«Пекельних Савур-Могил зараз сотні». Герой України і фанат армії Ігор Гордійчук — про виховання англомовних бандерівців і запоруку перемоги
Генерал-майор ЗСУ Ігор Гордійчук (Фото:Міністерство оборони України / Facebook)
Автор: Дмитро Тузов
Ігор Гордійчук — генерал-майор ЗСУ і керівник Київського військового ліцею імені Богуна.
Йому присвоєно звання Героя України за оборону Савур-Могили — висоти, яка мала стратегічне значення під час російсько-української війни у 2014 році.
Тоді невеликий підрозділ тривалий час утримував панівну висоту і коригував роботу української артилерії. Група Гордійчука 12 діб перебувала під постійним вогнем важкої артилерії, майже щодня російська піхота ворога штурмувала вершину.
І лише після отримання наказу, коли підрозділ опинився майже в оточенні, а наші війська були на відстані 60 кілометрів, пішли на прорив для того, щоб з’єднатися з ЗСУ.
В інтерв’ю Radio NV Гордійчук розповів, як зараз виховує своїх наступників і якими є три складові перемоги України у війні проти Росії.
— Під час прориву у серпні 2014 року вас було поранено. Я знаю, що коли ви опритомніли тоді, то одне з перших ваших питань було: «Чи триває війна?» І я розумію, що малося на увазі. Ви хотіли почути, що Україна бореться, протистоїть цій навалі російських військ. Зараз ми вже десятий рік у війні. Можливо, це головне питання зараз: що ми всі маємо зробити для нашої спільної перемоги?
Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV підписатися Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
— Кожен на своєму місці має сумлінно виконувати свої посадові обов’язки. Я всім кажу: навіть, якщо ми тут, в далекому тилу, навіть мої вихованці, яких я маю честь вже шостий рік виховувати, [важливе] сумлінне виконання своїх посадових обов’язків.
Я розумію, що найважче хлопцям, дівчатам, які на передньому краї, бо зараз таких Савур-Могил сотні. Кожен. Тоді було три-п’ять таких — кордон, Савур-Могила, Дебальцеве, ще декілька. То зараз таких сотні найважчих. От і їм найважче. Але вони набагато більше роблять, ніж ми робили.
Відчувається, що і дев’ять років гібридної війни ми, як би важко не було, продовжували готуватися. І це їхня заслуга — цих хлопців, дівчат, що не опускали руки всі дев’ять років, продовжували боротьбу.
Тому й бліцкригу, як планував КГБшно-терористичний путінський режим, «Києву за три дні» не вийшло. Це завдячуючи хлопцям і дівчатам, які всі дев’ять років, починаючи з Євромайдану, з Революції Гідності, пішли [у військо] за власним бажанням, за покликом серця. І не просто боролися, а й продовжили гуртувати всіх навколо себе.
Реалії такі, що ворог має перевагу. І ми чи не єдина армія в світі, українська, яка, будучи в меншості і по кількості особового складу, і по бронетехніці, по амуніції, по артилерії, я вже не кажу про авіацію, — будучи в меншості по всіх складових, досягає успіху. Яка не просто обороняється, а ще й наступає, контратакує на багатьох [напрямках].
А більше таких армій [немає]. Я мав честь від неньки України навчатися за кордоном — у Канаді, в США. І майже цілий рік був з ними на місії НАТО в Афганістані. І я бачив, як вони воюють, використовуючи технології. І без авіаційної домінантної складової вони не проводили жодної [операції].
У моїй частині, де я мав честь більше п’яти років бути командиром восьмого окремого полку спецпризначенців, більшість моїх хлопців були й в Іраку з ними, і в Косово, і в багатьох гарячих точках.
Ми чи не єдина армія, яка не маючи авіаційної переваги, [атакує]. Компонент, слава Богу, зберігся. Наші льотчики теж молодці, герої, найкращі. Будучи в значній меншості, в співвідношенні п’ять-десять рашистів, терористів до одного українського, ми не лише обороняємось, а й контратакуємо, наступаємо.
Я був і в американській, і в британській, і з канадцями, з литовцями, з поляками, з нашими найближчими побратимами, з друзями. Литва, Латвія — теж професіонали, молодці, мотивовані воїни. Але реалії такі, що ворог має не лише свою перевагу ресурсну. Але, бачите, диктаторський світ, на жаль, виявився за деякими складовими навіть більш об’єднаним, ніж демократичний світ.
Ми дякуємо нашим друзям за допомогу, за підтримку — і Сполученим Штатам, і Європейському Союзу, НАТО. Але це співвідношення складає 10 до одного.
Ми захищаємо не лише неньку Україну, нашу землю святу, наш волелюбний, працелюбний, мужній народ; ми захищаємо свою мову, культуру, історію, традиції, але ще й світову демократію. Ми робимо внесок у десять разів більше, ніж нам допомагають.
— Ви готуєте майбутніх офіцерів Збройних сил України із розумінням того, що ми маємо перемогти меншою чисельністю. Що найголовніше ви намагаєтеся донести цим молодим людям, які вже завтра, цілком ймовірно, будуть на фронті воювати?
