Сталінська «зелена жуйка». Як в радянській Україні чверть століття вирощували азійські кульбаби, щоб виробляти каучук — історія з NV

Поділитися:

Пункт прийому коріння кок-сагизу в селі Жабориця Баранівського р-ну Житомирської обл., 23 серпня 1951 року (Фото:ЦДАЕА)

Автор: Олег Шама

Аби не купувати каучук у капіталістів, радянська влада постановила сіяти на родючих українських землях кок-сагиз, різновид кульбаби із Середньої Азії. Цим займались до середини 1950-х.

«Ніхто за старих часів не чув про кок-сагиз в селі Дорошне. Вирощували тут жито, ячмінь. А чи родило? Краще не згадувати», — писала газета Колгоспне село у 1949 році про досвід вирощування нової культури у Рівненської області.

Колгоспники Переяславщини засівають лани кок-сагизом https://twitter.com/tweetsNV/status/1785693556226568566?t=33bo1j_qCvyHOM-i1XWNuA&s=19

Відкриття технічних властивостей кок-сагизу залишається за молодим радянським ботаніком Леонідом Родіним. У 1932 році досліджуючи схили Тянь-Шаня, він зауважив, у тамтешній кульбабі значний вміст каучукової речовини. Хоча український вчений Михайло Котов за два роки до Родіна спостеріг подібний ефект у квітах на південному узбережжі Криму.

На Тянь-Шані місцеві називали свою кульбабу кок-сагизом, тобто зелена жуйка, — дітворі її солодкаві корінці були за Stimorol. Родін тоді описав цілі зарості цієї рослини.

Того ж 1932 року в лабораторіях Всесоюзної сільгоспакадемії побачили, що в тянь-шаньській рослині може міститися до 14% речовини, з якої можна добувати каучук. А вже в кінці 1930-х перші колгоспи почали вирощувати кок-сагиз у промислових масштабах.

Далі галерея фото ЦДАЕА, які публікуються вперше