«Привіт на саму гору». Якщо не виносити на загал прецеденти по конкретних командирах, їм все сходитиме з рук — інтерв’ю з Притулою
Сергій Притула (Фото:Сергій Притула/Facebook)
Автор: Олексій Тарасов
Засновник Фонду Притули, громадський діяч Сергій Притула в інтерв’ю Radio NV — про лють військових після ракетного удару по Охматдиту, критику військового командування, збір на роботизовані турелі й проблеми виробників дроні.
https://www.youtube.com/watch?v=24Kubv3Sin0
— Спочатку хочу поговорити про те, що ти почув від військових. Я так розумію, що ти відвідував запорізький напрямок і не лише. Ми розуміємо, що зараз українські військові дуже обмежені в тому, що вони можуть говорити, і тому важливо це почути від тебе. Що саме зараз відбувається на українському фронті?
— У спілкуванні зі мною там обмежень якихось немає, і ніхто їх не цензурує, тому що це вже давно склалися нормальні стосунки і вони є досить довірливими. Дуже сприйняли болюче люди у війську те, що відбулося на тижні. Маю на увазі удар російських ракет по Охматдиту, по пологовому будинку. І це додало ще більше люті, принаймні у спілкуванні. У принципі, і так ніхто особливо слів не добирає, коли говориться про росіян, але тут з’явився ще якийсь додатковий момент, який я намагаюся для себе пояснити, ці трансформації… Але це вже така затятість, якої я раніше, не знаю, чи бачив.
— Кажуть певні політичні аналітики, що мета російського диктатора Володимира Путіна було в тому, щоб ми почали здаватися. Люди з великою кількістю підписників в Інстаграмі вже почали говорити, що давайте зіграємо по їхніх правилах. А як ти це зрозумів?
— Дивіться, по-перше, військові поняття не мають, хто ці всі люди, бо для мене теж це таке було відкриття. Я дізнався про існування людей, які були десь завжди поза моєю бульбашкою. Виявилося, що вони працюють на якісь мільйонні аудиторії, мають своїх прихильників і в цей самий момент примудряються верзти якісь абсолютні нісенітниці. Але про них якось не особливо хочеться говорити.
Хочеться підкреслити, що росіяни досі не вивчили нас, не знаю, добре це чи погано, але вони вперто міряють все по собі. Тобто сподіватися, що українці злякаються, що українці втратять віру в перемогу, що ми побіжимо здаватися після чергового акту звірства з боку росіян. Ні, з нами це так не працює. І, навпаки, ж кажу: спілкуючись з військовими, я побачив додатковий запал, прохання забезпечувати всім, чим тільки можна, що допоможе вбити ворога: будь ласка, ми все зробимо, аби тільки було чим.
— Ми бачимо в публічному просторі те, яким чином критикують українських командувачів, військових командувачів, український генералітет. Це певним чином увійшло у мейнстрім. Тут можна по-різному оцінювати тих, хто це робить і як це критикують; чи треба це виносити, чи не треба це виносити на загал. Але чи ця інформація певним чином впливає на наших захисників?
— На наших захисників не певним, а конкретним чином впливають накази, які їм віддають їхні командири по субординаційній вертикалі. Так, на жаль, бувають випадки, коли командування бригадами здійснюється людьми, які не мали бойового досвіду. У нас величезна кількість створюється нових бригад, на всіх бойових офіцерів не назбираєш, на всі ланки управління. Умовно кажучи, якісь паркетні люди приходять, командують так, як вважають за потрібне, і це потім обертається поганими справами, насамперед втратами людських життів, вже потім втратами територій. Тому військові між собою дуже добре розуміють, хто у них фахівець, а хто не фахівець.
Інша справа, чи пасує людям цивільним лізти в цю царину, не маючи стовідсоткового розуміння всієї картинки загалом? Це вже питання риторичне. Але мені здається, що якщо не виносити на широкий загал якихось прецедентів чи якихось кейсів по конкретних командирах, то таким людям [все] може сходити з рук. І замість того, щоб бути подалі від армії, вони навпаки, будуть йти на підвищення і отримувати більшу повноту влади.
Тому краще, мабуть, не мовчати, але це насамперед те, що мають робити військові. Тобто якби [начальник штабу полку Азов Богдан Кротевич ] Тавр не написав заяву в ДБР на [колишнього командувач Об’єднаних сил ЗСУ Юрія ] Содоля, я не знаю, чи досі ця людина не мала б якогось впливу. Зараз його немає.
— Богдан Кротевич з бригади Азов, він потім отримав відповідь від ДБР, і написав про те, що не задоволений цією відповіддю, там немає деталей. Ми просили про коментарі, щоб зрозуміти, яка саме відповідь була, але поки що це не комунікують, не коментують. Здається, що ніякого розслідування так і не буде. Чи це окей?
— Ні, звичайно, що це не окей. Але знову ж таки, мені здається, що якщо від військових йдуть такі потужні сигнали, як ми помічаємо останнім часом, це і по Содолю, і по 59-й, і по 41-й бригадах, то у нас, окрім ДБР, є вище військово-політичне керівництво країни, включно з верховним головнокомандувачем, у якого повнота влади і прийняття рішень. Тобто вже хто, а йому точно набагато легше отримати достовірну інформацію по людях і процесах, ніж будь-кому з нас. Тому це привіт ще й на саму гору.
— А яким має бути оцей орган, якими мають бути ці розслідувачі, які мають визначати, що було зроблено правильно, який наказ був вірним, а який ні?
— Я думаю, що таке поняття, як військова прокуратура, воно ж нам всім знайоме. Отже, це мають бути структури, а в них люди, які мають достатні компетенції для того, щоб оцінювати ті чи інші кроки, ті чи інші рішення, тому нехай фахівці цим і займаються.
Наша справа — допомагати військовим з того боку, де вони насамперед очікують від нас допомоги.
Ми зараз проводимо збір, бюджет досить великий — 50 мільйонів гривень, в партнерстві з мережею АЗК WOG і ПриватБанком. Зараз ми вже перетнули позначку в 20% цього збору. Я дуже сильно прошу людей долучитися до нього в будь-який можливий спосіб. Ви можете просто заправлятися Mustangом на WOG, із кожної літри гривня летить на збір. Якщо ви розплачуєтеся кредиткою, карткою Привата, ще гривня летить на збір, і так по всій Україні. Або ж безпосередньо на ті рахунки, які ви можете знайти по цьому збору в моїх соцмережах, на ресурсах фонду.
Йдеться про автоматизовані турелі. Ми збираємо на Шаблю 7,62, плюс Шабля М240. Ми вже в 53-й бригаді буквально нещодавно передали п’ять турелей Шабля 7,62, дві Шаблі М240 і дві платформи Рись, тому що набагато зручніше і безпечніше доставляти на передові позиції БК, їжу, медицину, міни, що завгодно, на механічній платформі, яка керується оператором дистанційно. Це зберігає життя. І так само ці автоматизовані турелі поставив і вже не треба виглядати зайвий раз з бліндажу, тому що там є і тепловізор, і камера, і ти бачиш, хто до тебе наближається. І, власне, з цієї турелі, з крупнокаліберного кулемета чи просто з кулемета вже ведеш вогонь на ураження — неважливо, живої сили, легкоброньованої техніки.
Тому мета у нас стоїть — зібрати на 60 подібних турелей та платформ, і до 1 вересня ми плануємо впоратися з цією задачею. Але, звичайно, що очікування мають бути підкріплені зворотнім зв’язком від наших донорів, до яких я звертаюся якраз з проханням долучитися донатом, яка є можливість. Я розумію, що зборів зараз багато, але йдеться про те, що ми одразу посилимо чотири бригади — 53-тю, 56-ту, 57-му і 118-ту бригаду Територіальної оборони. Тому велкам, долучайтесь, будь ласка.
— Ми розмовляли в цьому ефірі з нашим колегою з Економічної правди щодо тієї проблеми, яка зараз виникає у українських виробників зброї. Мається на увазі, що вони інвестували в свої підприємства, вони розігнали потужності, але зараз, наприклад, у держави недостатньо грошей для того, щоб купувати українську зброю. За оцінками міністра з питань стратегічних галузей промисловості України Олександра Камишіна, здається, можуть виробляти наші виробники зброї на 20 мільярдів доларів, але держава здатна закуповувати тільки на шість. І зараз шукають можливості у наших партнерів, щоб вони це фінансували. Чи ти знайомий з цією проблемою? Наскільки вона є серйозною?
— Про розмір її серйозності, мабуть, все-таки варто говорити з тими, хто безпосередньо відчуває цей клопіт, зокрема військовими закупівельниками і українськими виробниками.
Скажу свої спостереження по тому, що бачу, їздячи Україною, зустрічаючись з різним бізнесом. Дуже часто держава не знає про існування якогось бізнесу, який міг би бути їй корисний і щось виробляти. А бізнес не знає, до кого йти з державних органів для того, щоб запропонувати свої потужності і можливості. І в такому випадку я не зовсім розумію, де відбувся збій комунікації і чому не відбувається постійний діалог між державними органами та українським бізнесом саме в царині пошуку додаткових можливостей — чи фінансування, чи виробництва в свою чергу.
Є цікаві і корисні платформи типу BrayOne, де розробники мілтеку спілкуються з українськими профільними міністерствами, відповідальними за цю царину, але, мабуть, цього таки недостатньо. По-друге, якщо держава не спроможна викупляти те, що робить українська оборонка, якщо недостатньо коштів від наших партнерів… Я розумію, що в часи війни треба волочити на фронт все, що тільки можна. Але якщо ми угробимо, перепрошую, нашого виробника оборонки, то від того нікому легше не стане.
Можливо, частковим виходом з ситуації був би дозвіл про експорт української зброї за кордон. Я одразу прошу не виривати з контексту те, про що я зараз говорю. Я найбільше зацікавлений в тому, щоб все, що робиться в Україні, потрапляло на поле бою і було на користь українського солдата, допомагало вбивати наших загарбників. Проте, якщо ми говоримо, щоб українські бізнеси інвестували в себе, розширили виробництво, а дуже часто у них не вистачає оборотних коштів і їм немає звідки їх брати, бо держава недостатньо викуповує номенклатури, то, можливо, поповнення їхніх бюджетів і виведення якихось коштів для реінвестицій для подальших розробок, можна було би отримати саме за рахунок надходження коштів від експорту.
— Ми часто чуємо, що в якийсь момент є велика можливість того, що буде знайдена протиотрута дронам. Мається на увазі, що і з нашого боку, і, на жаль, з боку нашого ворога. Що постійно відбувається цей пошук, йде боротьба дронів та РЕБів. Чи ти вже бачиш те, як можливості дронів скорочуються?
— Військові самі про це говорять, що рано чи пізно, перепрошую за сленг, «лафа» може закінчитися. Але поки що, на цей момент, таких глобальних підстав вважати, що це відбудеться в найближчій перспективі, точно немає. А в цій боротьбі меча та щита у нас цікавіше з мечем. Тобто у нас набагато цікавіша і різноманітніша номенклатура, якщо ми говоримо про дрони. Тому що у нас вже і виробників FPV-дронів в Україні близько двох сотень. У нас виробники БПЛА-розвідників, БПЛА далекого радіусу дії, камікадзе. Звичайно, що ми не обходимось без закупівель лінійки компанії DJI, це Мавіки різних модифікаціях, Autel четверті. З того боку вони також застосовуються. Але, повертаючись до власного виробництва, мені воно виглядає цікавішим, різноманітнішим.
Але якщо ми говоримо про щит, про засоби радіоелектронної боротьби, то відверто треба визнати, що росіяни в цьому набагато вправніші. І в них і асортимент ширший, і потужніший, і більше кількісно його. Останній раз, коли я був на запорізькому напрямку, хлопці так трошки жалілися, що в Роботино дуже важко стало працювати дронами саме через тотальний опір, захист з боку засобів радіоелектронної боротьби у росіян. Але хлопці шукають варіанти, шукають шпаринки, шукають можливості завдавати вогневе ураження, зокрема із застосуванням FPV-дронів, бомберів.
Тому поки що переживати на рахунок того, що буде знайдена якась протиотрута, яка різко спрацює по усіх типах дронів, я би не став, а натомість дивився, де є якісь збори, де збирають на дрони, і донатив би туди.
— Була велика публікація в New York Times на минулому тижні, там йшлося якраз про українських виробників дронів. Акцент був зроблений на тому, як штучний інтелект вже задіюється, як вже тестуються певні речі. Є дрон, який сам захоплює ціль і далі вже без управління оператором може цю ціль знищувати. Більше того, з’являється рій дронів, який нападає на російських окупантів. Це питання, можливо, навіть декількох місяців. Чи ти вже бачив ці розробки?
— Знову ж таки, зі слів наших військових, у росіян з цим трохи краще поставлене питання, і начебто ці системи автоматичного захоплення цілі стоять на Ланцетах. За FPV не готовий зараз казати, але, думаю, що це дійсно питання часу.
Від українських виробників неодноразово я чув, що ми вже ось-ось, нам ще ось трішечки, ми вже от, і вже навіть один виробник каже: приїжджайте, тестіть, дивіться, ми зробили автоматичне захоплення цілі. Наші спеціалісти поїхали приглядатися зараз, чи це відповідає дійсності на випробуваннях, тому що насправді це дуже крута штука.
По-перше, так, все одно без людської присутності в процесі не обійдеться, той FPV хтось має запустити. Але вже коли ціль знайдена, дана команда захоплення цієї цілі, супроводу її до ураження, то навіть втрата зв’язку дрона з наземною станцією управління вже ні на що не впливає. Дрон знає, що він має летіти до кінця, він свою роботу таки зробить.
