«Це місія самогубців». Українські морпіхи розповіли NYT про ситуацію на плацдармі у Кринках
Українські бійці на плацдармі на лівому березі Херсонщини (Фото:Костянтин і Владислава Ліберови / Zelenskiy / Official)
Кілька українських морпіхів і солдатів, що брали участь у форсуванні Дніпра, в інтерв’ю New York Times розповіли про жорстокі й смертоносні бої за плацдарм на лівому березі Херсонщини. Солдати висловлюють занепокоєння з приводу великих втрат та надто оптимістичних заяв українських чиновників.
Про це вони розповіли виданню на умовах анонімності, називаючи лише свої імена з міркувань безпеки.
Два місяці Корпус морської піхоти України вів наступ через Дніпро в південній частині Херсонської області.
Як пише NYT, «ця операція стала останньою спробою України в її слабкому контрнаступі з метою прорвати російську оборону на півдні та переломити хід війни» на тлі того, як США та ЄС демонструють ознаки скорочення допомоги.
Найзапекліші бої точилися в селі Кринки на лівому березі, що приблизно за 30 км вгору Дніпром від Херсона. Українським військам вдалося захопити там вузьку смугу будинків над річкою, що стало єдиним плацдармом на Лівобережжі.
Солдати й морські піхотинці, які брали участь у форсуванні, у спілкуванні з журналістами назвали наступ «жорстоким і марним», оскільки перші хвилі українських військ були відбиті ще на березі чи у воді до того, як вони дісталися іншого берега.
«Ми сиділи вночі у воді, і нас усе обстрілювало. Мої товариші вмирали на моїх очах», — розповів морський піхотинець Максим, який нещодавно був поранений на лівому березі.
Свіжі війська, які прибувають на лівий берег, змушені наступати на тіла своїх побратимів, що лежать у багнюці, розповідає військовослужбовець на ім’я Олексій, який воював у Кринках у жовтні й займався зокрема евакуацією поранених.
Тіла деяких загиблих морпіхів пролежали там аж два місяці, тому що їх не могли забрати через інтенсивні обстріли, розповів NYT заступник командира роти Володимир.
«Лівий берег дуже складний. Ті, хто це робить, справжні герої, люди з великою силою волі», — каже Володимир, який нещодавно був на похоронах одного зі своїх підлеглих на ім’я Денис.
39-річний Денис загинув від російського мінометного обстрілу в Кринках.
«Він завжди був сонячним, ніколи не здавався. Він дійсно був однією з цих яскравих зірок», — згадує про нього інший його побратим Сергій.
NYT, посилаючись на кадри з безпілотників, пише, що російські обстріли й авіаудари перетворили берег річки на суміш багнюки та розколотих дерев.
Про важкі умови говорять і солдати. Шестеро учасників боїв у коментарі журналістам сказали, що в більшості місць немає де окопуватися. Як пише видання, перші підступи — це, як правило, болотисті острови чи луки, які перетворилися на трясовину. А поряд — численні воронки від бомб, заповнені водою.
Про те, що морпіхи закріпилися на лівому березі Дніпра, офіційно повідомили 17 листопада, зокрема про це заявив президент Володимир Зеленський. В МЗС України опублікувало заяву, в якій стверджувалось, що українські військові створили кілька опорних пунктів.
Але морські піхотинці і солдати, які там побували, кажуть, що ці заяви перебільшені.
«Позицій немає. Немає такого поняття, як спостережний пост чи позиція. Там неможливо закріпитися. Техніку туди перенести неможливо», — каже Олексій.
Він додає: «Це навіть не боротьба за виживання. Це місія самогубців».
Він заявив, що погана підготовка та недостатнє матеріально-технічне забезпечення з боку українського командування «знищили його батальйон».
За його словами, поранених доводилось залишати через брак човнів, а жорсткі умови вдарили по моральному духу солдат.
«Люди, які потрапляють туди, не підготовлені психологічно. Вони навіть не розуміють, куди йдуть. Їм не повідомляє командування, яке їх туди посилає», — каже він.
NYT пише, що Олексій погодився опублікувати ці слова через розчарування втратами.
«Нічого подібного я не бачив ні в Бахмуті, ні в Соледарі. Це марнотратство», — додав він.
Як зазначає видання, російські війська також несуть великі втрати внаслідок роботи української артилерії та безпілотників в усіх основних населених пунктах уздовж лівого берега.
Утім, навіть коли російська артилерія придушена в деяких районах, окупанти відповідали нищівними авіабомбардуваннями, ракетними ударами і атаками дронів.
Морпіх Максим, який відновлюється після поранення у Кринках у листопаді, розповів, що удари російської авіації, танковий, артилерійський і мінометний вогонь були настільки інтенсивними, що його взвод не міг вийти з укриттів.
Після того, як від авіаудару загинуло троє солдатів, взвод отримав наказ про евакуацію. Це перетворилося на хаотичний відступ. Солдати потрапили під обстріл, коли прямували до берега річки в темряві, та після прибуття їм сказали, що доведеться чекати три години, поки їх заберуть човни.
«Це було болото, все в кратерах, заповнених водою. У нас не було іншого виходу, як спробувати заритися якомога глибше. На той момент уже всі були поранені. Прибув катер і забрав найбільш тяжко поранених», — згадує Максим.
Поки вони чекали на інші човни, російські літаки обстріляли берег річки трьома плануючими бомбами, які пробили великі воронки в землі.
Інший човен забрав ще п’ятьох поранених. Максиму довелося чекати ще 40 хвилин на наступний човен.
«Лівий берег був як чистилище. Ти ще не мертвий, але ти не відчуваєш себе живим», — каже військовий.
За його словами, з 10 солдатів у його взводі половина загинули чи зникли безвісти.
«Жоден не обійшовся без поранень», — додає він.
У Генштабі ЗСУ повідомили журналістам, що наразі не можуть коментувати звинувачення військових, але нададуть відповідь згодом.
Редактор: Софія Лазарова
