«Це окупація, а не звільнення». Як Україна має діяти на Курщині та чому не варто віддавати владу там росопозиціонерам — інтерв’ю NV

Поділитися:

Українські військовослужбовці біля російського кордону в Сумській області. 14 серпня 2024 року (Фото:REUTERS/Viacheslav Ratynskyi)

Автор: Дмитро Тузов

Правозахисниця, юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська в інтерв’ю Radio NV пояснила, як Україна має контролювати окуповані території РФ і чому не варто віддавати там владу російським опозиціонерам.

 — Українці в незвичній ситуації, тому що ось таким чином Україна ще нікого не визволяла. У цьому випадку росіян від рашизму. Які ризики у цьому процесі ви вбачаєте?

— Насправді тут потрібно говорити і про ризики, але також і про обов’язки України у новій ролі — як окупаційної держави. Цього не потрібно боятися, але потрібно слідувати суворим принципам, які закріплені що в Гаазьких конвенціях іще на початку ХХ століття, що в Женевських конвенціях, зокрема в четвертій Женевській конвенції, що в першому додатковому протоколі.

І якщо Україна справді буде слідувати букві і духу цих конвенцій, то, ймовірно, нам вдасться уникнути проблем і звинувачень у вчиненні серйозних порушень чи навіть воєнних злочинів або злочинів проти людяності.

Але є загроза того, що Російська Федерація буде намагатися використати факт окупації Україною її території для того, щоб розпочати масштабну кампанію дискредитації українських Збройних сил, щоб намагатися якось заплямувати наші Сили оборони. Це, вочевидь, точно трапиться. І тому потрібно вести власну прозору, вдалу кампанію комунікації того, що відбувається на окупованих територіях.

Але не інформаційною кампанією єдиною. Передусім має стояти благополуччя і безпека цивільного населення на окупованій Україною території.

— Ми говоримо про окупацію чи про визволення російського народу від путінського режиму, від путінізму, який довів країну до жахливого стану? З точки зору міжнародного права, як це правильно називається?

— З точки зору міжнародного права, як юристка, правозахисниця, я наполягаю на тому, що це називається окупацією. Україна ніколи не декларувала того, що йде визволяти населення Курщини від путінського режиму. Така ціль не стоїть, хоча нам не до кінця відомі, зі зрозумілих причин, цілі цієї наступальної операції. Однак визволення або заміна путінського режиму на цих територіях точно не фігурує.

Окупація не є порушенням Міжнародного гуманітарного права чи Міжнародного права. Це не є актом агресії. Це просто перенесення, витіснення російської агресії на її власну територію.

— Я б сказав, що це негативний шлейф, тому що окупантами ми позначаємо російських агресорів. І цим все пояснюється. Вони є окупантами на нашій землі.

— Якщо Україна продовжуватиме здійснювати окупацію частини Курської області, вона, я сподіваюся, буде дотримуватися всіх норм, які передбачаються в режимі окупації.

Хочу підкреслити, що це унікальна ситуація, коли держава — жертва агресії іншої держави — фактично окупує тепер територію держави-агресора. Це дуже нетиповий випадок. І тут Україна може продемонструвати не просто відданість Міжнародному гуманітарному праву, але іще увійти у різного роду підручники — і для навчання військових, і для навчання цивільних. Ми фактично пишемо сьогодні історію всієї Європи.

— Тобто можна бути такими добрими окупантами? Як це зробити, враховуючи те, що росіяни вже почали проводити інформаційні провокації? Як убезпечити свої гуманітарні місії на окупованих територіях?

— Я пропоную трішечки розставити акценти. Щодо доброти чи недоброти. Дійсно, в Міжнародному гуманітарному праві є принцип гуманності, якого потрібно дотримуватися. Але тут йдеться не тільки про доброту.

Насправді йдеться про абсолютно об’єктивні речі, оскільки будь-яка самодискредитація чи російські пропагандистські операції (щоб звинуватити українців в тому, що вони не вчиняють на окупованих територіях) обов’язково відобразяться на мірі підтримки українських Збройних сил, а отже на нашій здатності обороняти себе і витісняти агресію на території Російської Федерації або ж загалом завершувати цю агресію перемогою України.

Тому ми повинні дотримуватися норм Міжнародного гуманітарного права передусім не тому, що ми добрі, хороші, пухнасті, а тому, що ми хочемо завершити цей конфлікт перемогою України.

— Можуть бути введені міжнародні миротворчі контингенти, на кшталт миротворців ООН?

— Блакитних шоломів? Ні, вони не можуть бути введені суто технічно, тому що для того, щоб їх туди ввести, потрібне рішення Ради Безпеки ООН. Ми пам’ятаємо про право вето Російської Федерації. Вона не дотримується статті 27, яка не передбачає її голосування, а навіть якщо дотримається, то тоді заветує деталь. Тобто фактично імплементувати це рішення про Блакитні шоломи є неможливим. Тому сьогодні будь-яка миротворча місія під проводом ООН фактично є виключеною.

Але не виключеною є присутність інших інституцій системи ООН. Якщо йтиметься про евакуацію цивільного населення, слід залучати Міжнародну організацію міграції та Управління Верховного комісара ООН з прав біженців. Їх можна долучити вже на цьому етапі.

Також може бути [задіяне] і Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Нарешті на ці території може отримати доступ і спеціальний доповідач Ради з прав людини РФ Маріана Кацурова. Тобто фактично ми маємо вже навіть існуючі механізми для того, щоб моніторити ситуацію з дотриманням прав людини на окупованих територіях Російської Федерації.

— А як щодо Білих шоломів організації ОБСЄ? Вони ж можуть бути присутні на цих територіях?

— Знову ж таки, в ОБСЄ рішення ухвалюється консенсусом. Тобто Російська Федерація і Білорусь, яка присутня в ОБСЄ, повинні проголосувати «за». Я впевнена, що вони не будуть голосувати. І єдине, на що можна подивитися, це те, як вони будуть обґрунтовувати, чому проти забезпечення безпеки власного населення.

Тому я б рухалася в бік того, щоб, по-перше, обумовлювати створення зони безпеки, про яку говорила [віцепрем’єрка, міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина] Верещук. Але робити це, відповідно до Женевської конвенції, тобто, на жаль, узгоджувати з Російською Федерацією. Бо від кого ми гарантуємо безпеку цивільному населенню? Не від себе ж. Але гарантуємо безпеку від обстрілів Російської Федерації і від різного роду її злодіянь.

І також б рухалася в бік того, щоби на цій території були присутні міжнародні гуманітарні організації, зокрема Міжнародний комітет Червоного Хреста, організації системи ООН, але не миротворчі контингенти. Зараз йдеться про те, що Україна може розширювати територію, яку вона окупує. Якщо там будуть присутні Блакитні шоломи, то це фактично буде неможливо.

І це, насправді, не в інтересах України, щоб там діяли якісь треті рухи, які хтозна, чи будуть взагалі підкорювати свою діяльність міжнародному гуманітарному праву. Вони не будуть зобов’язані міжнародними конвенціями у сфері Міжнародного права прав людини.

І я підкреслюю, що ми на цих територіях не «навсегда», як Росія декларує щодо нових окупованих регіонів, територію окупованого Кримського півострова та так званих «ДНР» та «ЛНР». Ми на цій території тимчасово. Тому маємо підтримувати порядок, підтримувати безпеку цивільного населення і більше думати про забезпечення різного роду гуманітарних інтересів, аніж про політику на цій території.