Життя нескорених. Як живуть і де працюють 1 млн ветеранів 10-річної російсько-української війни, які вже повернулися додому
УСІ СВОЇ: 28-річний Дмитро Полов’ян (у центрі на візку) разом із такими самими, як він, ветеранами бере участь у тренуванні в одному з басейнів Києва (Фото:NV/Олександр Мєдвєдєв)
Автор: Олександр Пасховер
На підтримку та реінтеграцію ветеранів потрібні мільярди. Але їм самим потрібно значно більше, ніж просто гроші. Їхні потреби вкладаються в гасло французької революції — Справедливість. Рівність. Братерство. У кожній частини цієї тріади в Україні проблеми.
Дівчина заходить у маршрутний автобус та протягує водію посвідчення УБД (учасниці бойових дій). Вона має право на пільговий проїзд.
— Ти хоч стріляти вмієш? — глузливо зауважує водій.
— Ви такий жирний, у вас я, звісно, влучила б, — дає відсіч дівчина.
Відтоді Катерина Приймак, співзасновниця Жіночого ветеранського руху, парамедикиня, не має бажання користуватися своїм правом пільгового проїзду в маршрутці.
«Було неприємно, — згадує вона. — Нам усім потрібно не борзіти один на одного, а думати про те, що тобі погано і людині поруч також погано».
Слушне зауваження. І стає дедалі більш актуальним. Кількість ветеранів, які повертаються з гарячого фронту в холодне цивільне життя, зростає. Із приблизно 0,5 млн учасників АТО на січень 2022‑го до 1,2 млн натепер. До кінця цього року цифра збільшиться до 1,4 млн.
