«Ти не наш, правда?» Як український військовий провів два тижні в бліндажі з окупантом і переконав його здатися в полон — The Guardian
Український військовослужбовець Вадим Летунов (Картман) зі 118 ОМБр переконав росіянина, до якого потрапив у полон, здатися ЗСУ (Фото: 118 окрема механізована бригада / Facebook)
Український боєць провів два тижні в бліндажі з російським окупантом, який погрожував йому зброєю, але врешті-решт здався Силам оборони України. Історію 34-річного Вадима Летунова (Картмана) з Одеси розповідає Люк Гардінг для The Guardian.
Росіяни обстрілювали бліндаж, у якому перебували Летунов і його побратим Саша, по шість-сім годин на день дронами-камікадзе і безпілотниками. Наприкінці лютого окупанти почали запускати БпЛА Молния з протитанковою міною, і після однієї з таких атак бліндаж бійців було зруйновано. Саша помер після того, як вибух відірвав йому ноги. Контужений Летунов без взуття побіг у бік інших українських бійців, поки не побачив укріплену позицію серед дерев. Вхід був закритий шторкою.
«Я почав кричати. Я думав, що мої хлопці всередині. Потім почув шерех. Я зайшов у бліндаж і побачив хлопця у формі, який цілився в мене з автомата. Я сказав йому, що з такої-то бригади і що мене бомбили. Хлопець сказав: „Заходь“. Ну, я зайшов. І тут я почув його акцент. Він був росіянином. Я сказав: „Ти не з наших, правда? Будь ласка, не вбивай мене“», — розповів Летунов.
Російський окупант Нікіта наказав Летунову пройти в крихітну кімнату в бліндажі і сказав, що не стрілятиме в беззбройного. Він показав українцеві зроблений із двох дерев’яних дощок християнський хрест із написом «Спаси і збережи». Росіянин пообіцяв, що відпустить його наступного ранку, але не зробив цього. За словами Летунова, він очікував кулі з боку свого наглядача в будь-який момент.
Український боєць вирішив, що його єдиний шанс вижити — це маніпулювати окупантом і прикинутися дурником. Він з’ясував, що Нікіта був наркозалежним і дрібним злочинцем, якого відправили в Україну з в’язниці. Росіянин уже намагався втекти, але його схопили і знову відправили на фронт. Він отримував накази по рації від командира-кадировця. Нікіта наказав Летунову роздягнутися і обшукав його речі, сподіваючись знайти наркотики, через російську пропаганду про те, що українські військовослужбовці – «наркоманіяки» із секретними GPS-трекерами.
За словами Летунова, він міг би втекти, але не зробив цього, щоб окупант більше йому довіряв. Він сказав, що «почав божеволіти», коли його палець на нозі почорнів від гангрени. Він попросив Нікіту застрелити його на вулиці, щоб його тіло побачили і повернули родині. Росіянин розлютився і відмовився — він боявся виходити на вулицю, знаючи, що це небезпечно.
У 118-й ОМБр Летунова вважали, що він, найімовірніше, загинув, і командир передав цю інформацію його матері. Однак дружина Летунова Олеся, з якою вони виховують п’ятирічного сина, вірила, що він живий, і надсилала йому повідомлення в Telegram.
Редактор: Ніна Григорська
