Рік в АТО і вісім за ґратами. Що відомо про Ігоря Гуменюка, який підірвався у суді Києва і чекав на вирок у справі про теракт біля Ради

Поділитися:

Ігор Гуменюк у Пісках, березень 2015 року (Фото:Типовий Сокіл / YouTube)

Ігор Гуменюк, який підірвав невідомий вибуховий пристрій у Шевченківському суді Києва і загинув сам, завершив життя у статусі обвинуваченого. За неповних вісім років йому так і не винесли вирок у справі про загибель чотирьох нацгвардійців і поранення ще майже 150 людей під час мітингу біля стін Верховної Ради 31 серпня 2015 року.

5 липня 2023 року Шевченківській районний суд Києва мав провести нове засідання у цій справі. Як згодом розповів міністр внутршніх справ Ігор Клименко, засідання тривало близько двох годин, після чого Ігор Гуменюк вирушив у вбиральню. Там він зачинився, а після цього, прочинивши двері, кинув у караульних невідомий вибуховий пристрій. Після цього Гуменюк спробував втекти із залу суду.

«Співробітники — військовослужбовці конвою його зупинили пострілом у повітря, він повернувся, забарикадувався в окремому приміщенні, і після цього співробітники Корпусу оперативно-раптової дії (КОРД) міста Києва намагалися деблокувати його в цьому приміщенні. Звичайно, перед цим намагалися провести переговори — він не йшов на будь-який контакт. Після того, як були деблоковані двері в це приміщення, ще один вибухонебезпечний предмет був кинутий у працівників поліції, і їхні життя врятували тільки щити, які були перед ними», — розповів Клименко. Поранення ніг отримали двоє правоохоронців спецпідрозділу КОРД, їхньому життю нічого не загрожує.

Ігор Гуменюк, за словами міністра, загину від вибуху свого ж вибухового пристрою. «Він, найімовірніше, підірвався на вибухонебезпечному предметі, який був із ним», — пояснив Клименко. Що це була за вибухівка, як вона опинилася у фігуранта кримінальної справи і чи міг він мати спільників, які залишили пристрій в туалеті чи приміщенні, де пізніше забарикадувався Гуменюк, — з’ясує слідство.

На запитання, чи були в Гуменюка психічні розлади, міністр відповісти не зміг, зазначивши, що «це питання до лікарів, які його обстежували 8 років у СІЗО, які за ним спостерігали».

NV нагадує, що відомо про Ігоря Гуменюка, його бойовий досвід в АТО і справу про трагедію 31 серпня 2015 року.

Хто такий Ігор Гуменюк

На момент загибелі Ігорю Гуменюку було менше ніж 30 років, з яких останні майже вісім він провів за ґратами.

Гуменюк, відомий також за позивним «Дубенко», народився в 1994 році у Кам’янці-Подільському. Був активістом Кам’янець-Подільського осередку молодіжного військово-спортивного товариства Сокіл.

Ще студентом брав активну участь у Революції Гідності, зокрема в Києві. За його власними словами, був на Інститутській 20 лютого 2014 року, під час найкривавіших подій тієї зими.

Ігор Гуменюк (в центрі фото) 20 лютого 2014 року на Майдані в Києві / Фото: Скріншот з видаленої сторінки Гуменюка / RFE/RL

Після Євромайдану Гуменюк добровольцем батальйону Січ. Цей батальйон МВС особливого призначення був створений влітку 2014 року в структурах київської міліції для участі в антитерористичній операції (АТО) на Донбасі. Протягом перших її років бійці батальйону служили в Словʼянську та Краматорську, воювали в районі Горлівки та Дебальцевого, тримали позиції у Пісках та Авдіївці, брали участь у різних спецопераціях, зокрема у Мар’їнці, нагадувала ВВС.

Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

У Січі служило чимало активістів партії Свобода, ця політсила фінансово підтримувала підрозділ під час його формування. Батальйон в 2014−15 роках нараховував близько 170 осіб, формально його бійці були працівниками органів внутрішніх справ.

Тодішній командир батальйону Олександр Писаренко розповідав ВВС, що Ігор Гуменюк прийшов у батальйон Січ одним із перших. «Ніяких порушень у нього не було. Нормальна адекватна людина, нормальний патріот», — розповідав командир.

«Щодо адекватності – розумієте, людина десь місяців шість-сім безвиїзно була там [на Донбасі]. І „там“ — це не значить, що він сидів десь у Краматорську чи Слов’янську. Він був в Авдіївці, Пісках. Він вилазив з групами на передову. Був під артобстрілами, мав контузію», — розповідав Писаренко в 2015 році, через кілька днів після арешту Гуменюка.

На одному з відео, яке було записане в Пісках навесні 2015 року, Ігор Гуменюк під звуки обстрілів відповідає на прохання інтерв’юерки передати щось українцям. «Хотілося б передати, щоб люди не розчаровувалися в цій боротьбі, бо саме ця боротьба робить нас сильнішими і ми повинні продовжувати, бо стоїмо за свою землю, ми обороняємо своїх людей. І ми повинні продовжувати цю боротьбу до переможно кінця, інакшого виходу в нас немає».

29 серпня 2015 року, за кілька днів до трагедії під стінами Верховної Ради, Ігор Гуменюк написав рапорт на звільнення. Як згадує ветеранка і журналістка Валерія Бурлакова, він хотів перевестися з Січі, яку на той час вивели в Київ на ротацію, у Карпатську Січ, яка тоді залишалася на передовій у складі 93 ОМБр.

Командира Січі теж пояснював ще в 2015-му, що нічого дивного в цьому не було. «Раніше від нас вже переходило багато людей до Збройних сил. Він [Гуменюк] із „соколів“ [патріотичне військово-спортивне об’єднання Сокіл], а багато з них перейшли в 93-ту бригаду, коли та прийняла партизанів із Карпатської січі [бійці Окремої добровольчої чоти Карпатська Січ тривалий час воювали в зоні АТО без офіційного статусу]», — відзначав Олександр Писаренко.

Мітинг 31 серпня 2015, граната і загибель чотирьох нацгвардійців

Через кілька днів після того, як Гуменюк подав рапорт на звільнення з Січі, сталася подія, яка визначила всю його подальшу долю.

31 серпня 2015 року біля Верховної Ради зібрався мітинг проти внесення змін в Конституцію України. Мова йшла про розгляд оприлюдненого в липні президентського законопроекту Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади). Найсуперечливішою новацією «доопрацьованої» версії законопроекту було положення про те, що особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) визначаються окремим законом. Причому цю норму пропонувалося закріпити в перехідних положеннях Конституції.

Низка політичних сил, зокрема ВО Свобода, Радикальна партія Олега Ляшка, Громадянська платформа та УКРОП, організували мітинг під стінами Верховної Ради з вимогою не допустити прийняття цих змін. Активісти наголошували, що до звільнення окупованих Росією територій Донбасу про жодні «особливості місцевого самоврядування» для захоплених РФ районів не може бути й мови.

Однак у той день законопроект все ж таки було ухвалено в першому читанні. На тлі скандального голосування під стінами Ради розпочалися масові сутички. Один з мітингувальників жбурнув бойову гранати в бік правоохоронців, які захищали Верховну Раду. Внаслідок цього загинули чотири військовослужбовці Національної гвардії України, було поранено понад 140 осіб. Усі загиблі служили в Нацгвардії за призовом.

Було затримано 18 учасників акції протесту, 13 з них відпустили протягом доби.

Момент, коли один з мітингувальників кидає гранату, потрапив на відео Радіо Свобода та кадри зйомки МВС. На цих кадрах чітко видно, як чоловік дістає з чорного рюкзака вибуховий пристрій і кидає його в бік кордону силовиків. Одразу після цього чоловік тікає з місця події. Впізнати його важко, оскільки обличчя приховане за медичною маскою і чорною кепкою. Водночас на зйомці з іншого ракурсі видно, що чоловік невисокого зросту — як і Ігор Гуменюк.

Слідство припустило, що злочин вчинив саме Гуменюк, його затримали того ж дня. За словами тодішнього міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова, у підозроюваного знайшли чеку від гранати та ще одну гранату.

Ось оперативне відео від правоохоронців одразу після затримання Ігоря Гуменюка, де його розпитують про знайдену чеку від гранати:

Справа Ігоря Гуменюка

Гуменюку інкримінували чотири статті Кримінального кодексу України:

• ст. 348 «Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця»;
• ст. 345 «Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу»;
• ст. 293 «Групове порушення громадського порядку»;
• ст. 294 «Масові заворушення»

Ще одним фігурантом справи став Сергій Крайняк, товариш Гуменюка. Він був звільнений з СІЗО після 4,5 року під вартою, хоча й залишився обвинуваченим. Крайняк завявлял, буцімто «експертиза ДНК не знайшла зразків Ігоря [Гуменюка] на чеці та запобіжному кільці кинутої гранати, там є зразки іншої людини».

Ігор Гуменюк своєї провини не визнав, а його адвокат Сидір Кізін наполягав, що достатніх доказів проти нього в справі немає. «Він був затриманий не на площі перед Верховною Радою, а затриманий у метро. Після затримання його побили уже в райвідділі. Вимагали, щоб він сказав, що він є партійцем Всеукраїнського об`єднання Свобода, що не відповідає дійсності. Змушували, щоб він зізнався у вчиненні злочину», — запевняв Кізін.

Гуменюк також особисто говорив, що на нього тиснули, вимагаючи визнати належність до ВО Свобода. Він запевняв, що не був членом цієї політсили.

Колишній командир Гуменюка Олександр Писаренко, коментуючи психологічний стан свого нещодавнього біця на момент 31 серпня 2015-го, відзначав: «Я не можу кожному зазирнути під черепну коробку. Думаю, це велика провина психологічних служб. Коли я служив в іншому підрозділі, з нами після кожної бойової операції працювали психологи. Зараз [в батальйоні Січ] з нами ніхто не працював. Ми — добровольці, ми пішли — і хай там як».

Писаренко також додавав: «Якщо це справді він скоїв, то хай несе покарання. Тоді Бог йому суддя. У своїх не можна кидати гранату. Якщо ж ні – то нехай відпускають. Він наш, і все. Захоче звільнитися з батальйону — звільниться».

Відтоді вирок Ігорю Гуменюку так і не винесли, йому щоразу продовжували термін утримання від вартою. Справу з серпня 2016 року розглядав Шевченківській суд Києва. У січні 2018-го року суд ухвалив проводити розгляд у закритому режимі на прохання потерпілих.

Публічні слухання справи відновилися незадовного до початку російського вторгнення у лютому 2022 році, на тому етапі суд мав би розпочати заслухоування свідків.

У жовтні 2022 року ще один адвокат підозрюваного Олександр Свиридовський, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, наполягав на зміні запобіжного заходу в разі, якщо суд протягом 5 років не може розглянути справу. Свиридовський окремо вказував, що Гуменюк просив відпустити його з-під арешту на фронт.

«Мій підзахисний має реальний досвід бойових дій, він неодноразово звертався з заявами до прокуратури та до інших органів, що він також готовий захищати Батьківщину… Триває судовий розгляд більше 6 років, не надані прокурором всі письмові докази. Згідно обвинувального акту 153 потерпілих — ще жодного не допитали. Відповідно до реєстру зазначено 500−600 свідків, складу суду немає… Не розумію, чому справа не направляється на новий авторозподіл, не визначається склад присяжних», — цитував Свиридовського Судовий репортер.

Ігор Гуменюк запевняв суд, що не має намріу тікати з країни. «Ви розумієте, яка зараз ситуація в країні, і ми не зможемо розглядати справу в найближчий час. Кордони закриті, я не збираюсь тікати, у мене сім’я в Україні, я за ці сім років багато чого переосмислив. Якщо ви дасте мені виклик — я явлюсь, я не маю бажання кудись тікати», — казав Гуменюк на суді восени 2022 року.

Тоді ж через відсутність повного складу суду і другого з обвинувачених (Крайняк нині приписаний до однієї з військових частин) розгляд справи фактично зупинився, головуючий суддя Віталій Циктіч визнав необхідність формування нового складу присяжних.

5 липня 2023 року у справі Гуменюка відбулося чергове судове засідання, після час якого він підірвав у будівлі суду декілька вибухових пристроїв.

Адвокат Гуменюка Олександр Свиридовський повідомив в ефірі телеканалу UWN, що в його підзахисного був «пригнічений стан, тому що 31 серпня вже буде 8 років, як він у СІЗО без вироку суду». «Якщо це дійсно він вчинив такі дії, то я вважаю, що значна частина провини в цьому лежить на прокурорі та суді, який продовжує його утримання під вартою», — заявив адвокат.

Редактор: Інна Семенова