«Називати зло злом». Чи роблять історичні травми українців стійкішими, або навпаки вразливішими — відповідає відомий психотерапевт
Українські військові позують в центрі Херсона після його звільнення від російської окупації, 16 листопада 2022 року (Фото:REUTERS/Valentyn Ogirenko)
Відомий український психотерапевт, психіатр та психоаналітик, завідувач кафедри психології та психотерапії в Українському католицькому університеті Роман Кечур в інтерв’ю NV відповів на питання про те, чи роблять українців історичні травми стійкішими або вразливішими.
«Очевидно, що наша проблема не тільки в тому, що в нас так багато насильства. Якщо ми подивимося на історію інших країн, історію Німеччини чи історію Польщі, ми маємо ту саму історію, величезні масштаби насильства. Мені здається, наша проблема в тому, що ми не ідентифікуємо насильство, не ідентифікуємо зло», — заявив Кечур в інтерв’ю NV.
Він нагадав, що до російського вторгнення в Україні були вулиці названі на честь катів, зокрема на честь одного з організаторів «червоного терору» Фелікса Дзержинського.
Слухайте подкаст на цю тему
«Тим, хто катував батьків сучасників, стояли пам’ятники. І це особливо нікого не хвилювало. Якщо когось це хвилювало, то він визнавався якимось маргіналом, несповна розуму. Ми жили в такій країні, і ця країна не так давно закінчилася. Зло, як і добро, є вічним. І зло завжди було і далі буде. Але питання в тому, який етичний стандарт домінує в суспільстві. Чи суспільство толерує це зло, чи воно ідентифікується зі злом, чи воно ідентифікується з агресією, а чи воно ідентифікується з етикою і плаче за вбитими, за втраченими», — пояснив психотерапевт.
Читайте також:
Кечур наголосив, що ще нещодавно в Україні, так само, як зараз в Росії, 9 травня святкували перемогу, не оплакуючи десятки мільйонів вбитих.
«Такий етичний погляд на наше минуле породжує дуже багато дисоціації, розщеплення. Тобто травма не ідентифікується, вона відрізається від свідомості, зависає десь в пустоті. Ну, вбили когось, виселили, розкуркулили, невинного засудили — таке життя. Всяке буває. Ну, нема правди, хто там розбере. Всі трохи винні. Це такі коментарі до очевидного, однозначного зла», — пояснив психотерапевт.
Він підсумував, що проблема нашого суспільства довгий час була не тільки в тотальному насильстві, несправедливості і жорстокості, а в нездатності внаслідок цього насильства навіть назвати зло злом, не кажучи про те, щоб засудити та покарати його.
За словами Качура, нинішня війна не гарантує прозріння суспільства, оскільки «як тільки ми відмовляємося від цієї роботи етики, етики пам’яті, ми одразу повертаємося в той пункт нерозрізнення зла і добра».
«Причиною слабкості загальноукраїнської ідентичності було те, що ми не ідентифікували спільну травму як таку, а ідентичність утворюється навколо травми, навколо „шрамів“ після травми, які переживаються в символах і ритуалах. Якщо ми не ідентифікуємо травму, то ми не ідентифікуємо ідентичність. Тому на питання, хто ми є, ми скажемо: та ми тут живемо, ми місцеві люди. Ми не ідентифікуємося. А це величезна робота. І вона призводить до розбудови і усвідомлення своєї ідентичності. Це перший пункт, з якого все починається. Я не вірю ні в який економічний чи соціальний ріст, якщо ми не розуміємо, хто ми є. Тоді ми не здатні зрозуміти, яку країну нам треба збудувати. Ми не зможемо зрозуміти, який план цієї країни, тому що не ясно — для кого. І це перше питання, хто ми є, — це питання, з якого все починається. Мені здається, що ми за це кладемо дорогу ціну. Але, напевно, що інакше не було можливо», — сказав також психотерапевт
Редактор: Анастасія Одінцова
