«РФ не знає, чим відповісти». Курська операція — найпотужніший наш хід за останні півтора року глухої оборони — інтерв’ю з Диким
Поділитися:
Артилеристи 24-ої ОМБр імені короля Данила ведуть вогонь (Фото:24-та ОМБр імені короля Данила/Facebook)
Автор: Василь Пехньо
Ветеран російсько-української війни, екскомандир роти батальйону Айдар, директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий розповів в інтерв’ю Radio NV, чому не варто оцінювати, що важливіше — Курськ чи Покровськ, який уже є позитивний «побічний ефект» від наступу ЗСУ на територію РФ та що стане вирішальним у цій війні.
https://www.youtube.com/watch?v=fCI7gtTuHjI
— Останнім часом постійно з’являється такий дискурс щодо того, чи варто було здійснювати Курську операцію, як вона зараз впливає на Покровський напрямок. Видання Financial Times пише про те, що Курська операція призвела до снарядного голоду на Покровську. А взагалі правильно проводити цей дискурс? У нас же не виникало запитань щодо того, а чи треба тримати оборону в Часовому Яру, і водночас на Покровському напрямку, а ще й на Курахівському і Времівському виступі? Що думаєте ви?
— Я гадаю, що насамперед ви абсолютно правильно ставите питання: чи коректно взагалі це все обговорювати і кому це все обговорювати. Це взагалі прекрасно, коли сидять на диванах люди, які ніколи в житті не воювали, ніколи не відповідали за життя навіть одного бійця, не кажучи вже про те, щоб відповідати за життя тисяч бійців, за життя десятки тисяч цивільних, для яких війна — це якісь побутові незручності на кшталт повітряних тривог, і стрілочки на картах, які їм малюють… Сидять такі люди і з розумним виглядом вирішують, а що важливіше — Курськ чи Покровськ? А чи треба було туди-сюди ходити?
Це, чесно кажучи, з тої серії, що в нас в принципі в країні є тисячі дуже видатних фахівців з економіки, з управління державою, але є одна проблема — вони всі таксують. Ось це приблизно з цієї серії. Тільки, на жаль, це ще й пов’язано з війною, тобто ціна може бути більшою. Те, що взагалі тилове суспільство дозволяє собі на повному серйозі обговорювати, які військові операції варто проводити, які не варто, це само по собі вже абсолютно хибний дискурс.
Вибачте мене, яка компетенція у тих, хто це обговорює, щоб це обговорювати? У нас з вами, насправді, теж цієї компетенції немає, але ми з вами зараз обговорюємо не так саму війну, як події в тилу та інформаційний контекст. А оце те, в чому ми з вами вже щось розуміємо.
Ба більше, я б одразу спеціально загострив на цьому великому інформаційному тренді, щодо якого я не впевнений, чи він дійсно повністю навіяний Росією, чи наше суспільство само це згенерувало, а далі росіяни якраз успішно цим користуються: «А замість того, щоб ходити на Курськ, давайте краще Покровськ тримати». Час від часу звучать навіть окремі голоси бійців. До самих цих бійців в мене жодних питань чи претензій немає.
Уявіть собі втомлену людину, саме вимучену людину, яка місяцями тримає дуже важку оборону, умовно, під Покровськом, Торецьком, Часовим Яром — неважливо. Людина місяцями сидить там в окопах, в дуже важких умовах; людину вибивають постійно звідти авіабомбами, людина втрачає своїх товаришів там. І вона бачить одне: їй бракує підкріплень, що хтось б мав її підсилити чи замінити, а вони десь на Курщині.
Бо коли ти безпосередньо в окопі, ти, по-перше, дуже вимотаний і нервовий, і, по-друге, ти не бачиш далі свого окопу. А якраз важка, інколи навіть страшніша місія тих, хто не в окопі, а тих, хто командує… Насправді, морально їм набагато важче.
В окопі в тебе моральних проблем немає. Ти чітко знаєш, з тої сторони ворог — його треба відбивати, а тут поруч товариш — його треба рятувати. Крапка, все. А дуже важка місія тих, хто командує, — це якраз маючи обмежений ресурс, визначати, які направити резерви на Курщину, які направити резерви на Покровськ, кому відмовити в снарядах, а кому не відмовити, бо на всіх не вистачає. І оце, насправді, страшно.
Бо ти вирішуєш долі людей, при тому сам ти в цей момент безпосередньо ніби і не ризикуєш, хіба Іскандер прилетить. Це морально дуже важко. Але в цьому функція командування — якраз визначати, де в даний момент важливіше.
Тут варто згадати, що ми воюємо не за місто Покровськ. І ми воюємо не за місто Часів Яр, не за місто Торецьк. Ба більше, ми навіть навесні 2022-го року воювали не за місто Київ. Окремі бої можуть бути за що завгодно. А війна не за це. Війна не за якесь одне окреме місто в Україні. Війна за те, щоб ми перемогли Російську Федерацію, і щоб Україна як держава взагалі в цій війні вижила, перемогла, звільнила в підсумку всі свої міста — від іще не зданого, але, боюсь, перспективи погані, Покровська до окупованого вже 10 років Севастополя.
Після того, як ми звільнили Харківщину та Херсонщину, давайте будемо чесними, у нас жодного серйозного військового успіху тривалий час не було. У нас був, на жаль, невдалий, хоча дуже непогано спланований наступ 2023 року, який в підсумку не привів до потрібного результату. Далі в нас була довга глуха оборона.
Якщо тільки не брати те, що в нас почав підтікати тил, якщо не брати те, що в нас тил почав просідати від цієї довгої оборони, то з військового погляду не така вже була ця оборона і безнадійна. Так, відступали, так, втрачали міста, але якою ціною втрачали?
Втратили Бахмут, але росіяни понесли такі втрати, після яких трошечки повстали «вагнери». Втратили Авдіївку, але росіяни понесли такі втрати, після чого в них «воєнкори» почали застрелюватися. Але ж тил цього не бачить. Тил просто бачить, як посувається лінія на карті. Аа, втратили Бахмут, втратили Авдіївку, може, тепер втратимо щось ще. Може бути, так. Але це велика війна, і в цій війні насправді ключове — хто й кого більше вб’є.
І весь цей час ми їх убиваємо набагато більше, ніж втрачаємо наших захисників. І в цій війні важливо, хто й кого виснажить, в кого першого закінчаться і матеріальні, і людські ресурси. І поки що тренд дуже на нашу користь, якраз завдяки тому, що співвідношення втрат — і по людях, і по техніці — весь цей час тримається дуже для нас вигідно.
Так, але це все дуже непросто. Бо і ресурс все ж таки базовий у Росії дуже великий, і навіть те, що ми його сточуємо за час їхнього абсолютно божевільного з погляду будь-якої іншої країни наступу… Тому що з такими втратами не наступав би ніхто. Ми, до речі, якщо б спробували з такими втратами наступати, як зараз росіяни на Покровськ, я собі уявляю, щоб влаштував наш тил. Але у цьому разі це, можливо, навіть було б правильно. Бо з такими втратами наступати — це дійсно абсолютний неадекват.
Вони цей неадекват продовжують вже місяцями. Ми цим неадекватом користуємося. Тобто просто знекровлюємо, сточуємо їхню армію, повільно відступаючи метр за метром на Донбасі. Відбувається такий довгий, тривалий процес. І посеред цього довгого й тривалого процесу раптом перша несподіванка за півтора роки. Раптом перший наш хід, на який взагалі Росія не знає, чим відповісти. Я мовчу про такі «дрібниці», як понад дві з половиною тисячі полонених росіян за два тижні операції.
Це нічого, що той самий наш тил, котрий тепер розмірковує – Курськ чи Покровськ — час від часу скиглить, що Україна не здатна звільнити азовців з полону. Так, не здатна, бо немає на кого міняти. Бо співвідношення полонених до цієї операції було так, що в Росії сиділо набагато більше наших [полонених], аніж у нас їхніх. Час від часу вдавалися обмежені обміни, тільки коли нам попадався хтось достатньо для росіян цінний. Наприклад, або їхня ФСБшна агентура, або їхні пілоти. Це ті категорії, за які вони хоч якось борються, хоч когось готові віддавати.
А загалом співвідношення по полонених в нас весь час було для нас неприємним. Якби навіть вся Курська операція, це був би просто похід за ясиром (знаєте, сходили в набіг, дві з половиною тисячі голів пригнали), то вже одне б це її повністю виправдовувало. А у цьому разі це не було ціллю, це, насправді, побічний ефект. Але навіть через цей ефект ми вже вирівняли баланс по кількості полонених, а операція триває.
— Єдине, що у мене є певний сумнів, коли ви кажете, що цивільним немає чого обговорювати, тому що вони не дотичні до безпосереднього процесу. Все ж таки ті цивільні, хто обговорюють, багато хто має близьких на війні, і вони переживають за те, що з ними буде, зокрема і в Курській операції, зокрема, коли був наступ на Запоріжжі. Тому повністю цей компонент, напевно, не можна виключати?
— Василю, ви абсолютно праві. Тут проблема в чому? У мене саме рідних немає [на фронті], в мене друзів там дуже багато, зокрема тих, з ким ми разом 2014 рік пройшли. На жаль, дуже багатьох вже немає, але хтось ще воює. Наприклад, нещодавно були деякі вкрай ризиковані операції на Тендрівській, на Кінбурнській косі, то там були мої деякі дуже близькі друзі, і я знав, що ці операції і будуть. Коли ти знаєш, що вони йдуть на такі операції, це дуже морально важко.
Але ж проблема в тому, що коли в тебе на фронті рідні та близькі, і ти за них переживаєш, то від цього більше інформації в тебе не з’явилось, більше компетенції в тебе не з’явилось. От в чому проблема. Тобто емоційно ти не можеш від цього відірватися, емоційно ти зав’язаний на те, що там відбувається, і головний твій особистий мотив — ти дуже не хочеш ще когось із своїх втратити. Тим більше, що я думаю, що кожен з нас, чи майже кожен, когось вже за цю війну втратив. Ми знаємо вже цей біль, що це таке, і дуже не хочемо знов цей біль переживати. І це нормально, це правильно.
Така наша мотивація в тилу морально абсолютно зрозуміла, але вона не має приводити до хибних рішень. Вона не має приводити до того, що ми почнемо тиснути на тих людей, в яких набагато більше інформації, і незрівнянно більша відповідальність, аніж у нас з вами; і починати вимагати від них якихось кроків, які насправді продиктовані суто нашими емоціями, без розуміння загальної ситуації. От в чому тут складність.
У цьому сенсі ця війна — це шахи. Це такі страшні криваві шахи, де важливо тільки одне. Не важливо, хто скільки фігур змушений пожертвувати, важливо те, хто в кінці поставить мат. Я дуже радий, що я не на місці тих людей, яким доводиться вирішувати, якими фігурами жертвувати. Бо кожна з цих фігур — це реальні наші люди. Але, на жаль, так, доводиться робити розміни територій. Доводиться вирішувати, яка частина вже може вийти на ротацію, а яка навіть у дуже важкому стані, але ще має тримати свої позиції, бо замінити їх зараз немає ким. Не тому, що у принципі немає ким, а тому, що якусь іншу бригаду тримають для якоїсь іншої вже запланованої операції.
До речі, якщо пригадуєте, коли [президент Володимир] Зеленський говорив про 14 бригад, на які не вистачає озброєння. Один із наративів був: аа, то що, в нас є 14 нових бригад? Чому їх тримають у тилу, а тим часом Донбас просідає? Курськ дав частину відповіді, а чому ці бригади тримали в тилу, бо саме так війна і робиться. Цим і відрізняється війна від просто тероборони одного окремо взятого міста. В цьому ця велика різниця. Так, тримають бригади для того напрямку і того моменту, який запланований.
Інститут вивчення війни, такий дуже відомий капітан очевидність, вже розродився аналізом про те, що зараз ключова задача російської пропаганди — максимально для росіян применшити шокуючий для них факт — це вперше після Другої світової іноземні солдати зайшли на територію РФ. Я вже мовчу про такі дрібнички, що вперше у світовій історії чиїсь солдати зайшли на територію ядерної держави. такого не траплялося.
Зараз уся російська пропаганда включена на те, аби максимально применшити значення того, що ми просуваємось на Курщині. Ну подумаєш, якась там Курщина, якісь невідомі села, «не больно то і хотєлось, почті что і не Россія, глубінка какая-то».
— Я помітив тенденцію, що в нас постійно на темі мобілізації підсвічували різноманітні моменти, чи пакування в «бусики», чи десь перевищення повноважень співробітників ТЦК. Але це висмикування і підняття до статусу просто глобальної катастрофи відбувалося, зокрема, за рахунок того, що на наші мізки впливала російська пропаганда. А за ці останні два тижні якось немає в інформпросторі кричущих проблем, які нам раніше підсвічували, бо, напевно, пропагандочка не справляється з тим, щоби витягувати декілька напрямів.
— Два тренди одночасно вони не витягують, їм треба щось одне насамперед підсвічувати. Тепер їхній ключовий наратив, що на Курщині нісенітниця якась відбувається, дрібнички якісь, а натомість Покровськ — от це так.
Поділитися:
Загрузка…
