«Треба бити на 150 км вглиб Росії». Можна подякувати, що нам показали проблеми в нашій обороні — інтерв’ю з бійцем на харківському напрямку

Поділитися:

Вовчанськ, Харківська область. Травень 2024 року (Фото:instagram/libkos)

Автор: Василь Пехньо

Заступник командира батальйону ударних БПаК Ахіллес 92-ї окремої штурмової бригади ім. Івана Сірка Олесь Маляревич в інтерв’ю Radio NV — про стабілізацію ситуації на Харківщині, проблеми територіальної оборони, якій довелося зустрічати ворога на цьому напрямку, і необхідність ударів по території Росії

https://www.youtube.com/watch?v=bHsoULfUW4o&t=281s

 — Що відбувається зараз на Харківщині, як виглядає стабілізація фронту, про яку навіть наш верховний головнокомандувач говорив?

— Так, із першого дня цієї повторної спроби окупації Харківщини 92-а ОШБр разом з іншими бригадами перебуває на позиціях. Ситуація, дійсно, наразі повністю стабілізована. Ворог намагається штурмувати Вовчанськ, не полишає спроб зайти в місто піхотними підрозділами для того, щоби це перевести в вуличні бої (вони зараз там тривають на околицях), тому що чим більше живої сили маєш, тим легше вести міські бої. Наше завдання — викинути їх за місто і в полі знищити.

Але спостерігаємо, що ворог менш інтенсивно це вже починає робити, та повну картину бачить командування. Наш підрозділ отримує завдання на 24 години наперед, на добу вперед, і його виконує. Наразі всі підрозділи знають, що роблять. Наше завдання — це оборона. І за першої необхідності території будуть звільнені, але це тільки після того, як командування вирішить, що це можливо.

— В окупантів суттєво поменшало броньованої техніки на напрямку, переважно все зводиться до піхотних боїв. Зрозуміло, інакших боїв вони не проводитимуть в межах того ж Вовчанська, адже там є за що зачепитися — за якийсь бетон, за якісь укриття, за якісь підвали, які будуть насичувати своєю піхотою.

— Так, згоден. Зараз просто не така велика насиченість дронами — як з їхнього боку, так і з нашого, — щоб активно застосовувати техніку, бронетанкові групи, танки, БМП. Дуже важко, бо це легка здобич для дронів. Тому вони більше роблять акцент на піхоту для того, щоби просунутися. Це така місцевість, що там особливо не поїздиш, — річки та інші перешкоди, [важко] пересуватися техніці. Це проблема, тому вони піхотою намагаються зараз тиснути, чіплятися за будь-який будинок, але їм це не вдається.

— Ви спостерігаєте ви, що противник збільшує кількість підрозділів, порівняно з тими, які були задіяні на початку цієї другої спроби прориву кордону на Харківщині? Чи лише ті підрозділи, які заходили на початку, 10 травня, і досі ведуть бої? Чи це вже нове щось?

— Ті підрозділи, які переходили державний кордон цього разу, були підготовлені, відновлені. Деякі з них ми зустрічали вже. Наприклад, Кантемирівська танкова дивізія. 92-а бригада вже двічі з нею зустрічалася. Вони зібралися з силами і знову намагаються працювати на нашій території. Ті, хто втрачає боєздатність, звичайно, відкочуються назад на територію Росії і там відновлюються.

Я вже декілька разів говорив, і передали цю інформацію нашим американським партнерам, які з нами активно спілкуються упродовж усієї війни, що треба дозволити використання ракет, високоточної американської зброї по території Росії, по військових об’єктах. Щоби ми могли нейтралізувати їхні тили, тому що тільки нашої артилерії, яка до 27 кілометрів може діставати, залежно від пострілів, від снарядів, недостатньо. Близько кордон, близько Росія, і вони там спокійно можуть перегрупуватися і знову і знову заходити.

Якщо ми хочемо дійсно убезпечити Харківщину від чергової спроби захопити її, нам треба повністю знищувати їхнє головне військове забезпечення десь там, на 150 кілометрів вглиб Росії.

— Ви говорите про використання саме далекобійних ракет…

— Високоточної ракетної зброї, так.

— Апелюєте до ATACMS, по суті, у нас такі тільки є. Але ж, чи правильно я розумію, що використання, наприклад, артилерії не те, щоби не є забороненим, але його навіть не простежиш. Чи існує ця заборона на використання артилерійських снарядів?

— Артилерійські снаряди можемо використовувати, але їх недостатньо. У нас менше і самих артилерійських установок. Це не секретна інформація, всі про це знають. Менше пострілів у нас. Тож і цим питання не вирішиш.

Якщо ти бачиш батарею на території Росії, яка працює по нашій території (по нашій артилерії, по місту Вовчанськ; по наших піхотних підрозділах, які групуються для відбиття атак), по ній треба працювати, зокрема ракетним озброєнням. Тільки артилерією цього не зможеш пригнутити. Якщо у ворога 12 гаубиць, а у нас на порядок менше, питання не буде вирішено позитивно, яким би не був точним артилерист.

— Чи не здається вам, що ми, зокрема медійники, потрапили в інформаційну пропагандистську пастку з боку Російської Федерації? Коли вони відвернули нашу увагу на обговорення того, що відбувається на Харківщині, хоча постійно лунало, що головні удари очікуємо на сході України. Уже 12 днів, як обговорюється Харківщина, люди панікують щодо Харківщини. І якщо навіть порівнювати приблизні сили, які в окупантів є на сході і на Харківщині, то вони просто неспівмірні. Харківщина — це плюс-мінус 30 тисяч, східний напрямок — до 300 тисяч, тобто в дев’ять-десять разів більше. Чи не припустилися ми логічної інформаційної помилки?

— По-перше, я дякую всім медійникам, що висвітлюєте все, що відбувається на фронті, — як на Харківщині, так і на Донеччині, на будь-якому іншому напрямку. Без вас у нас була би набагато гірша ситуація — щодо забезпечення батальйонів, мобілізації, подання об’єктивної інформації зі фронту. І багато українців взагалі би не знали, що в нас у країні війна. Вони там десь собі у тилах сиділи б і думали, що все добре.

По-друге, армія — це структура, яка не піддається ні на які маневри окупантів. Повірте, ті підрозділи, які пішли з Донбасу, зокрема 92-а бригада, на Харківщину, не залишили оголеними наші позиції. Там працюють наші колеги — теж дуже потужні, успішні результативні бригади. І ситуація там також контрольована, стабілізована. Там, дійсно, важко. Якщо буде необхідність туди повернутися, зокрема нам, можна це зробити дуже швидко. Ми вже навчилися переміщуватися туди, куди треба.

Хоч я киянин, але майже всю війну в 92-ій бригаді. Ми вже були і на Куп’янську, і на Донбасі, і на Харківщині. Там, де треба, там 92-а входить в бій. Ми вже це вміємо робити, ми мобільні і добре організовані. Тож ніякі медіа, якісь там історії нас не зіб’ють з курсу.

— Є теза, що сучасна війна дійшла до такої фази, коли не лише ми, і не лише 92-а бригада, дуже рухлива логістично, але і противник, чому певною несподіванкою став харківський напрямок. Саме за рахунок того, що сучасні реалії логістики доведені до того, що є можливості дуже швидко здійснювати атаки. І при цьому навіть розвідці дуже складно інколи передбачити, коли, в який конкретно момент все почнеться. Так, звісно, є якісь планування, але все одно ця рухливість і мобільність суттєво змінює ті воєнні установки, які існували раніше. Згодні з такою тезою?

— Згоден. І хочу сказати, що за декілька днів, тиждень до цього прориву наше командування знало про те, що відбувається, спостерігало. І була інформація до нас доведена, щоби ми були готові зробити марш дуже швидко. Повну картину ніколи такий підрозділ, як наш, не бачить. І це нормально, для того, щоби не було втрат інформації. Це тільки командування може вирішити, але ми розуміли, що таке може бути; і швидко були перегруповані, вступили в бій.

Були на кордоні проблеми. Не буду називати підрозділи, які втратили позиції, яким чином. Я думаю, той, хто за це відповідає, хай проводить аналітику, розбір, що там відбулося.

І, звісно, після війни буде багато інформації, що відбувалося. Ми не можемо критикувати або робити якісь судження про інший підрозділ, який працює. Це війна і тут треба виконати своє завдання. І прикрити підрозділ, який ліворуч, праворуч, перед нами, якщо треба, ми це завжди зробимо і робимо.

— У нас була проблема в тому, що противника зустрічали прикордонники та бригади ТрО. Чому немає можливості дати повноцінну відсіч окупантові саме бригадами територіальної оборони? Тому що це така собі валіза без ручки. Немеханізовані частини, немає артилерії, максимум міномети, інколи — затрофеєні. Чи згодні ви з такими висновками, що якось їх треба вже інтегрувати до Сухопутних військ, але повноцінно насичуючи механізованим озброєнням, тобто технікою і іншими засобами? Існування батальйону ударних безпілотників Ахіллес у складі 92-ої бригади в межах великої війни починалося у складі ТрО. Як думаєте, що би мало відбуватися із цими силами у складі ЗСУ?

— Так, ми були територіальною обороною. І коли потрапили на Харківщину вперше в травні 2022-го року з Ахіллесом, з Юрієм [Федоренком, нині – комбатом], з нашими хлопцями та дівчатами, які з нами були з перших днів із Києва, ми зрозуміли, що той інтелектуальний потенціал, який ми маємо, використовується не за призначенням. Мали автомат, чотири рожки, дві системи ураження бронетехніки на всю роту — цього недостатньо.

Ми були перші, хто почав літати дронами на тому напрямку, і стали артрозвідкою. Потім зрозуміли, що можна щось скидати з цих дронів. Потім зрозуміли, що можна дроном завдати ураження, як камікадзе. І потім ми стали однією з перших рот, рішенням головкома [Валерія] Залужного, ударних БПЛА, а зараз ми уже батальйон.

Я знаю, що ТрО зараз реформується, і є там якісь рухи по злиттю з Сухопутними військами, але повної картини та інформації немає. Тож це не мене треба запитувати. Але точно впевнений, що ці підрозділи, які стоять на таких позиціях, мають бути більше підготовлені до цього. Але не можу робити таке судження, тому що наше завдання — виконувати роботу, яка покладена саме на нас.

Я до війни не був військовим і навіть в армії не служив, у мене немає вищої військової освіти. Ми з нуля до батальйону розвинулися і робимо свою роботу достатньо якісно. Але загальної картини з управління ЗСУ я не маю, тому не можу робити оцінки.

— Але мені здається, що ця відповідь вже була зашита у ваших словах — щодо того, що ти не можеш бути ефективним, коли в тебе є автомат і чотири рожки. Але потрібно розуміти, що ця проблема існує і вона об’єктивна.

— У серпні 22-го року, коли ми з Юрієм Ахіллесом пішли доносити інформацію до командування, що ми хочемо перейти…

— Юрій Федоренко — командир підрозділу Ахіллес.

— Він — Ахіллес, я — Одіссей, і ми разом рухаємось вперед до перемоги. Ми тоді дуже багато аргументів навели, що наш потенціал не можна використовувати, як стрілецьку роту. Ми можемо робити більше, і робимо вже це. І були судження, що «ні-ні-ні, ви ТрО, йдемо на відновлення, залишайте Харківщину». Ми змогли донести свою інформацію і правильно зробили. Після цього навіть ті, хто нам казав, що цього робити не треба, нашим шляхом послідували, але через рік, з запізненням. Ми були трошки першопрохідцями і все зробили правильно.

— Повертаючись до Харківщини, як ви думаєте, чи можна говорити про те, що окупанти геть нічого не досягли?

— Я трошки зараз пожартую чорним гумором. Можна подякувати їм за те, що вони спробували нашу оборону і показали ті проблеми, які має наша оборона в тих містах, де вже, мабуть, ніхто не очікував знову прориву. Хай зараз військові адміністрації по всій країні – Сумщина, Чернігівщина, інші регіони — подивляться, в якому стані зараз перебувають укріплення. І по-іншому можна на це подивитися: в будь-який момент знову може бути намагання прорвати кордон.

Що зробили вони? Відволікли? Відволікли, але ми вчергове потренували м’язи. І ми показали, що ми готові до будь-якого розвитку ситуації.

Я був упевнений, що в них був план — дійти до окружної Харкова. 100%. І як завдання мінімум — зайняти позиції для артилерійського обстрілу міста. Вони цього не досягли.

Ми розуміємо, що [було] десь півтора-два місяці до прибуття пакету допомоги [США] до України, і вони намагалися цей час якось використати, як і намагаються, для того, щоби чогось досягти, якісь нові території захопити.

Вони продовжують тиснути на Донеччині, продовжують тиснути на Харківщині. Є інформація, що можуть це зробити на Сумщині. Залишається спостерігати і правильно розставляти пріоритети наших оборонних позицій і бригад (це вже не до мене питання), щоби дати відсіч у будь-якій ситуації.

— Видання Reuters сьогодні написало публікацію, в якій проглядається головний меседж: ЗСУ нарешті отримали снаряди, аби зупинити росіян під Харковом. Чи могли би ви зсередини процесу це підтвердити, що справді ресурсів побільшало?

— Артилерійських пострілів стало більше, це правда, підтверджую. Це не вчора відбулось, не позавчора, трошки раніше. Ситуація покращилася, артилерія під’їхала.

Хочу додати. До мене кожного дня телефонують знайомі жінки: «Мій син вже був в центрі, можна потрапити до вас?» Якщо ви хочете потрапити до батальйону Ахіллес, не чекайте, поки мобілізують, бо тоді ви потрапите в ТЦК і навчальний центр. Зв’язуйтеся з нами, знаходьте в соцмережах і ми скажемо, як це зробити. Тому що з навчального центру вже витягнути до нас майже неможливо. Не гайте часу, заздалегідь треба дбати про ці речі.

Ми до себе беремо найкращих, найрозумніших. І у нас ви не тільки наблизите перемогу, будете живі та здорові, а ще отримаєте професію, яка зробить вас конкурентоздатним у майбутньому, після війни.