Трупи, дика антисанітарія і трипер. NV публікує спогади українського лікаря про перші місяці Світової війни 1914−1918 років
Поділитися:
Православний священник благословляє поранених солдатів у імпровізованому шпиталі під час Першої світової війни 1915 року (Фото:George Grantham Bain Collection / The Library of Congress)
Автор: Ростислав Камеристий-Брайтенбюхер
Доктор медицини, один з авторів медичної термінології українською мовою, генерал-хорунжий Мартирій Галин під час Першої світової війни був санітарним інспектор 3-ї армії та IX армійського корпусу. У своїх споминах він без купюр розповів про пекло перших місяців конфлікту у шпиталях Східної Галичини.
П оки бігав санітар за катетером, щоб випустити сечу, бачу я, що якийсь із купи плазує на животі до стінки, де видно кран од водяної рурки, — згадує медик Мартирій Галин, який під час Першої світової війни працював у лікарні на Галичині. — Але не доліз, а якось прилип до підлоги. Посилаю санітара підняти сірому й напоїти, але вже дарма — на підлозі лежить труп”.
Після початку війни 19 липня 1914 року лише через місяць з’явилося Положення про польове управління військ у воєнний час. Його затвердили ще через місяць — 20 серпня. Документ, що робили нашвидкуруч, не врахував реальні потреби санітарної служби. Лікарі фактично залишались без прав перед військовими та начальством — їм так і не надали старшинські посади у війську. Галин, якого у 1914 році Галина призначили санітарним інспектором 3-ї армії під командуванням генерал-ад’ютанта Миколи Рузського і генерал-лейтенанта Володимира Драгомірова, стверджує, що це системне недбальство відбивалось на життях та стражданнях поранених на початку війни.
Фотографія з посвідчення Мартирія Галина. 1916 рік / Фото: Архів кабінету історії Головного військово-медичного клінічного центру МО України
Управління санітарною справою армії мало обмежений склад та ресурси, часто не маючи навіть необхідного обладнання для нормальної роботи. До лікарського підрозділу були підпорядковані понад 300.000 військових, які мали займатися розміщенням хворих, їхнім транспортуванням, підвозити медикаменти, продукти й воду. Втім цей підрозділ був вкрай слабким і непідготовленим.
А справжня медична катастрофа розгорнулася з початком боїв біля Львова, особливо у Золочеві.
На початку війни Російська імператорська армія здійснювала стрімкий похід вперед у Східній Галичині та на Волині. Продовжуючи рух до Бродів, штаб 3-ї армії дістався наприкінці серпня-початку вересня 1914 року міста, а вже ввечері того ж дня оперативний відділ прибув до Золочева. Того ж вечора Галину надійшла телеграма з терміновим викликом «вирушити негайно».
Приїхавши до Золочева, Галин жахнувся: перон та зала станції були переповнені раненими. На вулиці стояла довга черга возів, навантажених стікаючими кров’ю солдатами, що рухалася до в’язниці, перетвореної на військовий лазарет. Тяжко поранені лежали на возах, інші, здатні рухатися йшли поряд.
Лазарет, розрахований на 200 осіб, вміщав на той час уже близько тисячі. Серед власних хворих вояків тут були ще й полонені австрійські офіцери, які також потребували медичної допомоги. У підземні камери, наполовину в землі, з холодними кам’яними підлогами й стінами, заселяли тяжко поранених солдатів. Їх розміщували там, де вистачало місця — на кам’яних підлогах, без соломи. Легше поранені займали відкриті двори. У підвалі, в «операційній кімнаті», медичний персонал працював невтомно, намагаючись допомогти усім.
«Йшов такий сморід, що треба було трохи призвичаїтися до нього, — пише Галин. — І тут лежала на підлозі купа недобитих вояків у забрудженій одежі, з-попід неї виглядали роз’ятрені, розпалені, покриті іржавою шкориною рани, з-під тих шкорин витікав смердючий гній. По тих ранах купами сиділи й плазували мухи. У деяких ранах, здавалося, що вже й хробаки позаводилися»,
Як швидко помирають поранені росіяни – Саід Ісмагілов
https://www.youtube.com/watch?v=S3Ci0cRdD_E
