«Наразі питання здачі міста не стоїть». Що зараз відбувається довкола Покровська — інтерв’ю з офіцером 59-ї бригади
Поділитися:
Артилеристи 15-ї бригади оперативного призначення Кара-Даг Національної гвардії України ведуть вогонь з гаубиці поблизу Покровська, 5 вересня 2024 рік (Фото:Serhii Nuzhnenko/Radio Free Europe via REUTERS)
Автор: Дмитро Тузов
Офіцер 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Сергій Цехоцький в інтерв’ю Radio NV — про жорстокі бої на покровському напрямку, тактику ворога й готовність Покровська до оборони.
https://www.youtube.com/watch?v=mihA0Q1nw3A&t=219s
— Те, що роблять зараз окупанти на покровському напрямку, можна схарактеризувати як наступ з використанням великої кількості бронетехніки і повітряних сил?
— На тій ділянці, де наша бригада, саме так. [12 вересня] на світанку практично до 20 одиниць військової бронетехніки [штурмували], включаючи танки, БМП-3, бойова машина десанту. Це був перший штурм. Зав’язався бій, дещо підбили, зараз рахуємо скільки всього, потім через деякий час [був] другий штурм. І такі жорстокі бої йдуть, саме на ділянці нашої бригади.
— Якою є мета цих штурмів? Прорватися до Покровська?
— Наразі, скажімо, ця їхня стратегічна, політична мета — захопити Покровськ. Розумієте, йшли вони в лобову атаку, всі ми добре знаємо, отримали добре по зубах, своєчасно підійшло підкріплення. І все ж таки командування зуміло зупинити [ворога] ціною неймовірних зусиль, героїзмом і мужністю кожного і кожної, хто приймає в цьому участь. А наразі вони намагаються саме обійти по флангах, і з півдня, з півночі наближатися саме до Покровська.
— Що ви можете сказати про втрати окупантів?
— Втрати залежать від того, скільки їх штурмує. Вони [живої сили] не шкодують. Якщо крайній раз використовували техніку практично 10 днів назад, то весь інший період це були лише піхотні штурми. Це різного роду підрозділи, зокрема зеки. Зараз вже пішла в штурм їхня так звана «еліта». Тобто десантники з найновішою технікою, яку вони могли тільки знайти.
— А полонені є? Що вони говорять, якщо є полонені?
— Полонені є, але це все інформація, яку наразі говорити не варто. Трошки пізніше скажемо. Але полонені також є – ті рашисти, яким пощастило залишити живими.
— Транспортна магістраль є однією з головних цілей ворога? Це ж не секрет, можна просто подивитись на мапу автомобільних доріг і побачити значення цієї магістралі: Київ, Полтава, Харків, Слов’янськ, Краматорськ, Покровськ, Павлоград, Дніпро. Що ви скажете щодо значення цієї магістралі?
— Я скажу, що в будь-якому разі важливим адміністративним, політичним центром стало місто Покровськ за цей час. І в тактичному, і стратегічному плані він дуже зручний, тому що ми всі користувалися і користуємося надалі цими маршрутами.
Це наша земля, і є багато інших доріг. Також можемо пересуватися абсолютно різними маршрутами, про які ворог, мабуть, і не здогадується. Тому, скажімо так, наразі задача здачі Покровська не стоїть.
Ворог знищує інфраструктуру, зокрема знищив міст з міста Покровська на Мирноград. Як завжди, у них все повторюється: перед тим, як кудись йти чи зайти, вони повинні все знищити, а потім повідомити, що ми щось «освободили». Ось такі в нас, на жаль, сусіди.
— Що ви скажете щодо нафаршированості тими ж безпілотними системами з нашого боку? І якщо оцінювати інтенсивність війни в повітрі, якою є картина?
— Ворог постійно нашпиговується великою кількістю безпілотників. Це не секрет. Небо зараз… Восени ворони в зграї збираються, так і зараз практично вдень там в районі проїхати неможливо без засобу РЕБ. І вони постійно міняють частоти, вони постійно щось вигадують нове.
Але з цим можна боротися, і ми також з цим боремось. Скажу, що саме за допомогою донатів, які роблять наші партнери, в тилу українці, допомагають, ми більшу половину безпілотників ворога деактивуємо. А ця більша половина в цифрах — приблизно від 80 до 100 одиниць.
— Щодо того, що навіть вороги визнають нашими перевагами, до прикладу, використання ситуативної обізнаності на полі бою. Є програми на кшталт DELTA, ефективність якої, до речі, визнають і вороги. Це чутно з радіоперехоплень. Це вже стало в ваших підрозділах частиною планування бойових операцій? Чи в багатьох все ще користуються такими старими методами: паперовими картами, запізнілою інформацією? Наскільки ми використовуємо те, що точно є нашими перевагами?
— Ми користуємося всім, що до нас доходить, хочу сказати. А сказати в ефірі, що безпосередньо є в нашій бригаді, це буде неправильно. Ворог не повинен знати. Вони дуже уважно слідкують за нашими ефірами, зокрема за вашим, все фіксують і потім беруть це на озброєння.
Тому хочу наголосити, що коли почалися ці серпневі наступи в напрямку Покровська, то фіксувалося, що в два рази зменшилася кількість обстрілів, коли їхні війська йшли в штурм. Це говорить про те, що вони не знали, куди можна стріляти, куди не можна; де свої, де не свої. І багато було абсолютно несподіваних для них випадків, коли вони виходили на позиції, під’їжджали навіть безпосередньо до наших позицій на автобусі.
— На автобусі під’їжджали?
— На автобусі, так. Це про щось каже: розвідка не зовсім правильно працює.
Але не треба думати, що вони зовсім дурні. Вони також вчаться, у них є гарні інструктори. Але при цьому в них є ціль, є мета і їх підганяють, в них є страх. Це все в сукупності.
Якщо у нас мотивація одна — зробити максимум, щоб скоріше перемогти і вигнати супостата з землі, то у них зовсім інша мотивація. Їм все зруйнувати, вбити свого побратима чи закинути його на полі бою пораненим — взагалі без проблем. І багато таких прикладів було, коли вони це робили. Тому цим ми відрізняємося.
Вони не рахуються ні з людськими життями, ні з долями, ні з чим. А у нас навпаки. На жаль, у нас також є втрати, це не секрет. Ми просто не називаємо цифри, але вони набагато менші, ніж у ворога. Але кожна втрата, кожен поранений — це для нас біль, яку кожен командир пропускає через себе. Тут по-іншому думати просто не можна.
І саме в таких випадках на командира лягає така відповідальність, коли треба приймати рішення, а рішення приймати — між складним і дуже складним. От вибирай, як краще. А потім на тебе посиплеться велика кількість всього: як так, чому тощо. Багато причин суб’єктивних, об’єктивних, які ми не можемо змінити, на жаль. А треба стояти і треба тримати оборону, тому що коли вони її прорвуть, це буде набагато гірше.
— А що залишалося з тих автобусів і від тих окупантів, яких до наших позицій підвозили цими автобусами?
— Там шансів немає ніяких, розумієте. Тобто те, що потрапило в поле вогневого враження, вже в наш приціл, то шансів немає.
— Наскільки активною є ворожа фронтова авіація, яка використовує КАБи проти наших позицій?
— Кожен день б’ють по позиціях. Не дуже великою кількістю, як це було в Авдіївці, тому що це такий фронт. Зараз чотири-шість КАБів на наші позиції падає.
— За добу?
— Так.
— Що ви скажете про зведення фортифікацій? На покровському напрямку, я вважаю, що бетон має заливатися 24/7, просто без перерв, в чотири зміни. Ви це бачите?
— Знаєте, що хочу сказати? Давайте уявимо, що 59-та бригада пішла в відпустку, в повному складі, на 25 днів чи на 30 днів. Там написали [російському диктатору Володимиру] Путіну чи [начальник генштабу РФ Валерію] Герасимову, що поки тут не наступайте, ми зараз з відпустки повернемось і далі будемо продовжувати свої обов’язки.
У нас, на жаль, є державні установи, структури, законодавці, які можуть собі дозволити сьогодні в повному складі йти в відпустки. Зрозуміло, що є багато тих же народних депутатів, які постійно допомагають, їздять по військах. Але основне — це прийняття законів і виконання своїх функціональних обов’язків.
І на кожному етапі, на кожній ділянці нашого народного господарства, економіки, різного міністерства, в будь-якій конторі є відповідальні особи за певну ділянку своєї діяльності. Треба просто виконувати свої обов’язки в період такої масштабної війни, як у нас зараз, і все буде на місці. Не зробив, вкрав, щось ще — будь ласка, пішов, за це несеш відповідальність. Але відповідальність має бути абсолютно для всіх однакова — неважливо, хто ти є, на якій ти посаді. Не впорався, некомпетентний — будь ласка, у відставку, це повинно все швидко прийматися. І тоді у нас все буде.
— Скажіть, ви стежите за політичними зустрічами, обіцянками, заявами? У вас є надія, що в такий критичний час партнери все ж таки підтримують Україну в обсязі, необхідному для відбиття цього наступу росіян?
— Надія — це чудове українське ім’я і чудове українське слово. Надія завжди у нас є в серці.
Слідкуємо дуже уважно. Абсолютно всі, хто не знаходиться на позиції і має доступ до інтернету, обов’язково слідкують [за новинами]. У нас був моральний підйом, коли наші війська зайшли в Курську область і там почали розвивати наступ. Ми розуміємо, що це важливо, це треба робити.
Я впевнений, що все, що робиться, зокрема на території Європи, без Росії не обходиться: без їхніх грошей і агентів впливу. А для цього, знову ж таки, повертаємося до попереднього питання, що люди, які відповідають за цю ділянку, повинні більше працювати і віддавати себе повністю цій роботі. Я маю на увазі насамперед дипломатичний корпус.
Тому що коли спілкуєшся з людьми з Європи, зокрема приїжджають і європейські журналісти, питаєш у них, а як у вас в суспільстві, що там чути, як настрій населення? А вони всі живуть своїм життям, розумієте? А якби постійно проводилась певна робота, якісь мітинги, якісь покази, якісь демонстрації якогось моменту; їздили б по організаціях, по робочих групах, по навчальних закладах і доносили цю інформацію, обов’язково був би результат. Це треба робити.
