У Маріуполь — на червоному бусі, в Олешки — на рожевому човні. Як волонтер-відчайдух рятував українців з окупації — репортаж NV
Михайло Пуришев заснував фонд Unity of the People (Фото:Михайло Пуришев / соцмережі)
Автор: Сергій Окунєв
Він довго не вважав себе волонтером — каже, просто не міг робити інакше. З першого дня повномасштабного вторгнення Михайло Пуришев допомагав мирним українцям, які потрапили у вир війни. Деякі його місії, зокрема доставка гуманітарної допомоги в оточений Маріуполь та евакуація жителів затопленого лівобережжя Херсонщини, дивували навіть окупантів. Нині він зосередився на будівництві своєрідних «пунктів незламності» у прифронтових містах Донбасу — і не збирається зупинятися.
«Взагалі не планували вже до Нового року сюди їхати, але треба справу завершити», — цими словами волонтер Михайло Пуришев зустрічає кореспондента NV на порозі щойно відкритого його командою пункту підтримки для військових в одному з прифронтових міст Донеччини, що постійно страждає від російських атак.
Навесні 2022 року Михайло Пуришев здійснив сім поїздок в окупований та оточений Маріуполь, кожен раз сильно ризикуючи. Волонтер каже, що навіть записував відеопослання для своїх дітей на випадок, якщо не повернеться з чергової поздки.
«На трасу виходить чоловік у формі, з пістолетом. Починає мене зупиняти. Я розумію: не зупинюся — буде стріляти. Я зупинився. Він попросив протягнути моєю автівкою його машину, яка заглохла. Ну, як попросив… Не думаю, що була опція відмовитися. Я витягнув, він мене відпустив. В той день я потрапив під черговий обстріл та загубив усі документи, в тому числі на машину. Тому на одному з нових блокпостів розмова не задалася, росіяни почали відверто погрожувати. І раптом бачу, як на блокпост приїхав той самий військовий. Я вже потім дізнався, що він якийсь командир чи щось типу того. Він почав кричати на своїх та вимагати мене пропустити. Мене пропустили дуже швидко, прямо одразу. І таке бувало».
«Це був план. Щоб мене заарештували». Про спробу вивезти дітей з оточеної Азовсталі та затримання росіянами
1 травня 2022 року волонтер зважився на максимально небезпечний крок — вивезти цивільних з оточеного та розбомбленого заводу Азовсталь, що став останньою фортецею українських захисників міста.
«Ситуація наступна: росіяни казали, що це Азов не відпускає цивільних з заводу. Я вирішив — треба їхати. На усіх блокпостах я розповідав, що їду в передмістя Маріуполя відвезти гуманітарну допомогу. Але на останньому блокпосту перед містом прямо так і сказав: „Я їду на Азовсталь забрати дітей“. На мене подивилися просто як на божевільного, — каже Пуришев. — Чесно кажучи, це був такий план. Щоб мене заарештували та почали розмову. Треба було щось робити, рухати цей процес. Якщо для того треба опинитися „на підвалі“ — добре, значить треба почати так».
Талан Михайла закінчився. Окупанти заарештували його та протягом кількох днів допитували. Спочатку вони виключно знущалися та кепкували з чоловіка через ідею вивезти дітей. Водночас у світі збільшувалася напруга навколо вимог звільнити цивільних з Азовсталі. І через певний час росіяни спитали: «Як ти собі це уявляєш?» Волонтер запропонував відправити на завод іноземних журналістів, з якими він вже мав домовленості та зв’язки, та зробити пряме включення, заїхати на Азовсталь та спробувати забрати дітей. «Якщо їх не відпускають українські військові, вам же вигідно це показати!» — переконував Михайло ворогів, хоча знав, що з боку захисників Маріуполя перешкод не було.
«Загалом я їм був не потрібний. Ось конкретно цих, які допитували мене, цікавили військові. Вони постійно питали про якісь військові постачання, логістику, диверсантів. А все це не про мене. Забрали телефон, а там листування, тонна відео та фото — і все виключно про допомогу цивільним, дітям. Мова не про те, що вони якісь там правила виконують чи мають якісь гуманістичні погляди, звісно ні. Але просто у них робота була окрім мене. Їм простіше було мене просто викинути, щоб не створював проблем».
Михайло Пуришев і його бус / Фото: Сергій Окунєв / NV
Саме під час перебування Михайла в полоні стало відомо, що цивільні були евакуйовані з Азовсталі. Волонтер вважає, що, хоча йому не вдалося зробити це особисто, загальний тиск, в тому числі через його зухвалу спробу, вплинув на окупантів та змусив їх зрушити процес. Невдовзі після того і самого Михайла звільнили. Волонтер одразу провів прямий ефір у власних соцмережах, де детально розповів про свій план, полон та звільнення. «Щоб не було жодних чуток та незрозумілих думок», — пояснює він.
«Ми розмалювали човен. З нас сміялися. А потім ми попливли на лівий берег та забрали 10 дітей». Про евакуацію із зони окупації на Херсонщині
Згодом навколо волонтера почала збиратися команда. Так народився фонд Unity of the People. Маючи безліч прикладів надскладних та небезпечних завдань, які виконує його організація, Михайло окремо згадує події, пов’язані з підривом греблі Каховської ГЕС влітку 2023 року.
«Як тільки стало відомо про підрив Каховської ГЕС та відсутність евакуації на окупованому лівому березі, я одразу сказав команді — купуємо лодку та їдемо. У Херсоні буде кому допомагати, а ми — на лівий берег. Ми перефарбували човен в рожевий колір, пофарбували в рожевий каски, вставили чотири білих прапори. Коли ми відпливали з вулиць Херсона, на нас показували пальцями та сміялися. Але ми рушили на окупований лівий берег».
Михайло кілька разів під час розмови використовує слово «місія» стосовно тієї чи іншої роботи. Евакуація з окупованих Олешків дійсно виглядала як спецоперація, не гірша, ніж у голівудських фільмах про спецпризначенців. Волонтери розробили цілу стратегію, підпливаючи до окупованого міста на великому човні, відчіпляючи менший човен та рушаючи на порятунок людей.
«План був зрозумілий — ми мали стати плямою на воді. Щоб росіяни одразу бачили, що ми не ховаємось. Сподівалися на те, що вони не будуть витрачати набої і видавати свої позиції через якихось волонтерів на рожевому човні. Двічі нам вдалося. Ми забрали 10 дітей, приблизно 10 дорослих, тварин з окупованої частини Херсонщини».
Пуришев згадує, що місцеві мешканці не вірили власним очам. Люди сиділи на дахах затоплених будинків, махали руками та просили про допомогу. Росіяни не робили нічого для евакуації цивільного населення.
«В якийсь момент ми побачили дрон зі скидом. Він почав переслідувати нас. Ми намагалися відтягнути його на себе, на маленький човен, замість великого, де були цивільні вже… Але головне, що нам вдалося. Коли ми привезли людей на наш бік, в Херсон, там вже ніхто не сміявся», — згадує Михайло.
Загалом команда здійснила п’ять «рейсів» на лівий берег Херсонщини.
«Пропонуєш гроші — ображаєш волонтерів». Про пункти незламності та «пральні» для військових у прифронтових зонах
Пуришев (посередині) та його команда / Фото: Сергій Окунєв / NV
У другій половині минулого року та протягом 2023-го організація почала нову велику роботу — відкриття пунктів незламності в найнебезпечніших точках, де залишалися цивільні. Вони з’явилися, зокрема, на островах біля Херсона, але справжнім викликом стала побудова такого пункту в Бахмуті, в розпал бойових дій.
«Ми багато разів приїжджали в Бахмут до того. Ситуація погіршилася. Було зрозуміло, що не все можна привезти. Ліки, їжу — так. Але мають бути задоволені мінімальні потреби людей, які так чи інакше не хочуть виїжджати. Ми почали побудову там пункту незламності, саме нашого, волонтерського. Досвіду було дуже мало. Якось ми зустріли місцеву жінку, спитали, коли вона в останній раз приймала душ. Вона зізналася, що дуже давно, тільки три місяці тому змогла помити ноги, бо в місті немає для цього умов. Там із калюж збирали воду та топили сніг. Тоді ми вирішили робити свердловину для води. Я ніколи цього не робив, досвіду — нуль! Відкрив ввечері YouTube, почав дивитися, що треба, яка техніка, яка процедура. І ось так зробили свердловину, дали людям воду. Ви розумієте, яке свято було для людей, які бог знає скільки вже не мали стабільної води?»
З того часу пункти для цивільних також з’явилися і в Авдіївці, і у Вугледарі — в містах, які безперервно атакують росіяни ось уже майже два роки.
Ще одним напрямком стали пункти для військових. Михайло називає їх «пральні», але насправді це повноцінне місце відпочинку. Саме в такому новому пункті, який був відкритий Михайлом та його командою за кілька днів до Нового року в одному з прифронтових міст Донеччини, і відбулася наша зустріч. Кілька десятків пральних машин, сушарки, максимально комфортні та чисті душові, ремонт одягу та повний набір безкоштовних засобів гігієни — все це військові можуть отримати тут.
«Мені кажуть — там душові є. Я чого очікував? Ви, я думаю, уявляєте, що таке душ для військового, який вже два роки на позиціях. Дірка в підлозі, шланг і дякую, якщо без плісняви. А тут — гляньте! Це прямо як вдома!» — коментує військовий з позивним Боров, якій щойно вперше завітав до пункту.
Михайло зізнається, що часто чує саме цю фразу: «Як вдома». Він пояснює, що команда сама живе в тих пунктах, які зводить «під себе», не для звітності, а для реального комфорту та користі відвідувачів.
«Ми робимо по-серйозному. Є генератори на випадок вимкнення світла, тут це актуально. Є резервний запас води. І думаємо зараз також бурити воду, щоб все було максимально автономно, на усі випадки життя. Коштує це недешево, треба визнати. Коли ми починали цей напрямок, люди донатили, підтримували, але суми великі. Пральні машинки я вже брав у борг сам. Один пункт може обійтись в 300—500 тисяч. Найдорожчий наш — 600 тисяч. Плюс ще треба його не тільки відкрити, але і забезпечувати постійну роботу».
У 2023 році Пуришева підтримала одна з великих одеських компаній, яка надала 2 мільйони гривень на побудову пунктів для цивільних та військових.
На стіні біля входу в пункт — великий напис: «Пропонуєш гроші — ображаєш волонтерів. Все безкоштовно!» На момент розмови пункт працював тільки п’ять днів, але вже прийняв близько 150 військових.
Тим часом команда Михайла активно обговорювала майбутні місії.
