«Змінив Україну своєю смертю». 16 вересня 2000 року зник Георгій Гонгадзе — що сталося в той день

Поділитися:

Георгій Гонгадзе (1969—2000) (Фото:Суспільне)

16 вересня 2023 року об 11:00 в Іллінському сквері Києва відбудеться акція пам’яті Георгія Гонгадзе і всіх вбитих українських журналістів, приурочена до 23-х роковин вбивства засновника Української правди. Не тільки історія українських ЗМІ, а й уся історія України змінилася того вечора, коли співробітники департаменту зовнішнього спостереження та кримінальної розвідки МВС викрали та по-звірячому вбили 31-річного Гонгадзе.

НВ нагадує, що передувало вбивству і як пройшов останній день життя Георгія.

«Щось відбувається навколо мене, а що — не розумію»

Ці слова Георгій Гонгадзе сказав своїй матері Лесі у липні 2000 року, за два місяці до загибелі, писали Репортери без кордонів. Упродовж декількох тижнів за журналістом та його родиною стежили, причому спостереження велося демонстративно: було схоже, що «шпигуни» навіть не намагалися приховувати це.

Гонгадзе написав відкритого листа генеральному прокурору України Михайлу Потебеньку, де зазначив, що невідомі особи довгий час скрізь їздять за ним у автомобілі Жигулі з номерами 07309 КВ. Міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко підтвердив, що державні номери, на які посилався журналіст, належали службі зовнішнього спостереження міліції, але, мовляв, «ці номери було викрадено з однієї з наших машин у лютому 2000 року».

Дружина журналіста Мирослава Гонгадзе повідомляла: «Невідомий, сидячи на лавочці біля будинку, уважно стежив за нашими вікнами. Наступного дня, 12 липня, близько 16-ї години, мені зателефонував Георгій і повідомив, що біля приміщення його газети стоять три міліцейські машини».

Окрім «нетаємного» нагляду, відбувалися інші дивні події. Матір та друзів Георгія у Львові викликали до слідчого, котрий розпитував про можливу причетність Гонгадзе до вбивства уродженця Чечні в Одесі. Самого Гонгадзе на допит не кликали.

Нарешті — колегам Гонгадзе почали телефонувати аноніми, які наполегливо вимагали припинити розміщувати дописи в інтернет-виданні Українська правда, яке виходило з квітня 2000-го.

Згідно з матеріалами кримінальної справи, у першій половині вересня в керівництві МВС України остаточно ухвалили рішення «прибрати» Гонгадзе, який у своїх публікаціях начебто компрометував керівництво держави. Якщо вірити начальнику Головного управління кримінального розшуку МВС Олексію Пукачу, якого визнали винним у вбивстві журналіста, усний наказ він отримав 13 або 14 вересня від міністра Юрія Кравченка.

Розправу призначили на наступний день, п’ятницю, 15 вересня. «Починаючи з третьої години дня підлеглі Пукача стежили за кожним кроком Гонгадзе. Отримавши інформацію від „топтунів“ із зовнішнього спостереження, слідом за журналістом переміщався по Києву й автомобіль Hyundai Sonata з оперативниками в салоні», — писала Українська правда.

Того дня Георгій мав багато роботи. Зокрема, стежив за запуском спортивного додатку до УП. Близько десятої вечора заїхав до своєї заступниці Олени Притули на бульвар Лесі Українки.

Пукач наказав водієві Олександру Поповичу припаркувати автомобіль за сотню метрів від будинку і виклав план затримання: коли Гонгадзе вийде, удати таксиста, запропонувати «підкинути», а коли об’єкт сідатиме в авто, підскочать інші учасники змови і знерухомлять його.

«Близько 23:00 Гонгадзе вийшов із будинку і почав ловити таксі. Пастка мала закритися. Але план провалився. Попович забарився, і за ці кілька секунд Георгій встиг зупинити іншу автівку, яка відвезла його додому на Червоноармійську. Оперативники поїхали ні з чим, а журналіст отримав відстрочку. Рівно на добу», — писала УП.

Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

«Не вмирай раніше смерті»

Цей напис в записникові Гонгадзе знайшла його дружина через багато років після трагедії, йшлося у фільмі Радіо Свобода у 2020 році. Тоді ж, у суботу, 16 вересня 2000 року, важко було уявити, що українська влада, навіть далека від зразків демократії та зі специфічним розумінням свободи слова, у такій мірі перетне межу гуманності і здорового глузду, що піде на вбивство опозиційного медійника.

https://www.youtube.com/watch?v=CixKtqPoFB4&t=833s

УП та Репортери без кордонів встановили, чим займався Гонгадзе в останній день свого життя.

Він піднявся рано, щоб позайматися з доньками-близнючками Наною та Соломією грузинською мовою. О 09:30 Мирослава вирушила у справах до Пущі-Водиці, взявши з собою дітей. Згодом вона зателефонувала чоловікові, сказала, що забула ключі, та попрохала бути вдома не пізніше 11-ї вечора.

Об 11:00 Гонгадзе зустрівся з Оленою Притулою, вони пішли на зустріч із телеведучим В’ячеславом Піховшеком, потім пообідали. Георгій вирушив до офісу Української правди. Вдень трапилася маленька прикрість — він розбив годинник і разом із приятелем та колегою Кобою Аланією сходив у ремонтну майстерню.

Потім опублікував декілька текстів на сайті. Останній — о 18:23. Ось він.

Георгій Гонгадзе заснував Українську правду у квітні 2000 року / Фото: УП

«Після 19:00 Гонгадзе і Притула йдуть вечеряти у ресторан Тадж. Дорогою Георгій купує кілька кавунів. У ресторані замовляють салат із капусти і плов. Потім їли один із куплених Георгієм кавунів. У кісточок від нього своя роль у цій історії. Кілька місяців по тому вони стануть одним із доказів того, що тіло, знайдене в Таращі, належить Гонгадзе. Як і уламки, що залишилися в його тілі з часів грузино-абхазької війни», — йшлося у матеріалі УП.

(На підставі вивчення решток та вмісту шлунка експерт Ігор Воротинцев згодом зробить висновок про можливу належність тіла, знайденого під Києвом, зниклому Гонгадзе. МВС анулює експертизу без пояснень).

Гонгадзе провів Притулу, побув у неї, після чого рушив додому, щоб дружина й діти не чекали під дверима. Виходячи з під’їзду, зателефонував Аланії. О 22:20 на бульварі Лесі Українки пригальмував автомобіль Hyundai Sonata. Водій (все той же Попович) запропонував підвезти Гонгадзе. Той назвав адресу — вулиця Червоноармійська. У цю мить до авто підбігли двоє оперативників, Валерій Костенко й Микола Протасов, а також генерал Пукач. Вони скрутили журналіста. Автомобіль рушив з Києва одеською трасою.

Олексій Пукач на лаві підсудних / Фото: Радіо Свобода

О 00:10 17 вересня викрадачі зупинили машину в безлюдному місці. Поки Попович копав яму в лісі, інші міцно тримали Георгія. З нього зняли куртку й черевики, руки й ноги зв’язали.

Пукач почав душити журналіста руками, згодом ременем, але той опирався, набираючи повітря в легені. Тоді вбивця наказав Поповичу вдарити жертву в живіт. Гонгадзе видихнув — і злочинці довели свій намір до кінця. Смерть настала близько 01:00.

«Українська нація повстала»

«Георгій однозначно змінив Україну — змінив не так своєю діяльністю, на жаль, як своєю смертю. Але українська нація повстала», — сказала Мирослава Гонгадзе про свого чоловіка в коментарі Радіо Свобода.

Потужна акція Знайдіть журналіста Гонгадзе! розпочалася вже вдень у неділю, 17 вересня. У ніч напередодні Мирослава Гонгадзе й Олена Притула піднімали на ноги знайомих — ніхто гадки не мав, де Георгій.

«Георгій Гонгадзе зник!!! Ми сподіваємось на краще», — такий заголовок вийшов на УП об 11:18 17 вересня 2000-го.

Удень президент Леонід Кучма через свого прессекретаря Олександра Мартиненка заявив, що дізнався про зникнення Гонгадзе і це його «дуже засмутило». У листопаді з «плівок Мельниченка» з’ясується, що прізвище засновника УП часто звучало у розмовах всередині президентського кабінету.

Уже в грудні 2000 року на тлі «касетного скандалу» країну охопив масштабний рух під гаслом Україна без Кучми. Учасники акцій розбили наметове містечко в центрі Києва, вимагаючи відставки президента та керівників силових відомств, а також об’єктивного розслідування і проведення незалежних експертиз у справі Георгія Гонгадзе.

Хвиля протестів стала першим кроком до об’єднання опозиції перед наступними виборами президента і Помаранчевою революцією. Навесні 2001-го, коли влада придушила акцію Україна без Кучми, у відставку було відправлено прем’єра Віктора Ющенка — згодом саме він змінив Кучму на посаді президента.

У грудні 2002-го, через два роки після вбивства журналіста, рейтинг довіри до Кучми знизився до мінімуму з моменту його обрання на посаду президента. Тоді ж Кучма фактично опинився в міжнародній ізоляції (зокрема і на тлі скандалу навколо можливого продажу Україною радарів до Іраку).

Могила Гонгадзе / Фото: Радіо Свобода

Костенко, Протасов та Попович були звинувачені у вбивстві Гонгадзе у березні 2005 року, Пукач — у липні 2009 року. У березні 2008 року суд засудив Протасова до 13 років позбавлення волі (він невдовзі помер у колонії), а Костенка і Поповича — до 12. Печерський районний суд Києва 29 січня 2013 року визнав Пукача винним у вбивстві Гонгадзе і засудив його до довічного позбавлення волі. 2 липня 2021 року Пукач програв апеляцію — довічний вирок залишився в силі.

Утім, незважаючи на тиск громадянського суспільства і міжнародних організацій, у справі досі не поставили крапку, переконані українські активісти й медійники. Вони і через 23 роки після тих подій вимагають юридично встановити факт замовлення вбивства та знайти винних.

Редактор: Микола Піддубний