«Ми маємо йти за списком Андрія». Що хотів змінити в українській авіації Джус — розмова NV з мамою загиблого пілота

Поділитися:

Загиблий льотчик Андрій Пільщиков із позивним Джус (Фото:juice_fighter / instagram)

Автор: Олексій Тарасов

Андрій Пільщиков, більше відомий за своїм позивним Джус, літав на винищувачі МіГ-29, служив у складі 40-ї бригади тактичної авіації.

Пілота назвали головним двигуном адвокаційної групи, яка просувала рішення щодо постачання сучасних винищувачів F-16 Україні. Він прагнув розвиватися та розвивати українську військову авіацію.

Він був частиною збірного образу Привид Києва, адже обороняв країну з початку повномасштабного російського вторгнення. Та незадовго до, у 2021 році, він покинув Повітряні сили, написавши записку, де пояснив причини свого рішення.

Причини звільнення Джуса з Повітряних сил / Фото: mil.in.ua

Андрій не хотів повертатися на службу за жодних обставин.

Як так сталося і що хотів змінити Джус, в інтерв’ю Radio NV пояснює його мама Лілія Авер’янова.

— Ми, трошечки знаємо про Андрія, як про пілота, як про Героя, як про людину, яка адвокатувала F-16, дуже багато для цього зробила. Але ми дуже мало знаємо про нього, як про людину. Уявляю, коли ваш син приходить до вас і каже: «Знаєш, мамо, я вирішив стати військовим пілотом». То ви як на це відреагували?

— Насправді зараз різні згадки про нього. Я побачила, що він це казав зовсім інакше іншим людям, ніж мені. Комусь він сказав: «Я вже в п’ять років знав, що я буду літати». Я в п’ять років не знала, що він буде літати, чесне слово.

Я не знала цього аж до того, поки він наважився вже подати документи до університету Повітряних сил. Були різні етапи — авіамоделювання, стрибки з парашутами. Але чітко, щоб він мені сказав, що я хочу бути льотчиком… Я таке почула лише тоді, коли дійсно вже підійшов момент: коли він вже вчився в Авіаційному інституті, в цивільному, і треба було з одного університету перейти в інший. І лише тоді я від нього домоглася, що він хоче. Тому я реально чітко не знала його рішення.

І все, що він хотів… Я не дуже допомагала — так, щоб аж, але і не заважала.

Він навіть поступав туди. Я ж думаю: «Яка ймовірність?» Хлопець з міста Харкова, зі звичайним здоров’ям — не таким, як треба для армії. І думала: «Багато іспитів, багато там всіляких проблем». Він приходить: «Мама, того зрізали, цього зрізали; там по здоров’ю, там ще по чомусь». І приходе: «Я здав, я здав, я здав це». І так вийшло, що він пройшов.

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

— Різні є люди. Я ж теж викладач університету. Я б могла б сказати: «Люди, давайте так, щоб моя дитина не служила». Ні. У мене гадки навіть не було цього зробити.

І у всьому я його підтримувала. Щоб розуміли всі різницю, наприклад, між тим, як навчаються студенти звичайні, і як підготувати курсанта: це величезна робота сім’ї.

Коли він почав вчитися, це був пекельний сором. Тому що це були часи, коли головнокомандувачем був [колишній проросійський президент] Янукович. Було дуже прикро і гидко дивитися на те, коли заходиш на КПП і портрет висить. І що ці хлопці, чудові хлопці, мають підпорядковуватися [йому]. І всі ці роки, поки вони навчалися, я бачила, в своїх руках тримала цю гидку форму, яку їм видавали, дуже багато було нехороших таких явищ.

Коли вже пішло АТО, вже пішло оновлення і інше ставлення до них. Бо спочатку це було просто якось принизливо. І дуже багато доводилося і купляти їм, і помагати. Тобто багато що покладалося на родини тих хлопців — курсантів, які вчилися.

Треба розуміти, що кожен цей хлопець, якого держава підготувала, — це велика робота була, і великі кошти були вкладені в кожного. І ми після закінчення його університетської льотної роботи, порахували, що на кожного з них лише на курсантську підготовку, лише на авіаційний керосин було витрачено по сім мільйонів гривень. Зараз я вже бачу повну інформацію, скільки коштує підготовка повна. Це 100 мільйонів гривень на кожного льотчика було витрачено державою. І тому це дійсно золоті хлопці.

Це найдорожча, мабуть, підготовка з усіх спеціальностей, які є. І тому, звичайно, ці хлопці мали бути на особливому рахунку, і повага до них мала би бути.

Ті питання, які вже зараз випливають, з погляду їх захисту, інше — про це треба говорити весь час. Тому що мало було уваги, з погляду збереження здоров’я, інших таких аспектів.

І особливо, дуже сильно на них вплинула ситуація з катастрофою Ан-26Ш (25 вересня 2020 року під Чугуєвом під час навчань курсантів Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Кожедуба впав військовий літак Ан-26Ш, загинули 25 людей — ред.), коли вся країна буквально здригнулася від цієї страшної катастрофи.

Всі знали прекрасно, які недоліки, які проблеми були з організацією, підготовкою, які були порушення. І хлопці слідкували за ходом розслідування дуже ретельно. Тому що вони розуміли, що якщо вже в такому кричущому випадку не буде якоїсь адекватної реакції влади, і адекватного розслідування, це значить, що немає надії тоді і їм. Чого їм тоді очікувати? І, на жаль, зараз я побачила в новинах, що зірвалося четверте підготовче судове засідання за цією катастрофою.

— Розслідування триває вже три роки.

— Це ж вже війна йде. Зараз всі кажуть: «Ой, вже не до цього». Слухайте, а родини? Скільки людей постраждало. Вони навіть не можуть якось оформити певні статуси. Це вже знущання над ними.

І на цьому тлі, звичайно, дуже важко хлопцям було морально — це бачити і служити далі. Розумієте?

— Андрій же вирішив звільнитися з Повітряних сил в 2021 році?

— Так.

— Це всі з однієї групи хлопці. Я можу сказати, що я у них була одна харківська мама. Всі решта були з інших міст. Тому я їх всіх бачила, всі вони в мене дома були.

Вадим Ворошилов, всі його знають…

— Позивний Karaya.

— Так. Він був як староста, командир групи. Він закінчив військовий коледж. То до мозку кісток була військова людина. І він казав, що я ніколи не думав, що так вийде, що я не підпишу другий контракт. Тобто людина на 100% військова вже багато років. І їх було п’ятеро з однієї групи.

Проблеми. В інтернеті навіть є той список, який Андрій писав. Можна послухати інтерв’ю і зрозуміти, що ці питання й до сих пір є нагальними. Це все накопичилося за роки, за ці п’ять років служби в бригадах. І дуже багато було таких порушень.

Льотна робота, на якій вони б мали зосереджуватися, — це, мабуть, не більше 20% від того, що вони виконували в частині. Дуже багато було, будемо казати, дурних всіляких навантажень, невластивих льотчикам. Але вони офіцери, їх завантажували, вони робили.

Він мені казав: «Мама, я був на всіх посадах, окрім комбрига». Тобто в.о. такої [посади], в.о. такої [посади]. Він був старший лейтенант, потім аж капітан. І він стояв на посадах і підполковника, на різних. Бо один в академії, другий у відпустці, третій захворів, четвертий ще щось. І постійно затикали дірки, і постійно доводилось виконувати абсолютно різні доручення.

Хтось хотів вистрибнути з вікна — «йди рятуй», хтось п’яний потрапив десь — треба теж йти рятувати. Коротше кажучи: це абсолютно не стосувалося його прямої роботи.

Дуже погано, коли таких фахівців, які мають зосередитись лише на літаках, лише на льотній роботі, змушують робити якісь звичайні, внутрішні якісь види робіт.

Я вже не кажу про купу паперів, всілякі оці зошити з льотної підготовки. Я не знаю, ще з яких пір це все було придумано, і все так тягнулося і тягнулося. Це така традиція, яку ніхто ніяк не може вбити. Вона тягнеться.

https://www.youtube.com/watch?v=5kxGwV3VUmw

Цей спрут з радянських часів туди як заповз, і він досі там душить ту внутрішню роботу. Якщо ми хочемо перейти на якісь стандарти НАТО, на якусь нормальну організацію цієї служби, не можна це все лишити і казати, що ми впроваджуємо західні стандарти. Воно несумісне в принципі.

Він вже на той час був за кордоном. Як курсант він був в групі в Норвегії, а вже далі він був…

— Десь там він і отримав цей позивний Джус.

— Позивний Джус — це вже було в Каліфорнії. У мене є цей запис — відео, всі ці процедури отримання цього [позивного].

Він був особисто на таких навчаннях. [Це були] штабні навчання НАТО в Ізмірі, в Туреччині. Далі у нас було Чисто небо, а далі – поїздка в Каліфорнію.

І все це, розумієте, в його голові просто якийсь розрив шаблону, порівняно з тим, що у нас коїться. І тому він відчайдушно хотів це все якось пробивати. І навіть те, як він себе поводив, як він виглядав — він відчайдушно створював імідж вестернізованого пілота в наших реаліях.

— Він повертається з таких, наприклад, навчань і бачить, що там зошити. Замість того, щоб літати, треба заповнити їх.

— Звичайно. У них 15 хвилин передпольотного такого брифінгу, і все — пішли летіти. У них там постійна бойова готовність.

У нас це називається льотна зміна. Льотну зміну готують, пихтять всі. Підготували льотну зміну, відлітали, знов сидять. У нас абсолютно різні підходи до цього.

І дуже багато було питань щодо соціального захисту. Це було відомо і раніше, коли щось траплялося. Були катастрофи, на жаль, і до війни. І як ці сім’ї опинялися без соціального захисту? Це не секрет, що саме льотчики скидалися зі своєї зарплати, тій сім’ї кожного місяця перераховували гроші. Тобто не було відповідальності.

Люди то служили, люди своє життя віддавали. І ми, батьки, віддали своїх дітей цьому керівництву, яке мало би оцінити, що ми віддали. Ми від себе найдорожче відірвали і дали, щоб правильно використати здібності наших дітей. І тому, коли все буквально билося об цю стіну бюрократичну, якихось ідіотських амбіцій — полковничих, генеральських — оце вже був той край, коли хлопці не витримали.

Бачать, що нічого не робиться, і вони просто за один день подали всі рапорти, що вже у них закінчується контракт, а вони далі не будуть працювати.

— Як Андрій бачив своє майбутнє після того, як він пішов з Повітряних сил?

— Я можу сказати, що він вже не хотів повертатися туди за жодних обставин. Його повернула лише війна.

Вони всі пішли в службу зайнятості, стали на облік як безробітні. І так було кілька місяців. Хлопці просто вже хотіли трошки відпочити, пошукати нову роботу. Він здав тести з англійської – [рівень B2]. Він влаштувався на дуже хорошу роботу в Києві. Це концерн, підпорядкований Міністерству оборони. Тобто він [залишився] в руслі військової праці.

Весь його досвід, який в нього був, не лише щодо авіації, а й щодо озброєння, він там дуже і дуже пригодився. Він там кілька місяців буквально попрацював. Але і там він був доречний і активний, вписався дуже добре в колектив. Він мріяв жити просто нормальним цивільним життям в Києві.

Він уже не служив, але не поривав жодних зв’язків з бригадою. Він їм допомагав. Він дотягував всілякі моменти. Якщо ви бачили, на 30 років незалежності він зробив цілий випуск спеціальних футболок з літаками для своєї бригади. Пів Василькова, мабуть, ходить в таких футболках. Це теж комусь треба було зробити. Тобто він був ще той піарщик.

Зараз ми знаємо, що у нас командувач Повітряними силами ракетник. Він довіряє командувачам авіацією. Але це зовсім інша людина. Вже це добре.

І добре, що уже розвернулася пресслужба Повітряних сил. Ми бачимо їхню активність. Це теж треба було. Це теж не без його допомоги.

— А зошити писали?

— Аякже, господи. Я сподіваюся дуже, що зараз хлопці просто їх не пишуть, тому що ніколи. Треба відпочивати, треба якось підготуватися до війни, а не писати оці дурниці. Тому оці всі бюрократичні речі – це треба викорінювати.

Є алгоритм, як це робиться на Заході. Якщо ми хочемо йти за їхньою концепцією, то це треба просто взяти і зробити, як люди зробили. І не видумувати ніяких гібридів. Воно несумісне просто.

— Я також читав ту записку, яку Андрій писав. Він перераховував, що саме не так з Повітряними силами. Процитую: «Формалізм в системі безпеки пілотів». І зараз сталася та трагедія на Житомирщині, в якій він загинув. Це величезна втрата для всіх українців. Ми розуміємо, що зараз триває розслідування. Як вам пояснили, що могло статися?

— Як мені пояснили, з найбільш ймовірного, могло бути засліплення одного з пілотів. Таке буває іноді, що сонце потрапляє під таким кутом. Знову, питання до медицини. Бо ті два пілоти були… Один з пенсії відкликаний, і другий старший.

Я з чим стикнулася? Андрій же сам себе мобілізував. Не через військкомат. Він просто пішов в бригаду. І так зробили багато [пілотів]. І ці люди, котрі мобілізовані, вони не пройшли військову лікарську льотну комісію. Вони пішли просто одразу воювати.

Я кажу: «Слухай, а мали ж ВЛК зробити?» Він каже: «Мама, я уже рік [служу]. Про мене просто забули, тому що я „мобік“. Ніхто не питав». Він сам пішов собі ту льотну комісію зробив. Сам пішов і перевірився.

Є контрактні військові, з них це вимагається жорстко. А якось так вийшло, що цих усіх, що мобілізовані, пропустили. Могли і не перевіряти жорстко стан їхнього здоров’я.

Я вже не кажу про те, щоб десь відновитися. За всі роки жодної пропозиції якоїсь санаторної путівки. Нічого не було. І дуже багато питань щодо здоров’я ми дотягували самі.

Чому вони пішли? Вони хотіли це зовні вже піддавлювати, тому що зсередини система опирається. Зсередини ти нічого не зробиш. І вони зробили серію інтерв’ю. Ми їх знайшли. Де той же Вадим Ворошилов розповідає, чому і як. Я Андрія питаю: «Чого Вадик заговорив так добре?» А він каже: «Я в нього продюсер, ми разом це придумуємо». Вони намагалися ззовні підтискати і вкидати цю інформацію, чого вони пішли, щоб вона не заглухла.

Я вже не кажу, що має бути виставлений рахунок тим, хто це підписав; тим, хто жодних поступок не зробив. А якби хоча би в чомусь зробили якісь поступки, вони не пішли би.

А ця вперта позиція командувача, який просто їх принижував… І на цій людині висить здоровенний борг перед Україною. Я вже казала: 100 мільйонів гривень на підготовку кожного. Це значить скільки? Пів мільярда коту під хвіст. Ми питаємо: де гроші народу України? А хто спитав, хто дав право розпоряджатися цими грошима в такий спосіб? Хто йому дав право не послухати і відпустити готових молодих пілотів?

От про це треба думати. Тому що власні амбіції переважили інтереси України. І це найбільший злочин. І, на жаль, зараз є також ще такі особи, які, наприклад, викреслили Андрія зі списку на першу групу на F-16. Значить, комусь десь він щось не те сказав, і вони просто на ньому відігралися. І фатальна склалася ситуація.

— Усі українці вам дуже вдячні за вашого сина. Це величезна трагедія для всіх. Єдине, що ми можемо змінити, щоб не було такого негідного ставлення до наших пілотів.

— Ми маємо йти за списком і виконувати те, що він хотів би, щоб було виконано.