«У нас не вірив ніхто, крім нас самих». РФ нарешті усвідомила, проти кого почала війну — інтерв’ю з Федоренком про зміни в ЗСУ

Поділитися:

Юрій Федоренко (Фото:Ахіллес — батальйон ударних БпАК 92-ї ОШБр ім. кошового отамана Івана Сірка / Facebook)

Автор: Тетяна Іванська

Ровесник незалежності Юрій Федоренко нині – командир батальйону ударних безпілотних авіаційних комплексів Ахіллес 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. В інтерв’ю Radio NV він розповів про зміни в Силах оборони з 1991 року, зокрема за два з половиною роки повномасштабної війни з Росією.

https://www.youtube.com/watch?v=DNVdzeckaDM

 — Які у вас асоціації з незалежністю України? Що для вас незалежність України?

— Насамперед щиро вітаю українську націю з нашим днем, з Днем незалежності. Кожен із вас безпосередньо причетний до того, що сьогодні Україна є незалежною і над більшістю цієї території, загальновизнаної світом, майорить синьо-жовтий стяг.

За моїми переконаннями, сьогоденники зробили вже набагато більше, ніж всі минулі покоління тих, хто насправді вболівав за Україну і будував її. Українська нація зробила неможливе.

Станом на сьогодні, ми воюємо з однією з найбільших армій у світі, з країною, яка має достатньо потужний бюджет, військово-промисловий комплекс і, на жаль, підтримується іншими країнами, які мають також потужні військово-промислові комплекси, технології, озброєння і підтримують Російську Федерацію, зокрема і фінансово.

За два з половиною років війни українська держава показала, що армія спроможна модернізуватися, набиратися досвіду, навчати особовий склад, не давати противнику тих результатів, які він поставив перед собою [за цілі]. І та кількість територій, яка була деокупована, — це просто фантастика, по-іншому сказати не можна. І ця фантастика стала можлива за рахунок єдності української нації і незламності.

— Тридцять третій рік незалежності ми зустрічаємо, маючи третій рік повномасштабної війни. З якими результатами на фронті ми прийшли до цього дня?

— Продовжу відповідь на попереднє питання. Що для мене незалежність? Незалежність — це можливість жити на Богом даній землі, українській, — в мирі, спокої, гармонії, благополуччі, економічному процвітанні. І що основне — це можливість у нас, в країні, дати майбутнє своїм дітям та внукам, дати безпеку і можливість самореалізуватися.

Я думаю, що кожен, хто є батьком або матір’ю, або в перспективі хто ними буде, бажає, щоб його діти були в безпеці і змогли себе знайти в цьому житті. Держава Україна, українська земля це може дати. Але сьогодні її потрібно захистити.

Щодо майже трьох років повномасштабної війни. Давайте будемо відверті: наші західні партнери втекли з України перед початком повномасштабної війни. На нас ніхто не робив ставку. Зброя, яка була поставлена для України, — це зброя для ведення партизанської війни.

І саме воля і сила української нації зупинила ворога — на підходах до міста Києва, у подальшому ворог повністю був вибитий, зокрема, це відбулося і на сході нашої держави. Додатково Сили оборони змогли провести контрнаступальні операції у Херсонській, Харківській [областях], і деокупували величезні території.

Щодо сьогодення. Противник також не дурень. Він нарощує спроможності, робить висновки з тих помилок, які допускав на полі бою. І на тих відрізках фронту, які окуповані вже давно, зокрема Донецька, Луганська область, противник зробив низку заходів, як інженерно-фактичні споруди (достатньо надійні – по три, по п’ять ліній оборони), з ціллю — унеможливлення подальшого нашого просування.

І те, як була спланована та реалізована Курська операція і продовжує виконуватися, свідчить про те, що Сили оборони вдосконалюються максимально швидко. Це прості люди, це вчорашні ваші сусіди. І бойове злагодження, і навички, і вміння застосування техніки і західного озброєння з кожним днем стають лише кращим. І це дало можливості нам провести і продовжувати операцію, яка є на Курщині.

Вона є принципово важливою, бо так чи інакше ті резерви противника, які мали б бути відправлені на Донеччину, на Харківщину, противник змушений з середини РФ зараз перекидати на Курщину. Спеціальні групи, які нарощували зусилля на інших відрізках, противник вимушений там задіювати. Тому це невід’ємна складова загальної стратегії перемоги.

Чому я вдруге про це кажу? Тому що Україна наростила свої спроможності по виготовленню та ефективному застосуванню дальнобільних безпілотних систем. Ми застосували в липні місяці набагато більше безпілотників і знищили цілей противника на території РФ, ніж вони. Ми показуємо світу вкотре: друзі, Росію не потрібно боятися. Росія розуміє лише силу. Для того, щоб знищити Росію, на неї потрібно тиснути у силовому блоці і також додатково продовжувати санкційну політику, обезкровлюючи бюджет, з якого фінансується війна проти України.

Тому я щиро вірю в те, що дипломати мають необхідні інструменти в своїх руках, щоб досягти необхідних дозволів та домовленостей. А українська нація зберігає єдність, яка дає можливості нам боронити нашу державу і не допускати противника в глибину нашої території, не дозволяти противнику окупувати наступні метри нашої землі.

— Сьогодні стало відомо, що Україна вперше застосувала ракету-дрон Паляниця. Що ви про це знаєте? Як у нас зараз з виробництвом власного озброєння?

— Давайте рухатись поетапно і розділяти на категорії. Якщо ми кажемо про безпілотники, є важлива теза, яку я хочу, щоб всі усвідомили. Багато хто каже, що дрони заміняють якісно інше озброєння. Я скажу по-іншому. Дрони доповнюють загальний вогневий вплив по ворогу і мають можливості бити ворога далі і більш точно. Але інші вогневі засоби нам також необхідні в [великій] кількості, зокрема, засоби протиповітряної оборони.

Якщо казати про виробництво розвідувальних засобів типу «крило», порівнювати продукцію, яка надходила на фронт на початку 2023 року і зараз, — це дещо різні засоби. Тобто українська держава, українські приватні компанії нарощують кількість виробництва, а також якісно проводять модернізацію для протидії противнику. І цих засобів стало — за рахунок державних програм та підтримки бізнесу, а також донатів — більше в Силах оборони.

Якщо казати про дрони цивільного призначення — кожен чув, що таке Mavic, на жаль, противник їх має більше, тому що в нього прямий доступ до Китаю. Вони купують їх, на поточний момент, скільки, скільки їм потрібно. Тому тут противник, на жаль, дещо переважає.

Якщо казати про нічні бомбери, які противник охрестив Бабою Ягою, які спроможні заносити потужні боєприпаси, руйнувати позиції противників, і останнім часом — доставляти необхідні гуманітарні грузи на передній лінії боєзіткнення для наших штурмовиків та піхотинців, для того, щоб зайвий раз не ризикувати особовим складом. Ці бомбери — це виключно українська розробка, яка емігрувала з цивільного сектору, аграрного, пройшла низку модернізацій, і сьогодні це повноцінні військові безпілотники, які продовжують ефективно виконувати бойові завдання.

Влітку 23-го року Сили оборони майже не мали ударних крил ближнього радіусу застосування. Їх застосовували лише спеціальні підрозділи. Сьогодні, зокрема і батальйоном Ахіллес, ефективно експлуатуються ударні крила, які допомагають нам надійно «виносити» протиповітряні засоби противника, РЕБ і багато чого іншого.

У цій війні, на превеликий жаль, дронів ніколи не буде багато. Чим більше розвідувальних дронів, тим краще ми бачимо ворога на різних відстанях. Чим краще ми бачимо ворога в денний/нічний час, тим більше і оперативно, швидко ми можемо реагувати на виклики, які є, і завдати по ньому вогневого ураження — за рахунок артилерії, реактивної артилерії і ударних безпілотників. Чим більше ударних безпілотників, тим більш потужний вогонь по ворогу, а значить менша їхня кількість їде до передової лінії бойового зіткнення і вступить в прямий бойовий контакт з нашими піхотинцями.

Якщо в мене на позиції на один екіпаж є 50 FPV-дронів на день, це буде знищено або пошкоджено 25−30 цілей. Якщо була б можливість забезпечити 100 дронів на день, було б знищено 50−60 цілей противника.

Відповідно, скільки треба буде донатити? Держава ніколи повною мірою не зможе перекрити потребу. Треба буде донатити до самої перемоги.

І скажу вам більше: навіть Російська Федерація, маючи колосальний бюджет, маючи нафто-долар (до речі, в них з цим вже виникають певні проблеми в результаті діяльності наших безпілотників), маючи підтримку третіх країн, які підтримують РФ, там повною мірою не можуть забезпечити російські окупаційні війська необхідною технікою, зокрема БПЛА.

Тому, на жаль, доведеться донатити до самої перемоги. Хто скільки може. Розумію, що економічна ситуація не найкраща. Розумію, що більшість запасів вже витрачені. Але так чи інакше кожна гривня важлива і кожен дрон рятує життя.

І для мене це абсолютне непорозуміння. Чому? Тому що основне завдання зараз — вижити, а потім думати вже про якусь політику, хто цим буде бажати займатися. Але так чи інакше, є активні діячі, які претендують на певні обрані посади. Але вся українська нація має бути обізнана. Тобто навчальний процес має бути налаштовано таким чином, щоб кожен громадянин України розумів державний устрій, хто за що відповідає, хто чим займається, і міг оцінити ту чи іншу виборчу програму того чи іншого кандидата.

Бо, на превеликий жаль, в зв’язку з тим, що навмисно, починаючи з Радянського Союзу, цю частину з освітньої програми забрали, люди через нерозуміння переважно голосують серцем, а не розумом. Треба завжди це робити розумом, тоді буде зовсім інший результат.

З початку незалежності України не було жодного, хто дбав про українське військо. Тільки перед загрозою повномасштабної війни почались рушійні зміни. До 2014 року, можна сказати. До 2014 року українське військо навмисно вбивалося — вибухали склади з боєприпасами, розформовувалися, знижувався штат. І те грошове утримання, яке було у військових, не дозволяло залишатися у військах людям з певними специфічними можливостями. Вони були вимушені йти в приватний сектор, займатися бізнесом або іншою роботою, щоб забезпечити свої сім’ї.

І дуже важливо, дивлячись на те, що відбувалося до початку війни, до 2014 року, зробити висновки, і після перемоги України, яка обов’язково настане, зробити все можливе і неможливе, щоб сектор безпеки оборони отримував надійне фінансування для сучасності, модернізації, забезпечення, і для того, щоб було в Силах оборони жити престижно і перспективно.

Тому що тільки сильне військо може забезпечити гарантію безпеки і надходження інвестицій до держави. Тільки сильне військо може забезпечити процвітання держави. Чим більший і якісніший безпековий фактор, тим більше інвестицій, тим більше робочих місць, тим більше можливостей утворювати продукт з доданою вартістю.

Хтось, бачите, казав, що ми аграрна держава, кого треба було б… Поставлю три крапки. Те, що в нас багаті землі, — це додатковий бонус. Ми маємо бути насамперед високотехнологічною державою. І про це завжди потрібно пам’ятати. Тому після повномасштабної війни про Сили оборони треба дбати.

Перший, хто скаже про те, що треба скоротити видатки і перенаправити на щось інше, — це буде зрадник. Запам’ятайте це, будь ласка, дорогі українці. Перший, хто скаже про те, що треба зменшити кількість грошей, [які виділяють] на освітні процеси, — це буде зрадник. Бо лише освічена нація може забезпечити безпековий фактор і процвітання для теперішніх та майбутніх поколінь.

Тому на цей момент основне наше завдання — зрозуміти, які були допущені помилки. Частково ми їх проговорили з вами. І зробити так, щоб цього в майбутньому не було.

І, звісно, про що не скаже ніхто з політиків: усі українці мають бути військовозобов’язаними. Це не значить, що всі будуть воювати. Але кожен українець [має бути готовим], маючи сусіда, як Російська Федерація, 100-річного ворога, який використовує першу можливість для того, щоб вбити українців і завоювати наші території. Ми маємо бути підготовлені як нація. І тоді проблем не буде.