«У мене є ноги. Просто їх не видно». Український солдат Лицар — про криваві штурми, бій з ворожими танками та життя після ампутації
Володимир Виноградов (Фото:Скриншот: NVUA / YouTube)
Старший стрілець 65-ї окремої механізованої бригади Володимир Виноградов (позивний Лицар) був поранений, коли російський дрон скинув на нього гранату. Воїнові ампутували обидві ноги, він тиждень провів у медикаментозній комі.
Лицар розповів журналістці NV Олені Жилун, чому пішов воювати добровольцем, про бої на Запорізькому напрямку, в яких брав участь, про те, чому невдалі штурми запам’ятовуються більше, як проходила реабілітація у львівській ортопедичній клініці Superhumans та чи легко звикнути до протезів.
Далі — пряма мова Володимира.
https://www.youtube.com/watch?v=4fyPLdasjps
Про початок війни
Мене звати Виноградов Володимир Іванович, я — Лицар. Так мене донька називає, що тато в неї лицар. Почав служити 19 квітня минулого року. Мене дружина не відпускала, сварилася. А я кажу: «Як це я не піду? Там прийшли погані люди, а я вдома сидітиму?» Ні, як за кордон її відправив, «в ничку» пішов. Говорив, що повістка прийшла — і все.
Пройшов навчання десь місяць — і поїхав. Я старший стрілець, а так виконували всі задачі, які могли.
Запорізький напрямок, біля Оріхова є село Новоданилівка, ми там сиділи. Потім штурмувати почали. У перший мій штурм я підірвався на американській M-113. Всі вижили, тільки командира відділення поранило, йому ногу переламало. Нас розкидало просто з машини.
Запам’ятовується неуспішне, мені здається. У нас неуспішний штурм був, як ми намагалися звільнити одне селище, то трохи в нас не вийшло, ми підірвалися на машині. Ще виїхало п’ять танків, великий вертоліт, ми однією піхотою, звичайно, не сильно могли впоратися з [ворожою] технікою. І нам довелося відступити, ми повернулися назад на свої позиції.
Коли я йшов і переступав своїх мертвих побратимів, от це було страшно. А так не було. Стріляють та і стріляють, головне, аби не влучили.
Про поранення
Ми вийшли з побратимом копати допоміжну позицію для гранатометника і не встигли до того місця, де треба, докопати. В мене влучив ВОГ із дрона, прямо в ліву ногу. Я впав і зрозумів, що встати не можу. Полежав, наклали мені турнікет, побратим допоміг. Я його затягнув і дочекався евакуації, мене забрали. Ввели в медикаментозний сон, десь тиждень, може трохи більше, полежав у відключці.
Я чув, як дружина приходила, розмовляла, плакала, а я не можу їй сигнал подати, що я тут, що все нормально. Я прокинувся, в мене стояв апарат штучної вентиляції легень. Те, що я робив, не буду говорити на камеру. Жінку мацати почав, ну як, давно не бачив! Реанімація реанімацією, але блін, я ж мужик!
Я в Запоріжжі прийшов до тями. Мене перевели до Дніпра, там полежав у лікарнях. Із Дніпра перевели мене до Києва, в Києві полежав. Із Києва перевели до Львова, у Львові полежав. І потім аж на реабілітацію.
Про ампутацію
Я отямився, під покривало туди — нема [ніг]. Думаю, ну нічого страшного, будуть інші. Я розраховував на одну ногу, вийшло дві, ну що зробиш, дві то й дві. Про ліву я зрозумів одразу, що її не буде, бо, можна сказати, пряме влучання в неї. А на праву я навіть турнікет не накладав, там підколінне сухожилля чи артерію поперебивало, але кров не бігла.
Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
За пальці [рук] було образливо, в мене ще з пальцями проблема, уламками суглоби винесло, не згинаються. Я любив у Call of Duty грати. Коли мене поранило, я лежу і думаю: блін, а як я буду грати? Зараз нормально [граю] на планшеті, звик.
Почав потрошку прес качати сам, в мене ще з ніг усе тече, а намагаюся себе розминати. У Києві почав на коляску сідати, перший раз виїхав на вулицю, дружина мене вивезла. Одразу ж закурив. Я кидав палити, а тут — треба покурити і все, закурив на вулиці. Полежав, кави попив, кілька ковтків, як це, цигарка без кави?
Про протези
Мені зробили ноги, принесли, накрутили, я в них заліз, поміряв і зрозумів, що ні х*ра собі, буде важко! Та вони самі важкі, не легенькі, десь кілограмів 10. Просто гільза ця зроблена з оргскла, воно дуже товсте і важке. Сама нога — ну так, кілограмів, може, шість, все в комплекті виходить. Плюс ви тримаєте своє тіло повноцінною ногою, а я ж тримаю маленьким шматочком, що тіло, що плюс ще додатково ногу. Ти ногу засуваєш у відро, можна сказати.
Розмір взуття, зріст — все, сказали, таке як і було. Рекомендують робити все так, як раніше. Я відчуваю весь час ноги, в мене є ноги, просто їх не видно, коротше. А так організм відчуває їх, вони болять. У протезах нормально. Знімаєш протези — починають з’являтися фантомні болі, чухається. Просто зачухалося, ти сидиш, дивишся: блін, а тут же нічого немає, що воно може чухатись? А воно чухається, десь унизу, блін. Отут просто десь у повітрі чухається. Нічого, просто сидиш, дивишся: ну будь ласка, досить чухатись.
В мене поламався вестибулярний апарат, така справа: голову дуже різко смикнеш, повернеш, а зір довертає. Дуже різко встав — починає нудити. Це досі так, почав знову пити пігулки, аби воно проходило.
У нормальних людей ноги зменшуються, коли вони на протезах починають ходити, а в мене навпаки, збільшились. Я перестав влазити у старі протези, і мені довелося зробити нові. Трохи м’язи виросли, довелося нові культеприймачі приєднувати.
Про майбутнє
Дружина бачила мене тільки по фото, повинна скоро побачити, я планую додому поїхати. Щоб і донька теж побачила. Залишити коляску і поїхати на ногах.
Не знаю, шашлик буду смажити, мабуть. Мені до вогню близько не можна підходити, аби не поплавилося, бо вони пластикові, ці культеприймачі. Буду стояти на відстані й смажити. Ще не знаю, хочу пройтися десь, спробувати, що воно, як. Тут-то [у клініці Superhumans] добре, тут усе пристосовано до тебе, а вдома все по-іншому.
Я зараз сам ходжу, куди мені треба, магазин, кафе, додому, куди треба буде. По можливостях, по потребах, по силі, наскільки мене вистачить. Поки мене на трохи вистачає, але вистачає. З часом буде все простіше і простіше. Потім знову повернуся сюди, якщо перероблю нові культеприймачі, вже зроблять заливку з пластика і вони будуть набагато легші.
Поки бігати — ні, але повільно походити. Просто треба на все час. Треба звикнути, що отак воно працює, отак ти стояти повинен, до всіх цих дрібниць звикнути — і можна ходити.
Новий журнал NV вже можна замовити за цим посиланням. У номері: три ексклюзивні інтерв’ю із інтелектуальними зірками Тимоті Снайдером, Енн Епплбаум і Френсісом Фукуямою та одне — із британським експрем’єром Борисом Джонсоном, це чотири погляди на війну, світ, Україну та її майбутнє. Серед матеріалів також — розповідь про найзухваліші операцій ГУР, Топ-50 вітчизняних брендів і Топ-30 світових виробників зброї. Авторські колонки Ярослава Грицака, Стівена Пайфера і Світлани Ройз 
Редактор: Микола Піддубний
