Втратити, щоб повернути. Як дев’ять років тому Україні вдалося звільнити захоплений Маріуполь
Поділитися:
Українські бійці, що звільняли Маріуполь у 2014 році (Фото:Олена Білозерська)
Дев’ять років тому, 13 червня 2014-го, Маріуполь було звільнено від проросійських терористів — після місяця окупації міста. Нині Маріуполь, захоплений і знищений росіянами під час повномасштабного вторгнення, лежить у руїнах, однак Україна сподівається знову його повернути.
День визволення Маріуполя Україна вперше відзначила на державному рівні в 2016 році. Менше ніж за рік до повномасштабного вторгнення Росії, у червні 2021-го, в місті пройшов парад, присвячений звільненню півмільйонного міста від окупантів і бойовиків. Тоді у ньому взяли участь підрозділи Нацгвардії, Держприкордонслужби, Збройних сил України та інших силових структур, центральними вулицями Маріуполя крокували курсанти і ветерани.
Перші місяці 2022 року вписати в історію Маріуполя найтрагічнішу сторінку. Саме тут російська армія вже з перших днів вторгнення продемонструвала, воєнні злочини яких неймовірних масштабів вона готова чинити в Україні. 82 з 86 днів оборони міста Маріуполь провів у повному оточенні. Його мешканці були змушені виживати у підвалах будинків під постійними нищівними обстрілами та авіаударами, яких війска РФ завдавали по місту. Удар по пологовому будинку в Маріуполі та авіабомби, скинуті на драматичний театр, жахнули увесь світ — які і гуманітарна катастрофа в місті, спричинена окупаційними військами. Методичне знищення комунікацій, інфраструктури міста, його базових служб і лікарень, укриттів і житлових будинків за кілька місяців перетворило Маріуполь на пустку, фактично непридатну для життя. Мешканці міста вже в перші дні великої війни були позбавлені можливості виїхати на підконтрольну Україні територію, водночас РФ розпочала у місті жорстокі «чистки»: свавільні вбивства і катування цивільного населення, процеси фільтрації і депортації жителів міста.
У російському полоні досі залишаються сотні захисників міста, які тримали героїчну оборону Маріуполя, яка стала прикладом вражаючої стійкості українських військових. Після трьох місяців жорстоких боїв за Маріуполь і Азовсталь за наказом командування України гарнізон міста припинили оборону і вийшли в полон протягом 17−20 травня, щоб зберегти життя побратимам. Частина з них загинула пізніше під час теракту, організованого Росією в колонії окупованої Оленівки Донецької області. З травня 2022 Маріуполь залишається окупованим.
Утім, стоїчна оборона міста фактично врятувала увесь південь України, нагадав 12 червня 2023 року в інтерв’ю 1+1 перший заступник міністра оборони України Олександр Павлюк. «Якщо б не Маріуполь, якщо б вони не вимушені були перекинути [сюди війська] для того, щоб не дати нам провести контрнаступальну операцію, не було б ані Миколаєва, ані Одеси, вони б вийшли на Придністров’я, з’єдналися з тим угрупуванням і Україна була б відрізана від Чорного моря повністю», — нагадав Павлюк.
Ще в червні 2022 року президент України Володимир Зеленський наголосив: «У річницю звільнення Маріуполя від проросійських терористів ми знову боремося за нього та всю Україну. Як і тоді, у 2014-му, Маріуполь знову буде вільний», — А в річницю повномасштабного вторгнення РФ Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний в інтерв’ю Дмитру Комарову розповів, що особисто пообіцяв 5-річому хлопчику з Маріуполя повернути місто під контроль України.
Дайджест головних новин Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Дев’ять років тому Україні вже вдалося це зробити. На тлі початку контрнаступу ЗСУ NV нагадує, як у 2014 році Україна спочатку втратила, а потів повернула Маріуполь.
Захоплення Маріуполя в 2014 році
Перші тижні після завершення Революції гідності пройшли в Маріуполі під знаком протистояння її прихильників та представників місцевого Антимайдану.
На противагу демонстраціям «антимайданівців», які проходили за участю проросійських сил і під прапорами РФ, навесні 2014 року у Маріуполі проводили акції за збереження цілісності України. 5 березня під стінами міської ради кілька сотень людей з українськими прапорами виступали проти введення російських військ та «за єдину та неподільну Україну».
Акція біля будівлі міськради Маріуполя 5 березня 2014 року / Фото: 0629.com.ua
Згодом учасники проросійських акцій та агенти РФ почали вдаватися до силових дій та закликати до проведення місцевого «референдуму» — за аналогією до незаконного псевдореферендуму в Криму. Вже у березні ці сили почали блокувати українську прикордонну військову частину, встановлювали блокпости на в’їзді до міста. Подібно до інших східних міст України, які в цей час намагалися взяти під свій контроль проросійські призначенці та бойовики, в Маріуполі обрали «народного мера» Дмитра Кузьменка. Він оголосив курс на «федералізацію Донецької області», але згодом був затриманий СБУ.
Розвиток подальших подій у місті підштовхнуло проголошення т.зв. «ДНР» у Донецьку 6 квітня 2014 року. За кілька днів після цього, 13 квітня бойовики «ДНР» захопили будівлю міської ради Маріуполя та здійснили напад на мітинг прихильників соборності України (9 його учасників потрапили до реанімації).
14 квітня Україна оголосила про початок Антитерористичної операції, щоб повернути під контроль міста на сході України. А 16 квітня близько 300 осіб, за даними МВС України, зробили спробу захопити маріупольську військову частину № 3057. Тоді українським правоохоронцям за участю спецпідрозділу Омега вдалося стримати штурм: близько 70 бойовиків затримали.
Однак проросійські сили продовжувати крок за кроком захоплювати Маріуполь. На початку травня прапори «ДНР» з’явилися на будівлях СБУ, тодішньої міліції, прокуратури, районних адміністрацій. У ці дні на вулицях міста точилося протистояння між бойовиками та українськими військовими, бійцями-добровольцями і правоохоронцями, яке досягло кульмінації 9 травня. Тоді в Маріуполі стався бій через спробу захоплення бойовиками міського управління внутрішніх справ. АрміяInform називає цей бій «першою збройною відповіддю Збройних Сил України» на серію захоплень адміністративних будівель російськими окупантами у Донецькій і Луганській областях навесні 2014 року. Тоді загинуло шестеро українських військовослужбовців, проти сил ЗСУ діяли снайпери. Повідомлялося також про перебування у місті бойовиків зі Слов’янська та чеченських найманців. Вулиці Маріуполя палали: внаслідок бою будівля управління МВС згоріла вщент, також сталася пожежа в Маріупольській міській раді.
Будівля міського управління внутрішніх справ у Маріуполі, за яку 9 травня 2014-го розгорнувся справжній бій. Фото до вторгнення 2022 року / Фото: Аrmyinform
Вранці 10 травня 2014 року керівництво АТО вирішило вивести з Маріуполя бійців Нацгвардії, щоб уникнути ескалації напруги в місті та не вести бої в житлових кварталах. Місто опинилося в полоні у бойовиків, а під контролем України залишися Маріупольський аеродром, де було розміщено сили Нацгвардії, ЗСУ та добровольців з батальйону МВС Азов. Також українські військові контролювали блокпости на в’їздах до міста.
Місяць окупації міста
За кілька тижнів, протягом яких бойовики контролювали місто, в Маріуполі ширилося мародерство та знищення інфраструктури, про що розповідав зокрема місцевий сайт 0639.com.ua. «У місті панував хаос, стрілянина, безкінечні мітинги за приєднання до Росії. Центр міста був перекритий барикадами, містом ходили невідомі озброєні люди», — згадують автори АрміяInform.
11 травня у місті спробували провести «референдум» за проголошення суверенітету «ДНР», під час якого в Маріуполі відкрили лише чотири «виборчих дільниці».
«У той час в місті був хаос і бандитизм. Вулиці були абсолютно порожні: жодного міліціонера, жодного даішника, нічого, по суті, не працювало, магазини розбиті, а по місту моталися люди, які полювали за машинами, щоб забрати або транспорт, або паливо. Це були новоявлені „активісти“ з сепаратистських організацій, бойовики. На той момент вони відчували себе господарями міста, — розповідав у коментарі Укрінформу Олександр Магдаліц, юрист, очевидець подій, який у 2014-му працював у міськраді начальником інспекції землеустрою. — Тому що в будь-якому місті, особливо у великому, є якась кількість маргінального елементу, якому можна дати безконтрольну свободу, зброю і трохи грошей або еквівалент у вигляді наркотиків і алкоголю, і вони сміливо займуться бандитизмом. Що і сталося».
Міську раду в Маріуполі тоді контролював бойовик на прізвисько «Чечен» із групою «днрівців». 13 червня, на момент штурму Маріуполя українськими силами, цієї групи вже не було в місті – вона залишила його напередодні. Микола Побойний, який тоді був заступником начальника міського управління міліції в Маріуполі, припускав, що стався витік інформації і бойовиків попередили про операцію зі звільнення міста.
Звільнення Маріуполя
Попередньо звільнення Маріуполя планувалося здійснити 23 травня 2014 року. Це залишало шанси організувати виборчий процес — 25 травня в Україні мали пройти президентські вибори. Однак командування відмовилося від цього плану, вважаючи недостатніми наявні на той момент сили і засоби.
Остаточною датою операції визначили 13 червня, а завдання звільнити місто мали виконати близько 150 бійців спецбатальйону Азов за підтримки двох рот спецбатальйону Дніпро, двох рот Нацгвардії та спецпідрозділу МВС. До операції Азов готувався в Бердянську, де бійці пройшли вогневу підготовку: на полігоні в Бердянську «азовці» створили макет укріпрайону терористів у Маріуполі та відпрацьовували роботу штурмових груп. Те, що надважлива місія дісталася добровольчим батальйонам, ексзаступник голови МВС Антон Геращенко пояснював так: «На жаль, на той момент деморалізація спецназу і СБУ, і армії, і міліції була настільки високою, що не було можливості ефективно змусити їх виконувати свої обов’язки. Тому добровольці підставили своє плече. І завдяки всього 6 тисячам людей, які прийшли у добровольчі підрозділи [у березні-червні 2014 року загалом], ми і показали Росії, що будемо чинити опір».
Українські бійці на вулицях Маріуполя в день звільнення міста / Фото: Олена Білозерська / Азов
Допомагали готувати операцію і проукраїнські сили, які залишилися в місті. «Коли саме будуть звільняти Маріуполь, ми знали, і допомагали військовим — вказували шляхи підходу, відходу, де зосереджені основні сили сепарів, збирали різну інформацію. Наші хлопці в цивільному всюди в місті ходили, все фотографували, малювали, позначали і передавали військовим. Також їздили в Бердянськ, де зустрічалися з «азовцями», — розповідав Микола Побойний, тієї весни — заступник начальника міськуправління міліції в Маріуполі.
Активна фаза звільнення Маріуполя розпочалася 13 червня 2014 року близько 5-ї ранку. Спочатку позиції терористів обстріляли із зенітних установок (зокрема ЗУ-23, встановлених на вантажівках з імпровізованою «бронею»). Потім штурмові групи Азова взяли під контроль банк на вулиці Грецькій, де розташовувалася штаб-квартира терористів.
Упродовж кількох годин в той же день було ліквідовано ключові опорні точки бойовиків, знищено їхню техніку та відновлено контроль над усіма захопленими спорудами. Зокрема вдалося звільнити будівлю міської ради, ПТУ, тощо. Було поранено четверо бійців Азова та Нацгвардії (один з них — важко, але зберегти життя йому вдалося), з мирних жителів ніхто не постраждав. Вдалося затримати кількадесят бойовиків. Вся операція тривала близько шести годин.
Імпровізована "броньована" вантажівка, яку українські добровольчі батальйони використовували під час звільнення Маріуполя / Фото: Полк Азов
Того ж дня президент Петро Порошенко доручив тодішньому голові Донецької ОДА Сергію Таруті перенести адміністрацію з Донецька до Маріуполя.
Після цього звільненому Маріуполю довелося витримати ще чимало важких днів навіть до початку великого вторгнення РФ. 24 січня 2015 року житлові квартали Маріуполя обстріляли з Градів, удари вели з території, окупованої проросійськими бойовиками. У той день в місті загинуло близько 30 осіб, 92 отримали поранення. Серед загиблих та поранених були цілі родини, діти, підлітки.
Утім, Маріуполя міста в червні 2014 року довгий час залишалося переламним моментом у війні з РФ. «До цього моменту Путін сподівався на те, що вдасться шляхом озброєного повстання місцевих мешканців зі зброєю, яка забезпечувалася з Росії, захопити значну частину південно-східної України», — давав оцінку тим подіям Геращенко, нагадуючи, що лише після цього Росії довелося вести війну вже із залученням своїх регулярних частин, а її подальшу експансія на схід України вдалося призупинити — аж до нового повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року.
Редактор: Інна Семенова
