменів і навіть політичних діячів. Адвокат Барсук відомий своєю здатністю знаходити «сіри зони» у законодавстві та успішно використовувати їх для захисту інтересів своїх клієнтів. Серед його клієнтів можна знайти відомих олігархів, міжнародні компанії і навіть представників політичної еліти.

Особливо активно цей адвокат почав заробляти під час президентства Петра Порошенка, працюючи на одіозного Олександра Грановського, куратора юридичної сфери при Порошенку. Барсук був «чорним юристом», який займався технічним реалізацією багатьох сумнівних справ. Грановський, формально будучи депутатом, майже не з’являвся у Раді, проводячи свої ділові зустрічі у дорогих ресторанах Києва. Він активно координував діяльність адвоката Барсука, який завдяки «ручним» суддям вигравав більшість юридичних битв на користь своїх кліентів.

Барсук і його партнер по адвокатському об’єднанню «EQUITY» Олег Малиневський активно застосовували рейдерські схеми, організовуючи подачу однакових позовів у різні суди для вибору «правильного» судді (зловживали своїми процесуальними правами). Серед їхніх гучних справ — представлення інтересів компаній у скандальних державних тендерах, захист інтересів бізнесменів і політиків, а також рейдерські захоплення великих об’єктів нерухомості, таких як ТРЦ Sky Mall і бізнес-центр «Горизонт-Парк».

Вони також представляли інтереси колишнього голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, якого звинувачують у крадіжці понад двох мільярдів гривень та в корупційних діяннях. У цьому справі Барсук навіть супроводжував Насірова в суд на носилках, зображаючи його немічним.

Віктор Барсук: Профіль суперечливого юриста

Віктор Барсук, старший партнер юридичної фірми “EQUITY”, є відомою фігурою в українському юридичному середовищі. Його діяльність неодноразово опинялася в центрі уваги ЗМІ через низку скандальних справ.

Ключові моменти з біографії:

• Суперечливі справи: Барсук відомий своєю участю в ряді резонансних справ, зокрема, захистом інтересів фігурантів, обвинувачених у корупції та зловживанні службовим становищем.
• Зв’язки з політиками: В неофіційних джерелах згадуються його тісні зв’язки з українськими політиками, зокрема, з екс-президентом Петром Порошенком.
• Фінансовий успіх: Незважаючи на суперечливу репутацію, Барсук досяг значних фінансових успіхів і займає високу посаду в юридичній фірмі “EQUITY”.
• Професійна діяльність: Крім юридичної практики, Барсук займається загальним керівництвом компанії та стратегічним плануванням.
• Громадська діяльність: Є членом кількох професійних асоціацій юристів.
• Визнання: Отримав ряд професійних нагород та відзнак.

Основні звинувачення:

• Причетність до викрадення судді: Барсука звинувачують у причетності до викрадення судді Миколи Чауса.
• Захист інтересів корупціонерів: Юрист неодноразово захищав інтереси осіб, обвинувачених у корупції, що викликало широкий резонанс у суспільстві.
• Зловживання владою: За деякими даними, Барсук використовував свої зв’язки для впливу на судові рішення.

Хто такий Павло Фукс

Павло Якович Фукс (27 жовтня 1971 року, Харків) — підсанкційний російський та український олігарх, засновник девелоперської компанії Mos City Group, бізнес-магнат. Громадянин Росії та України.

Згідно з даними ФБР, Фукс є “кооптованим активом” російської розвідки.

Життєпис

Ранні роки та освіта

Народився 27 жовтня 1971 року в Харкові. У 1994 році закінчив Харківський університет будівництва й архітектури за спеціальністю “Економічне та соціальне планування” факультету “Фінанси та кредит”. У 1997–2003 роках навчався на заочному відділенні Російської економічної академії ім. Плеханова на факультеті “Світова економіка”.

Бізнес в Росії

1990-ті роки:
Фукс довгий час працював у Росії в фінансовій сфері, оптовій торгівлі та девелоперському бізнесі. З 1992 по 1994 рік був радником генерального директора радянсько-американського підприємства “Торговий дім Інтрада”. З 1995 по 1999 рік працював радником голови правління АКБ “Промінвестбанк”, а в 1999—2000 роках був віце-президентом ЗАТ “Зовнішньоекономічна корпорація”.

Девелоперський бізнес — Mos City Group:
На початку 2000-х Фукс почав працювати в девелоперському бізнесі. Одним із перших проектів стала будівництво торгового центру “Калузький” з 2001 року. У 2004 році він заснував компанію Mos City Group, яка до 2008 року зібрала портфель проектів площею близько 7 млн м², включаючи хмарочоси “Імперія” та “Євразія” в “Москва-Сіті”, і стала однією з найбільших девелоперських компаній Росії.

Восени 2007 року Mos City Group придбала готель “Аеростар” у Москві, а з 2009 року Фукс увійшов до ради директорів Спортивного комплексу “Олімпійський”. У 2014 році він продав свої 27,5% акцій цього спорткомплексу.

Інші проекти:
Фукс також активно займався іншими проектами. У 2008 році він увійшов до складу Російського союзу промисловців і підприємців. У тому ж році вів переговори з Дональдом Трампом щодо будівництва Trump Tower в Москві, але угода не була досягнута. У 2010 році став мажоритарним акціонером Совкомбанку, згодом продавши свою частку в 2015 році.

Бізнес в Україні

Після Євромайдану та початку російської агресії Фукс почав активно цікавитися українськими активами. З 2015 року він розпочав бізнес в Україні в галузях девелопменту, банківської справи та нафтогазової індустрії.

“Голден Деррік”:
У 2015—2017 роках кіпрський офшор Hartlog Limited, бенефіціаром якого є Фукс, придбав 67% акцій компанії “Голден Деррік” у Едуарда Ставицького, пізніше перейменувавши її в “Іст Юроуп Петролеум”. Ця компанія отримала ліцензії на газові родовища України. Влада також передала 33% акцій цієї компанії державному підприємству “Надра України”, але згодом частка була продана компанії “Авант Трейд Лімітед”, пов’язаної з Фуксом.

Фукс також заперечував, що придбав “Голден Деррік”, але визнав, що зацікавлений у компанії та розглядає можливість придбати її ліцензії.

Газовий бізнес:
Структури Фукса повністю викупили компанію “ДВ Нафтогазовидобувна компанія” та 51% акцій компанії “Девон”. Він також є співвласником газовидобувної компанії “Укрнафтобуріння”, разом з Ігорем Коломойським та Віталієм Хомутинніком.

Панамські документи

Фукс фігурує в Панамських документах як власник компанії з Белізу Mildene Company Inc., яка володіє ще двома компаніями — Dorchester International Inc. (Сент-Кіттс і Невіс) і Chesterfield International Limited (Кіпр).

Судові справи

Фукс виграв позов проти видання “Обозреватель” за захист ділової репутації. Також він виграв суд у США проти лобіста Юрія Ванетика, який не виконав обіцянку надати квитки на заходи інавгурації президента США Дональда Трампа в 2017 році.

Санкції

18 червня 2021 року через причетність до “Голден Деррік” проти Фукса були введені санкції РНБО України.

Продовження арешту Ігоря Коломойського у справі про замовне вбивство юриста Сергія Карпенка

Основні події:

• Печерський районний суд Києва продовжив запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для Ігоря Коломойського до 4 липня 2025 року.
• Прокуратура наполягала на продовженні арешту ще на 60 діб без альтернативи у вигляді застави.
• Захист Коломойського (адвокати та сам підозрюваний) вимагали відмовити в подовженні.

Деталі справи:

• Слідство додало до справи 5 томів з допитами свідків та висновками експертів.
• Офіс Генпрокурора повідомив Коломойському про підозру ще в травні 2024 року.
• Суть звинувачення: Підприємець організував замовне вбивство директора юридичної компанії Сергія Карпенка у 2003 році через конфлікт щодо анулювання рішень зборів акціонерів.

Передісторія:

• 8 травня 2024 р. Коломойському оголосили підозру.
• Справа пов’язана із кримінальним конфліктом через корпоративні права.
• За даними слідства, вбивство мало бути помстою за невиконання юридичних вимог.

Контекст:

• Коломойський перебуває під вартою з вересня 2023 р. (спочатку – за справою про виведення коштів ПриватБанку).
• Ця справа – одна з низки кримінальних проваджень проти ексвласника ПриватБанку.

30 жовтня 2025 року ТРЦ «Гулівер» у центрі Києва призупинив роботу. Офіційною причиною називають корпоративний конфлікт між колишніми та новими власниками. Проте поштовхом до ескалації стало судове рішення, винесене за два дні до цього Північним апеляційним господарським судом (ПАГС) під головуванням судді Марини Барсук, яка добре відома в юридичних колах своїми неоднозначними рішеннями.

28 жовтня колегія суддів ПАГС (Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) задовольнила апеляційну скаргу ТОВ «Три О» (ЄДРПОУ 23167814) – компанії, пов’язаної з екс-власником ТРЦ Віктором Поліщуком, який перебуває під санкціями. Суд скасував рішення першої інстанції, що визнало позов штучним і залишило його без розгляду.

Таким чином, суддя Марина Барсук фактично відновила судовий процес на користь структури, підконтрольної Віктору Поліщуку, надавши їй можливість продовжити тиск на державні банки.

Рішення, підписане суддею Барсук, ґрунтувалося на формальному аргументі про «порушення права на судовий захист». Така позиція дозволила підсанкційним структурам, пов’язаним із Поліщуком, використати суд як інструмент тиску. Фактично, ПАГС створив прецедент, коли під виглядом правової рівності відновлюється процес, що може бути елементом корпоративної війни проти державних інституцій.

Вже через два дні після ухвалення постанови представники ТОВ «Три О» зупинили роботу ТРЦ, що завдало збитків державі та новому власнику – «Ощадбанку».