«Вересень — місяць Токмака». Світан оцінив просування ЗСУ і перерахував, чого не вистачає для виходу на держкордон. Інтерв’ю NV
Поділитися:
Українські військові на навчаннях у Дніпропетровській області (Фото:REUTERS/Viacheslav Ratynskyi)
Автор: Василь Пехньо
Полковник запасу ЗСУ, пілот-інструктор Роман Світан в інтерв’ю Radio NV розповів, коли ЗСУ можуть вийти на державний кордон із Росією і чого їм бракує, щоб прискорити цей процес.
— Зараз є невеликий бум у мережі: українська аеророзвідка виклала фотографію, що вони бачать Токмак через свої квадрокоптери. І дуже багато відповідних оцінок з’явилося. Коли Херсон почали бачити, кілька тижнів минуло і місто було звільнене. Чи справедливі такі приблизно оцінки зараз робити щодо Токмака?
— Токмак, найімовірніше, ми будемо обходити зі сходу. Тобто брати його в так зване оперативне оточення, під контроль нашої артилерії. Тому те, що зараз бачить наша аеророзвідка, — це дальність десь до 20 кілометрів. Вони залітають, природно, бачать.
Після зачистки плацдарму в районі Роботиного, туди може бути підтягнута наша артилерія, яка вже почне обробляти військові об’єкти в районі Токмака. Там у них 35 армія розташована. Не армія — це назва. Так, кілька бригад. Але тим не менш розквартировані, розосереджені. І якраз це — робота для армійської артилерії.
Щоб дістати, треба розташуватися в районі Роботиного. Тому зараз і виконуються ці бойові завдання під цим населеним пунктом.
Можливо, півтора-два тижні ще буде зачищатися цей регіон під виведення туди армійської артилерії. І далі вже почнеться обробляння самих військових об’єктів у районі Токмака.
Інфографіка: NV
Рух? Усе залежатиме від сил і засобів, які буде виділено, від задуму головкому і, природно, введення в бій уже стратегічних резервів. Це буде помітно відразу. Тобто просування — кілометри на день. Буде відразу зрозуміло, що увійшли в бій уже стратегічні резерви.
Думаю, вересень — це такий місяць Токмака.
— Ганна Маляр, заступниця міністра оборони, заявила, що ЗСУ звільнили село Урожайне. Рашисти пишуть (раджу їх не читати), що в боях за Урожайне ЗСУ начебто втратили багато чого. Якщо це правда, чи вистачить нам ресурсів для того, щоб і далі просуватися до Азовського моря? Адже ви кажете, що ще не введено стратегічних резервів.
— Будь-які наступальні операції не можуть проводитися без втрат. Без цього просто не буває. Є певні так звані витратні матеріали під час руху в наступальних діях. Під них потрапляють і ті ж БМП, БТРи, танки. Тобто це, за великим рахунком, розхідники, які приймають на себе удар, виконують основне завдання — захищають екіпаж, захищають десант, який уже потім виконує бойове завдання, поставлене всьому підрозділу.
Однозначно у нас будуть втрати. Це і є ці розхідники. Вони потім відновлюються. Вони витримують один-два-три удари, до п’яти деякі передані нам модифікації витримують. І далі відновлюються, знову вступають у бій, знову зберігають життя наших солдатів.
Тому нічого страшного в цьому немає. Іноді російські пабліки і правду пишуть. Так, дійсно, при серйозних наступальних операціях є такі втрати. Але нам їх відновлюють.
Річ у тім, що наші партнери це теж розуміють. Є певний коефіцієнт техніки, що вийшла з ладу. Ці коефіцієнти постійно коригуються. Нам наші партнери організовують нові поставки броні. Ми це бачимо. Постійно йде броня. Тому тут нічого страшного в цьому сенсі немає.
Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
А стратегічні резерви, які вводяться в бій, це більше маються на увазі все-таки наші солдати, наші Збройні сили, підготовлені, свіжі резерви, які не були ще в бою. У них є певний бойовий потенціал. Вони можуть працювати певний час, з огляду на інтенсивність боїв. Вони будуть замінювати ті вже частини, які були в боях, втомилися, які треба буде відводити на доформування, на відпочинок.
Це така ротація, яка проводиться постійно. Техніка для того й потрібна, щоб утримувати вогонь і приймати вогонь на себе. Це бої. Вони ведуться і будуть далі вестися.
У нас є достатня кількість сил і засобів для того, щоб виконати перший етап наступу, тобто вийти на Азовське узбережжя і зайти до Криму, якщо буде ухвалене таке рішення, припустімо, відповідно до задуму головкома. Тут дуже багато залежить саме від цих планів, які були розроблені, узгоджені й далі втілюються в життя.
— Ми відпрацювали по деяких позиціях. Припустімо, той самий Кримський міст — це контррозвідка СБУ Малюка відпрацювала [дронами], як вони назвали, Sea Baby, Морські малюки. Це їхня розробка, без залучення будь-яких сторонніх виробництв. Тобто на внутрішньому бюджетуванні, на внутрішньому резерві так званому, нашкребли по засіках у себе і створили досить-таки непоганий апарат.
Такі ж є вироби у ГУР — Magura 5 такого рівня. Ми чуємо про роботу повітряними безпілотниками, роботу ракетами. Тому ця робота йде постійно.
Питання просто в певних результатах. Тут, так, є. [Був] удар безпілотниками, надводними БЕКами так званими — безекіпажними катерами, тими ж СБУшними «малюками». Через те, що це було мало не в прямому ефірі і потім виклали зйомки з самого катера і з камер спостереження, вона здалася такою ефективною. Тому що вийшло це все зробити і добре показати.
А роботу повітряних безпілотників дуже складно показувати, оскільки безпілотник повітряний, різні системи управління. Не завжди в нього є такий відеорежим, який можна записати.
Ракета, коли йде, взагалі без відеозображення. Ракету тільки збоку можна побачити. Але не завжди ці відео потрапляють у мережу. І не завжди їх записують взагалі.
Є успішні удари [по Кримському мосту], є поки що пристрілювальні удари. Найімовірніше, з С-200 були так звані пристрілювальні удари для того, щоб подивитися на алгоритм дій ППО противника. Тобто вони виконали бойове завдання. Питання: куди і як? Але це вже історія потім покаже і розповість. Але принаймні завдання розвідувальне було виконано.
Тобто це така монотонна робота наших військ, які такими дальніми засобами ураження користуються. Це ми ще не всі їх бачили.
— Реакція має бути, як на знищення комплексу С-300, трьох пускових?
— Приблизно так і є. Це просто монотонна робота. Треба просто почекати на результати цієї роботи.
https://www.youtube.com/watch?v=0ObjF2Xu2n8
— Зараз новий тренд з’являється: військові та експерти починають говорити, що «народ, забудьте про війну на два-три тижні». Віцепрем’єр-міністр Верещук буквально вчора теж це сказала: «Війна надовго». Глядачі запитують: чому експерти не реалісти? Неможливо звільнити всі території до кордонів 1991 року військовим шляхом. Скільки років може тривати війна?”
— У нас кордону в 1991 році не було. Держкордон у нас з’явився з Росією 28 січня 2003 року. Демаркація досі не була проведена. Був підписаний договір про держкордон між Україною і Росією — Кучма і Путін підписували в Києві. Його потім ратифікували обидва парламенти — однієї та іншої країни. Тому у нас є держкордон 2003 року, 28 січня.
Демаркація — це, в принципі, забити стовпчики прикордонні. Думаю, ми заб’ємо коли-небудь. Тільки не прикордонні, а такі стовпчики з позначенням «міни». Ось це буде, напевно, оптимальний кордон із Росією.
Так ось: у нас є можливість виконати це завдання наступного року.
Якщо вже говорити про реалії, цього року в нас уже немає такої можливості, якщо Росія якось утримається. [Може], завтра Путін вранці встане, піде на роботу, забуде, як дихати, і помре. Тому іноді оглядачі кажуть «якщо».
Якщо говорити про реалії. Цього року в нас не буде в достатній кількості літаків, ракет. Навіть, якщо й отримаємо ATACMS, то, знову ж таки, певна кількість — недостатня для виконання великих, широкомасштабних бойових завдань.
Тому цього року ми точно на держкордон 2003 року, якщо не буде «чорного лебедя» в Росії, не вийдемо.
А ось наступного року… Після отримання літаків, знову ж таки, в достатній кількості. Тому що, якщо дадуть п’ять-шість літаків, нема про що говорити. А якщо дадуть нам хоча б три бригади, це приблизно 10 ескадрилій, тобто 120 літаків, три бригади по 40 літаків, то цього буде достатньо для того, щоб вийти на держкордон 2003 року наступного року, десь ближче до осені. Тобто цілком реально використати літню кампанію 2024 року і вийти на держкордон.
Я просто сам льотчик, я уявляю, що таке авіація. І [знаю], що з авіацією все збільшується у швидкості в 10 разів, на порядок. З використанням достатньої кількості авіації зменшуються втрати на той самий порядок — у 10 разів — щодо пересувань на землі. Тому тут я однозначно оптиміст.
Але я оптиміст, якщо нам дадуть достатню кількість літаків.
Можна якось літаки замінити. Знову ж таки, якось. Замінити, припустимо, тисячами ракет типу ATACMS. Тобто це тисячі мають бути. Не десятки, як нам зараз дали, а кілька десятків — одних, кілька десятків — інших.
Потрібно півтори-дві тисячі ракет ATACMS для того, щоб знищити всі російські військові стаціонарні об’єкти. Це можна зробити якраз за допомогою HIMARS. Ракети ці є — понад три тисячі штук на складах у американців. Вони їх зараз будуть замінювати на PrSM, а це ракети з дальністю понад 500 кілометрів, а значить ATACMS звільняться, так би мовити. Їх можна буде якось запросити і ними також працювати.
Тому і є у нас можливість вийти на кордон 2003 року, на держкордон, за достатньої кількості одного й іншого показника. Причому навіть без оголошення додаткової мобілізації, підготовки сил, засобів, тобто якоїсь великої підготовки наземних засобів. Достатньо авіації в цьому сенсі і дальніх ракет.
Саме така концепція зараз у цьому тисячолітті взята на озброєння країнами НАТО.
У них чому немає, припустимо, достатньої кількості стволів і боєприпасів? Та це просто не треба. Їм це просто не потрібно. Концепція зовсім інша, тому немає снарядів, немає стволів, немає навіть тих самих танків у достатній кількості. І вони сильно не потрібні після роботи авіації, дальніх засобів ураження, типу тих же ATACMS.
Робота з Росією. Були б у нас свої Громи з дальністю 500 кілометрів, то вже б військові об’єкти в Москві були б зачищені, а ми дуже швидко вийшли на держкордон. Ось такий підхід правильний, грамотний, зрозумілий.
Використання особового складу для таких дій… Скільки треба, припустімо? Зараз у нас мало не мільйон людей під рушницею виконують завдання по всій території України. Зрозуміло, розмазана ця мільйонна армія. А що таке, припустімо, повний авіаційний склад? Це 200 літаків. Це всього лише 200 льотчиків. 200 літаків, 200 льотчиків виконують максимально завдання. Тільки це ж треба хороші літаки, звісно, не Міг-25.
— А 200 льотчиків у нас є? Зазвичай ви говорите, що, мабуть, найдорожче з усього, що може бути, це підготувати льотчика?
— Так і є. Льотний склад, звісно, дорогий. Я і сам готував, і контролював підготовку. Сотні льотчиків пройшло, так би мовити, через мої руки і під контролем. У нас достатня кількість льотного складу. Якщо стоятиме завдання, то піднімуться.
Тому з льотчиками якраз проблем немає. Чернігівське і Харківське льотні училища, які були ще за Радянського Союзу, 1995 року їх злили в один Харківський університет Повітряних сил. Хороші кадри і одного, і іншого училища. Найкращі училища в Радянському Союзі.
Чернігівське, яке я закінчував, узагалі вважалося елітним, тому що літаки, щойно найкращі з’являлися, вони тут же з’являлися в Чернігівському льотному. Курсанти літали на МіГ-23.
Поділитися:
Загрузка…
