«Воюємо неправильно». Чому у світі виникає дефіцит снарядів та яке може бути рішення — інтерв’ю NV з Антоном Швецем

Артилеристи Азову (Фото:Азов/Facebook)

Автор: Василь Пехньо

Військовослужбовець, голова Ради громадського контролю при НАБУ Антон Швець розповів в інтерв’ю Radio NV, чому виник у світі дефіцит снарядів і до чого тут західна концепція війни, та чи є вирішення цієї проблеми.

https://www.youtube.com/watch?v=7AiUXV8r3cY

— Ви писали публікацію в Економічній правді на початку цього року про те, звідки порох бере Російська Федерація. Справа в тому, що ця тема недосліджена, але ми зараз спробуємо якесь світло на це питання пролити. Давайте поговоримо на тему того, звідки взагалі береться порох, для чого він потрібен? І чи справді є його дефіцит у світі?

— Порох може виготовляти будь-яка країна, яка має хімічну промисловість. Так само, як вибухівку або інше. Якщо у вас є хоч якийсь хімпром, особливо виробництво добрив або переробка природного газу, то у вас буде вибухівка і, ймовірніше, буде порох. Єдина проблема, з якою ви зіткнетеся, це те, що структурує всі ці горючі або вибухові речі. Відповідно, для цього використовується зазвичай целюлоза. Вона зазвичай природного походження, тобто її вирощують, а не лише виробляють.

Целюлоза — це може бути і деревина насправді, і ви можете використовувати щось, що раніше використовувалось для виробництва паперу, наприклад, або ще чогось. Але історично так склалося і технологічні процеси так побудовані, що целюлозу використовують, виготовлену з бавовни. Бавовна — мається на увазі в її класичному розумінні для нас, яка існувала до початку повномасштабки.

Відповідно, якщо ми використовуємо бавовну, то в більшості випадків ми зосереджуємося на імпорті бавовни з певних країн, де є відповідний клімат, який дозволяє її вирощувати. Для колишнього СРСР — це Узбекистан. Якщо ми кажемо по світу, то це ще додатково Китай — той самий район, де Китай пригнічує уйгурів, є найбільшим виробником бавовни, здається, серед цих провінцій. Це Сіньцзян-Уйгурський автономний район. Також це Туреччина. Можна зрозуміти той прошарок країн, які знаходяться в тій кліматичної зоні.

І ви, відповідно, будете залежати від постачання бавовни для того, аби ваш хімпром на щось наліплював хімічні сполуки і ви отримували або вибухівку, або порох, або що вам потрібно.

Все дуже просто: якщо ви бажаєте виробляти порох або вибухівку і, відповідно, снаряди, якщо у вас є хоча б якісь цехи металообробки, які вам зможуть [їх] виточити, або у вас є ливарне виробництво, яке виллє вам корпуси, то з ресурсів вам потрібна хімічна промисловість та природній газ, азотна кислота, целюлоза. Або можете мати менший хімпром, можете одразу закуповувати нітроцелюлозу. Ось і все.

Тобто насправді ніяких ноу-хау у виробництві снарядів [немає], якщо ми кажемо про те, що вилітає з гармати, а не про снаряди, які літають довше, активно-реактивні снаряди, снаряди з GPS-наведенням або з програмуванням під час пострілу. Якщо ми кажемо про класичний снаряд, там нічого не міняється вже 50 років.

Насправді дуже складно щось придумати, бо сама концепція виготовлення та використання таких снарядів, це якраз ідея про те, що вони прості, дешеві, виготовляються мільйонами штук, гармати під них виготовляються тисячами штук, і все це вогневим валом використовується десь на землі.

Чому ми стикаємося з дефіцитом? Це достатньо логічно. Справа в тому, що ми воюємо не так, ми воюємо невірно. Ми використовуємо HIMARSи, «три топори» (має на увазі гаубицю M777 — Ред.) та все інше не так, як задумували люди, які їх створювали, розробляли, будували.

Треба розуміти, як, в принципі, повинна воювати західна армія. У них є концепція. Спочатку у вас перший удар ракетами та безпілотниками, коли ви виносите штаби, засоби зв’язку, РЕБ і ППО ворога. Після цього ви відправляєте бомбардувальну або винищувально-бомбардувальну авіацію, яка просто скидає тони бомб на все, що бачить — мости, дороги, штаби, взводні-ротні опорні пункти. І це продовжується, наприклад, тиждень. Після цього у ворога вже нічого не залишається. А ось далі у вас вже йдуть моторизовані, танкові або піхотні війська, які, умовно кажучи, захоплюють територію, ставлять блокпости, просуваються, символізують присутність.

Для того, аби ці ваші війська могли ефективно просуватися, їм дають додаткові елементи важкого озброєння — HIMARSи, щоб додавлювати міцні [укріплення]; десь залишився бетонний дот, на нього скидали бомби, але, може, не потрапили, може, він дещо більший. От вам, шановні, HIMARS, який достатньо швидко може висунутися, відстрілятися і поїхати. Якщо у вас залишився не дот, скажімо так, а окоп з бруствером, з перекриттями в три накати — ось «три топори», які дуже точно попадуть саме в цей окоп.

Стало зрозуміло, що навіть якщо у вас є розвинена, але застаріла ППО, як у України, то, ймовірно, ви не дозволите ворожій авіації, у даному випадку російській, діяти саме так, як написано у підручнику. Першим авіаційним ударом виносяться штаби, ППО, аеродроми, і далі вже [можна] вільно літати і бомбити всіх, кого побажаєш. Виявилося, що Росія на [це] не здатна, ймовірно, не здатен Китай. Я про інші країни вже не кажу, у яких не стільки авіації, бомб та ракет, як у цих країнах.

Виявилося, що єдиною заміною того, що американці або загалом блок НАТО використовує як десятки тисяч бомб, які падають на ворога, є артилерія. Тобто все одно треба знищувати якісь укріплення, вибивати ворожу піхоту, розганяти танки, бомбити колони. І все це може зробити виключно артилерія — як звичайна гармата, так і реактивна артилерія.

І стало зрозуміло, що попри всі думки про можливість проведення авіаційних операцій, насправді у випадку, якщо прорив та подавлення ворожої ППО не відбудеться, то кожна країна для ведення війн такого розміру та такої протяжності буде потребувати десятків тисяч гармат і декількох мільйонів снарядів на рік.

— А що робити? Тому що дуже народне запитання постійно виникає у наших людей, у українців: якого біса вже третій рік великої війни, більше 10 років ми воюємо з Росією, і ми не можемо виробляти артилерійські боєприпаси? Невже це так складно?

— Як ми бачимо на прикладі Росії, в якої залишилося чимало снарядних та порохових заводів… У них їх багато. І насправді ті цифри, які ми зараз бачимо, це відновлення циклу роботи цих підприємств до рівня більш-менш співставного з Радянським Союзом.

— Це ще радянські підприємства переважно?

— Це все радянські підприємства, і саме тому джерелом постачання, наприклад, целюлози для Росії є Узбекистан, бо це частини колишнього єдиного ВПК. У них технологічні процеси побудовані саме під цю сировину, саме тому вони так і об’єднуються. Тайвань та Китай постачають целюлозу та нітроцелюлозу до Росії, на щастя, поки що в терапевтичних обсягах.

До того ж Тайвань нещодавно, після відповідних світових та українських розслідувань, також вів санкції на постачання нітроцелюлози, а целюлозу вони особливо і не вирощують, вони багато її не постачають. Тобто вони купували целюлозу, переробляли її на нітроцелюлозу. От тепер Росія не зможе скористатися тайванською, але зможе, ймовірніше, китайською, але це, можливо, буде потребувати змін.

Тепер до того, в чому проблема цієї індустрії. Треба зрозуміти, що ця індустрія величезна. Снаряд — великий. Там же ж в нього одна частина, інша частина. До нього [йде] обрешітка, коробка. Все це просто велике. Під час Другої світової, по-перше, калібри були дещо менші. По-друге, там дійсно існувала ситуація, коли все це виробляли у підвалах, на якихось станках. Але це реально часи тоталітарних, авторитарних режимів, коли це було можливо.

Для того, аби розгорнути саме індустрію, треба розуміти, що виробництво снарядів просто дуже велике. У вас є окрема лінія, під цю окрему лінію вам потрібен відповідний хімпром, який треба буде перебудувати. Тобто вам потрібен окремий пороховий завод, вам потрібне окреме виготовлення вибухівки, вам потрібний буде металургійний завод, для того, щоб виготовляти більш-менш дешеві снаряди. Ймовірно, вам багато чого доведеться лити, бо це дешевше, бо вирізати все це з кусків і слябів не дуже економічно доцільно. Хоча ми зараз, якщо я правильно все бачив, виробляємо саме так. Під це все вам потрібні залізничні колії, вагони, відвантаження, все інше.

Тому проблема розгортання всього саме в тому, що виробництво снарядів велике. Там немає ніяких складнощів, ноу-хау вам потрібні не будуть. Ви будете довго і складно налагоджувати технологічний процес. Саме тому з усіма проблемами Росія купує саме узбекистанську целюлозу, бо 50 років тому хтось зробив технологічний процес і сказав: нам потрібна саме ось така норма.

— Іншими словами, узбекистанська целюлоза для Росії підходить під їхні хімічні верстати і загалом по хімічному стану, а на китайську треба буде вже трошечки переналаштовувати це все?

— Може, так, може, ні. Саме тому вони закуповують китайську [целюлозу] в невеликих обсягах для того, щоб перевірити щось на якихось заводах або якісь переобладнати. Я вам кажу як людина, яка займалась виробництвом: це інколи магія. Тобто ти щось закидуєш, воно нормам відповідає, але щось на виході не вийшло. І треба намагатися вибудовувати технологічний процес. Це потребує якогось часу, якихось людей, якихось масштабів та залучення ресурсів для того, аби все це владнати. Це також не дуже проста річ.

Але це не те саме, як зараз виготовити, наприклад, ракету, яка долетить до Луни. Тут ми повинні будемо вирішити велику кількість задач, які не вирішені, в принципі, у світі. Ми, якщо бажаємо розгорнути виробництво снарядів, вирішуємо тривіальні завдання, але це буде потребувати якогось часу.

Як ми бачимо, Міністерство стратегічної промисловості прозвітувало про те, що вони відкрили виробництво снарядів. Не знаю де, не хочу знати ні який обсяг, ні іншого, але цей шлях хтось пройшов. Так само і Росія — вона наростила виробництво.

Насправді вони також, ймовірно, купили готові лінії з виробництва снарядів, які додали до заводів, які були частково порізані у пострадянські часи. Але вони досягли якогось піку виробництва на тих потужностях, які були доступні. Все, що вони можуть зараз зробити, — це в полі або десь під горою почати будувати все це, збираючи новий кластер з виробництва снарядів.

А тепер всі розуміють, що у випадку, якщо ППО іншої країни неможливо розбомбити суто технічно — не вміють або для цього не вистачає літаків, або це забороняє політичній момент… Наприклад, безполітну зону над якоюсь невеличкою країною встановила інша держава, яка має на озброєнні ядерну зброю. Тоді ти не можеш використовувати авіацію, тоді залишиться артилерія. І всі зрозуміли, що артилерія буде потрібна, і всі миттєво побігли бронювати потужності хімпрому, що автоматично призводить до суттєвого здорожчання.

Що можна зробити? На мою думку, жодна країна, яка не є тоталітарною… Тобто всі країни у світі, окрім Північної Кореї, насправді не можуть виробляти снаряди в такій кількості, які будуть покривати витрати у війнах на кшталт нашої, з такою протяжністю лінії зіткнення. Бо це потребує виділити і зарезервувати величезні ресурси, які навіть не може собі дозволити авторитарна країна. Тому сама логіка таких артилерійських воїн призведе до того, що країни почнуть об’єднуватися в союзи і клуби заради того, аби кожна з них могла перекидати снаряди під час конфліктів, рятуючи один одного.

Тобто декілька країн виготовляють снаряди в такій кількості, яка буде покривати витрати однієї під час війни. Так само весь західний світ: вся їхня кількість металургії, хімпрому та снарядних підприємств зможуть виготовляти ту кількість, яка буде покривати потреби України в війні, але однієї України. Може, ще щось залишиться, що вони можуть перекинути на склади.

Це і є, як на мене, рішенням. Саме тому я є прибічником вступу України в НАТО, об’єднання в військові союзи, бо я розумію, що від такої війни захиститися одна країна не може, бо і нападають на неї не одна країна, а певний союз або блок.