Ви можете вірити в один з них. Експертка спростувала засновані на фільмах та ТікТоках міфи щодо мін і інших вибухонебезпечних предметів
Поділитися:
Знак, який попереджає про заміновану територію (Фото:Головне управління ДСНС України у Харківській області)
Автор: Юлія Петрова
Фахівець просвітницького напрямку щодо загрози вибухонебезпечних предметів організації The HALO Trust в Україні Аліна Гопанчук в інтерв’ю Radio NV розповіла про міфи щодо мінної безпеки.
Слухайте подкаст на цю тему
— Україна наразі є однією із найзамінованіших країн світу. Управління ООН із координації гуманітарних місій в Україні повідомляє, що до початку повномасштабного вторгнення Росії 1,8 млн українців і українок жили в оточенні мін, а зараз, згідно з даними Держслужби з надзвичайних ситуацій, потенційно небезпечними є 174 тисячі квадратних кілометрів, або ж 30% від загальної площі України. І ми розуміємо, що нові замінування відбуваються. Так розміновуються території, але, на жаль, війна поки що не закінчилася. На цьому тлі я хотіла з вами поговорити про міфи, які існують щодо мінної безпеки. Ті історії, які ми часто бачимо в кіно, наприклад, про супергероїв чи сміливих воїнів, наскільки вони загалом відповідають дійсності?
— О, так, міфи, дійсно, існують. Чому так? Тому що, по-перше, це легкодоступність соціальних мереж, ТікТоку, різноманітних блогерів, які висвітлюють ті моменти, де герої самостійно переносять боєприпаси, розміновують території, тягнуть тракторами військову техніку. І користувач автоматично переміщує цих героїв у ряд супергероїв. Так і виникають міфи.
По-друге, це, дійсно, фільми. Фільми-бойовики, пригодницькі, де все можливо, легко відбувається. А алгоритм соціальних мереж якраз додає такі ж самі ролики. І тому людина автоматично довіряє цим міфам і думає, що такі правила існують.
Насправді, все це міфи. Їх дуже-дуже багато. Мені здається, інколи їх неможливо навіть перерахувати.
— Але в реальному житті це не працює. Якщо хтось уже пройшовся мінним полем і вижив, це означає, що територія цілком безпечна для пересування людей та транспорту, — ще одна міфічна історія. Чому, навіть якщо слід у слід хтось збирається пройти цим мінним полем, не варто цього робити?
— Не варто цього робити. Давайте я почну з кінця — про слід у слід. Ви розумієте, що вага людини, навіть яка попереду попередньо пройшла, буде відмінною від нашої ваги, тієї людини, яка намагається пройти. Міна може спрацювати саме на вагу іншої людини, це по-перше.
Зсув ґрунту, волога, дощ, замерзання ґрунту, ще якісь маніпуляції з повітрям, з вологою, з ґрунтом, розміщення кроків людини — це все може спрацювати саме на ту людину, яка вважає, що дорога вже безпечна.
— До речі, про кроки людини. Є ще один міф, що протитанкові міни спрацьовують лише на транспортні засоби і пристрій просто не здетонує, якщо наступить людина ногою.
— Чули також такий міф, часто ставлять такі питання. Будь-який тип мін є небезпечним для людей. По-перше, зараз, уже в наш час, до назви «протитанкової міни» додали уже «протитранспортні». Це щоби трішки змінити свідомість людей і цим підказати, що протитранспортні міни можуть спрацювати на будь-який транспорт. Тобто велосипед, мопед, навіть людину, яка несе важку ношу.
Протитранспортні міни спрацьовують наразі на вагу від 120 кілограмів. 120 кілограмів — це не так уже і багато. Це перша причина, з якої можуть спрацювати протитранспортні міни.
Друга: поряд із протитранспортною можуть встановлювати протипіхотні міни для більшої ймовірності ураження. Наприклад, якщо вантажівка наїхала на протитранспортну міну, водій залишається живим і рятується. Що він робитиме? Вистрибуватиме з авто. Саме на такі випадки розраховують, коли встановлюють таку змішану пастку.
І по-третє, є таке розуміння, як механізм на вилучення. Тобто під протитранспортну міну встановлюють міну-«сюрприз», яка розрахована саме на розвантаження — на те, що хтось буде піднімати міну, прибирати з дороги. І тоді вже стається детонація. Ви розумієте, який масштаб вибуху тоді може статися.
— Ще одна історія пов’язана і з нинішньою війною, і з Другою світовою. Часто люди думають, що з часом ці вибухонебезпечні предмети псуються і не становлять загрози. Це так чи не так?
— Неодноразово чули такий міф. Але такого поняття як термін придатності міни не існує. Дійсно, сапери знаходять боєприпаси Другої світової війни. Навіть деякі випадки були, що і часів Першої світової війни знаходили. Але вони також становлять небезпеку. Через деякий час вони втрачають властивості корпусу, корозія може бути. Боєприпас стає чутливішим. Вони становлять ще більшу загрозу, відбувається детонація.
Як і вибухівка. Вона може відсиріти і, як кажуть, деколи вона не спрацює. Але ж через певний час на сонці висохне, і це може відбуватися неодноразово.
— Зараз будемо говорити про поведінку людини, якщо вона потрапила на мінне поле, коли, не дай Боже, на міну наступила, зачепила її якось. Є такий міф, що коли детонує вибухонебезпечний предмет, можна швидко втекти, відстрибнути, побігти.
— Так, привіт сценаристам, привіт авторам, кінорежисерам. На жаль, неможливо втекти від вибухової хвилі. Швидкість вибухової хвилі набагато більша за швидкість звуку. Здається, навіть шість тисяч метрів за секунду. Немає часу, щоби швидко поїхати або втекти від епіцентру події.
На жаль, можна впасти від вибухової хвилі, вже від вторинної, коли вже стався вибух, тоді людина падає на землю. Дехто не розуміє різниці між цим.
— Є думка про те, що маленькі вибухонебезпечні предмети не становлять реальної загрози: «Чому там підриватися, чому там вибухати?» Чому це може бути не так?
— З таким також уже стикалися. Неодноразово люди кажуть: «Що такого? Вона маленька, відірве тільки стопу або ще щось». Люди звикають. Як звикають до повітряних тривог, на жаль, звикають і до підривів, до вибухів і думають, що маленький боєприпас не такий вже і шкідливий.
Але підривники, запали, детонатори становлять таку ж загрозу, як будь-який боєприпас. Від дотику, від тертя, від нагріву, від того, що ми беремо, кладемо в кишеню чи [робимо] ще щось може статися вибух.
— Як потрібно діяти, що потрібно робити, якщо людина виявила предмет, який може становити загрозу?
— Найголовніше — це уникання потенційно забруднених територій. Це найкращий спосіб вберегти своє життя, життя своїх рідних від вибухонебезпечних предметів. Це незнайомі місця, ґрунтові дороги, узбіччя, там, де ми візуально бачимо зруйновані будівлі, військову техніку. Місця перебування військових також становлять небезпеку. Якщо уникати таких територій, це стовідсотково врятує життя.
А якщо вже така подія трапилася і вже помітили десь небезпечний предмет, потрібно, по-перше, зупинитися. Зупинитися, згадати наш ефір, згадати, про що йшлося, згадати правила, алгоритм дій. Перше правило — зупинитися.
Якщо ми зупинилися, ми, звичайно, не будемо ні розглядати, ні торкатися, нікому ще на цьому етапі не телефонувати. Просто зупинилися, не торкаємось.
Наступна дія — розвернулися і відходимо на безпечну відстань тією дорогою, що і прийшли. Уважно дивитися навкруги, під ноги. Відходимо на безпечну відстань. Наразі безпечна відстань — це якнайдалі, щоби не бачити цього предмета, тому що ми не підходили, не виявляли, що це за предмет, як він здетонує. А це може бути і нерозірваний боєприпас великого розміру.
— Я хочу уточнити. Якщо людина не одна, якщо вона йде з компанією, якщо в цій компанії є діти, не дай Боже, то ще одним дуже важливим пунктом буде зберігати спокій і вміти заспокоїти інших.
— Абсолютно вірно. Зберігати спокій повинні всі. Подумати, згадати правила, дитину взяти за руку, щоби вона не хвилювалася, почувалася в повній безпеці. І тоді вже спокійно всі, як і прийшли компанією, відходять назад. Ми зараз про ліс говоримо, тоді якомога далі. Якщо це населений пункт, заходимо за будівлю — це те, що ми вже звикли чути — за дві стіни.
Потрібно, звичайно, попередити оточення, що «ось там, не знаю що лежить, але щось підозріле, раніше його там не було; і дуже схоже на вибухонебезпечний предмет».
Для чого ми це робимо? Багато нам говорять, що ми маємо рятувати й інших людей. Так, це дуже добре, але коли людина, що йде назустріч, може піти далі, може здетонувати боєприпас. Тобто ми рятуємо своє життя, життя людей, повертаємось і все-таки йдемо на безпечну відстань.
І основне правило: лише на безпечній відстані вже можна зателефонувати. Зараз загальний номер 101, Державна служба з надзвичайних ситуацій. За кожним відділом, за кожним районом України, за певною територією є ця служба, яка відповідає за цю певну територію.
Поділитися:
Загрузка…
