Пьотр І vs Карл XII і Мазепа. Як Полтавська битва зламала баланс влади у Європі, а Московія стала загрозою для цивілізованого світу
Поділитися:
Ґустав Седерстрьом. Повернення тіла короля Карла XII на батьківщину, 1884 рік (Фото:Національний музей Швеції)
Автор: Олег Шама
305 років тому загинув шведський король Карл ХІІ, соратник Мазепи, прибічник незалежності України і ворог Московії, якому не вдалося перемогти Петра І у Полтавській битві.
305 років тому загинув шведський король Карл Пфальц-Цвайбрюккен. Той, що Карл ХІІ. Про те, що він — «швед, розбитий під Полтавою», після пушкінської поеми знали всі в Російській імперії, а надто в Радянському Союзі.
У свої 17 він покинув Стокгольм і повернувся туди вже на щиті через 19 років. А так Густав Седерстрьом, класик шведського історичного живопису, уявив вихід шведського війська з Норвегії зі своїм загиблим королем.
Карл поліг як воїн. А от його основний супротивник Пьотр Романов, будучи дещо старшим, у свої 44 вже мав купу хвороб: хронічний бронхіт, хронічний коліт, хронічну ниркову недостатність, сечокам’яну хворобу, хронічний гепатит, артеріальну гіпертензію. Пережив Карла на шість років і помер внаслідок запалення сечового міхура. Припинилося сечовипускання, що породжувало сильний біль. За словами Феофана Прокоповича, перед смертю дуже кричав.
Полотно Ґустава Седерстрьома в Національному музеї Швеції / Фото: Osama Shukir Muhammed Amin FRCP
Полтавська битва була справді фатальною для Швеції. Тоді ще мало хто знав, що у таких війнах Московія завжди мала трьох потужних союзників — географія, клімат і тотальне бездоріжжя. На ці ж граблі потім наступали і французи, і німці.
В радянських школах дітям втокмачували догму про «зрадника» Івана Мазепу — гетьман був союзником Карла. Втім, значна частина українців завжди вважала обох оборонцями, як зараз би сказали, національних інтересів.
У червні 1964-го українська діаспора збісила Микиту Хрущова, тодішнього господаря Кремля, коли він відвідував Швецію. У день його прибуття до Стокгольма члени українського уряду в екзилі в присутності журналістів поклали вінок на саркофаг Карла ХІІ у церкві на острові Ріддаргольмен.
«Ви хочете війни з Радянським Союзом? — зриваючись на крик, запитував Хрущов прем’єр-міністра Таге Ерландера на прийомі в мерії Гетеборга, стародавньої столиці Швеції. — Яке значення мав цей вінок? Будете підтримувати Стецька [Ярослава, очільника уряду у вигнанні] у війні з Радянським Союзом?»
Завдяки пресі подія набула всесвітнього розголосу. «Всього за сто крон, які я витратила на квіти», — згадувала пізніше Ярослава Йосипівна, дружина Стецька.
Імперські плани
«Вони ніколи не питали про чисельність ворога, а лише про місце його знаходження», — писав про шведських вояків Вольтер, французький філософ, перший біограф Карла ХІІ. Йшлося про часи, коли шведська армія назавжди витіснила данців з півдня Скандинавського півострова, а в 1634 році торгове містечко Стокгольм стало резиденцією королів.
Ґустав Седерстрьом. Набір у шведське військо часів Карла ХІІ, 1879 рік / Фото: Національний музей Швеції
У довгому протистоянні з Данією шведи вигартували добротну регулярну армію. Вона прославилася ще у Тридцятилітній війні (1618−1648), першому загальноєвропейському конфлікті, коли виступила на боці німецьких протестантських міст супроти австрійських Габсбургів — католиків. У бій шведські загони водив сам король Густав ІІ Адольф, що для тодішніх монархів було вже дивиною. І його загибель під Лютценом була щедро винагороджена. Стокгольм отримав важливі північні німецькі землі й міста на Балтійському морі, і під кінець XVII століття воно фактично стало внутрішнім морем Швеції. Країна досягла нечуваних висот. Вона стала справжньою імперією, її купці заснували колонії в Північній Америці в гирлі Делавера і факторії в Західній Африці.
Дайджест NV Преміум Щоденна розсилка матеріалів розділу NV Преміум. Десять найбільш популярних матеріалів за минулий день Підпишись Щодня
Та на сході Європи з’явився ще один претендент на створення власної імперії. 28‑річний московський цар Пьотр замислив здобути виходи до Балтійського моря, які були втрачені мало не сто років до цього його попередниками. В 1699 році Москва і Копенгаген уклали таємну угоду, до якої долучилася ще й Саксонія. Сподівання союзників на успіх підсилювало й те, що шведський престол посідав Карл ХІІ, якому заледве виповнилося 17 років. Але Швеція була міцним горішком.
У лютому 1700‑го данці атакували шведські володіння в Північній Німеччині, саксонці взяли в облогу Ригу. Несподівано Карл ХІІ висадив свої війська під Копенгагеном і змусив данського короля Фрідріха IV капітулювати.
Московський цар тим часом рушив 40‑тисячну армією в Естляндію (сучасну Естонію). Вчетверо менше військо Карла ХІІ одразу прибуло морем до Пярну і в битві під Нарвою розбило московітів. Про молодого шведського короля заговорила вся Європа. Тим паче, що наступні кілька років йому довелося вести війну на два фронти. У Варшаві сейм обрав курфюрста Августа ІІ королем Речі Посполитої, бо той заприсягся, що розіб’є шведів і посилить позиції своїх нових підданих на Балтиці. Не зволікав і Пьотр І. До 1703 року росіяни зайняли обидва береги Неви, а за рік здобули Нарву.
Ґустав Седерстрьом. Перемога Карла ХІІ під Нарвою, 1906 рік / Фото: Національний музей Швеції
Тим часом Карл взяв Варшаву, після чого сейм обрав королем його ставленика Станіслава Лещинського. Коли шведи повернули на захід і ввійшли в саксонські володіння, Август ІІ виїхав назустріч Карлу з пропозицією миру і на знак відданості вручив йому шаблю, оздоблену коштовним камінням, — подарунок Петра І.
І ось тут Карл замислив повести свою армію на Москву. Штабу короля кампанія одразу видавалася ризиковою: військо було добряче пошарпане. Російськими дорогами пересуватися в дощову погоду було неможливо. Обіцяна підтримка Туреччини й Криму виглядала непевною. Коли Карл таки рушив з військом на схід, проти нього відразу виступив вічний природній союзник Росії — нестерпні кліматичні умови. Літо 1708 року видалося надзвичай сльотливим, і довгі переходи в таких умовах виснажили шведів. Не дійшовши 50 км до Смоленська, Карл повернув свої полки на південь — в Україну, до нового союзника, гетьмана Івана Мазепи.
Як стверджує російська історикиня Тетяна Таїрова-Яковлева, гетьмана на цей крок штовхнув сам Пьотр. Він наказав випалити українські землі на шляху шведів, а на це Мазепа піти ніяк не міг.
Зрада чи національний інтерес?
Мазепа отримав гетьманську булаву 1687 року. Його обрання було чи не першим гучним прикладом адміністративного тиску на виборців в Україні. Він мав змінити засланого до Сибіру гетьмана Івана Самойловича, і його підтримувала московська цариця Софія. Раду, на яку 25 липня прибули лише 2 тис. козаків, оточувала російська залога, вишикувана у шість шеренг, щоб не допустити противників Мазепи. Вибори визнали легітимними. Запорукою тому стали підписані того ж дня Коломацькі статті, за якими російська військова присутність в Україні збільшувалася, гетьман не мав права встановлювати дипломатичні зв’язки і без царської згоди призначати чи знімати з посад старшину.
Незважаючи на це, 22 роки гетьманування Мазепи були добрими для України. Його коштом розбудовувалися міста, відкривалися навчальні і медичні заклади. Коли московський престол посів Пьотр І, Мазепа виказував йому всіляку підтримку, а у війні з Туреччиною допоміг здобути приморську фортецю Азов.
Стосунки між гетьманом і царем переросли в дружбу. Мазепа отримав від Петра орден Андрія Первозванного — другим після адмірала Федора Головіна, а в Москві мав власний будинок. А коли Карл ХІІ увійшов у Польщу, гетьман намовив царя зайняти Правобережну Україну, яка була в складі Речі Посполитої за Вічним миром 1686 року.
Однак невдовзі Мазепа збагнув, що війну зі Швецією можна використати, щоб позбутися залежності від Москви. З 1705 року польський король Станіслав Лещинський встановив таємні зв’язки з гетьманом. У листуванні між ними обговорювалася автономія України у складі Польсько-Литовсько-Руського князівства. Про це йшлося ще в Гадяцькій угоді 1658 року, яку підписав Іван Виговський і яку не судилося реалізувати.
У квітні 1708 року генеральний суддя Василь Кочубей і полковник Іван Іскра відправили до Петра донос на Мазепу. Вони повідомляли про 25 випадків, які свідчили про наміри гетьмана відколотися від Москви. Проте цар не повірив листу і звелів стратити його авторів.
Позиція Мазепи стала очевидною, коли шведське військо вступило в Україну восени 1708‑го. Гетьман публічно звернувся до своїх підлеглих: «Братія, прийшла наша пора. Помстимося москалям за їхнє тривале насилля над нами, за всі скоєні ними жорстокості й несправедливості!»
За словами Пилипа Орлика, який тоді був генеральним писарем і займався зовнішніми зв’язками, Мазепа уклав таємну угоду з Карлом. Згідно з нею Україна і землі, до неї прилучені, мають бути незалежними. Король зобов’язувався оберігати їх від усіх ворогів і мав вислати негайно допоміжні війська, коли цього буде просити гетьман. Усе завойоване на території Московії, але колись належне українському народові, має бути повернене до Князівства Українського. Мазепа мав керувати ним довічно. Після його смерті Генеральна рада мала обрати нового гетьмана. Король не має права привласнювати собі ані титулу, ані герба Князівства Українського.
У відповідь московське військо спалило гетьманську столицю Батурин і вирізало козацьку залогу разом з мирним населенням — загалом до 15 тис. осіб. В руках царських воєвод опинився увесь провіант і гармати, які обіцяв Карлові Мазепа. Перед цим царським загонам вдалося розбити великий шведський обоз біля білоруського містечка Лісна, який генерал Левенгаупт вів на підмогу королеві.
Скрутна ситуація не вгамувала Карла. На початку червня він оточив Полтаву, де була московська залога, і вирішив дати бій Петру. Шведи значно поступалися московитам. Проти 60‑тисячного війська Петра зі 102 гарматами Карл виставив лише 17 тис. солдат і лише чотири гармати. Мазепа зміг привести лише 6 тис. козаків на чолі із запорізьким кошовим Костем Гордієнком. До того ж напередодні бою король оглядав місцевість і був поранений в ногу кулею противника.
Шведи почали атаку 27 червня о четвертій ранку. До восьмої у них вже закінчилися набої, і супротивники перейшли в рукопашну. Перед полуднем майже вся армія Карла була оточена і склала зброю. Король і гетьман з рештками своїх військ відійшли до Дніпра і поблизу села Переволочна перебралися на правий берег. Далі — до турецьких володінь. Отаборилися на околицях молдавських Бендер, де невдовзі 70‑річний гетьман помер, а козацька рада на його місце обрала Пилипа Орлика.
Ґустав Седерстрьом. Карл ХІІ і гетьман Мазепа після переправи через Дніпро, 1880 рік / Фото: Національний музей Швеції
Кінець ілюзій
«Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи, — пише сучасний шведський історик Петер Енглунд. — Вона зламала колишній баланс влади».
Карл ХІІ провів у Туреччині п’ять років, марно сподіваючись намовити султана піти війною на Петра. Відколи король зі своїм військом залишив Стокгольм у 1700 році і до самої його загибелі від кулі біля норвезької фортеці Фредріхстен 30 листопада 1718-го, він жодного разу не повернувся до свого палацу. Однак навіть із Бендер Карл ефективно керував імперією. За його наказами, які за два тижні доходили до столиці, проводилися військова і податкова реформи, вперше в світовій практиці запроваджено посаду омбудсмена — відповідального за дотримання прав підданих.
«Якщо б розвиток Росії в разі її поразки під Полтавою затримався, скажімо, на 50−100 років, ми б зараз жили в абсолютно іншому світі», — вважає Енглунд. Після Полтави Пьотр заволодів східною Прибалтикою, майже повністю відтяв українські торговельні шляхи від Центральної Європи, а Мазепі московські церковники щороку стали виголошувати анафему.
Для Москви Полтавська битва назавжди стала канонічною. Вшанування Мазепи чи Карла ХІІ досі сприймається як національна образа. Тому й розлютив Хрущова влітку 1964‑го вінок від українців на могилі шведського короля. «Ви програєте так само, як під Полтавою!» — кричав він шведам, які на той момент вже 200 років як облишили ілюзії щодо своїх імперських амбіцій.
