Звіт, який не сподобається Москві. Нове дослідження про українців у Польщі спростувало їхню залежність від соцвиплат та інші стереотипи
Українці у Польщі пишуть Радіодиктант національної єдності, жовтень 2025 (Фото: Посольство України у Польщі / Facebook)
Це та частина історії міграції, яка рідко потрапляє в заголовки, бо не вписується ані в розповідь про «втомлену Польщу», ані в російську фантазію про «конфлікт між народами». Нові дані Національного банку Польщі прості і розчаровують популістів та кремлівських поплічників: мільйон людей з України не живуть тут у підвішеному стані, не створюють закритих діаспор і не живуть на державні виплати, пише Єжи Вуйцік, засновник видання Sestry.eu в матеріалі для NV.
Українці в Польщі працюють. Вчаться польської мови. Виховують дітей. Стають на ноги швидше, ніж хтось міг передбачити. А польсько-українське повсякденне життя, справжнє, а не інтернет-пропагандистське, не виглядає як мінне поле.
Саме тому новий звіт не сподобається Москві, бо він суперечить уявленням, якими Кремль годує нас уже чотири роки — нібито поляки й українці не вміють жити разом. А вони вміють і роблять це щодня, у масовому масштабі.
Міграція, яка розпочалася в лютому 2022 року, була подією такого масштабу, до якої Польща не була готова. Ні ментально, ні інституційно, ні логістично. І все ж процес, який мав виглядати як криза, з кожним роком все більше нагадує довготривале, соціальне і структурне явище. Останнє дослідження Національного банку Польщі щодо життєвої та економічної ситуації мігрантів з України, засноване на декількох тисячах інтерв’ю, проведених навесні 2025 року, дозволяє побачити цей процес у деталях. Не в уяві, а в даних.
У польській дискусії рідко наголошують на способі збору цих даних. Це одна з речей, що визначають надійність результатів. Дослідження проводилося методом прямих інтерв’ю з вибіркою за віком, статтю, воєводством і тривалістю перебування. Анкетери розмовляли з людьми в їхніх домівках, а не у формі інтернет-опитувань. У результаті було створено наскрізну картину, що охоплює мешканців великих міст і менших населених пунктів, а також осіб, які приїхали до війни, і тих, хто опинився в Польщі в умовах раптової небезпеки.
За менш ніж чотири роки через Польщу пройшло понад 1,9 млн осіб, які втікали від війни. Близько мільйона з них досі тут проживають. Це настільки велика спільнота, що вона впливає на демографію та форму ринку праці, освіти та місцевих громад. Історія цієї присутності не є розповіддю про хаос. Це розповідь про адаптацію, часто складну, але послідовну.
Найбільш яскраво це видно в даних про роботу. Серед осіб, які приїхали ще до 2022 року, переважна більшість доходів походить від зайнятості. Серед військових біженців частка зайнятості також є домінуючою, хоча і нижчою, що не дивно, якщо врахувати різницю в тривалості перебування та можливості стабілізації. Всупереч поширеній думці, це не населення, яке живе за рахунок польських соціальних виплат. Виплати є доповненням, а не основою.
Зайнятість розподіляється нерівномірно. Найбільше людей працює в промисловості, торгівлі, гастрономії та адміністрації. Це сектори, які традиційно поглинають мігрантів, оскільки мають простий шлях вступу та великий попит. Але тут з’являється найважливіша тема звіту. Це величезний дисонанс між кваліфікаціями та посадами. Понад 45 відсотків жінок і понад 35 відсотків чоловіків мають вищу освіту. До Польщі прибула добре освічена популяція, часто з професійним досвідом у секторах, які в Польщі вимагають офіційних повноважень, таких, як охорона здоров’я, освіта, державна адміністрація або деякі технічні професії.
Визнання дипломів та кваліфікацій відбувається повільно, а частина професій залишається закритою для осіб, які не є громадянами Європейського Союзу. Як наслідок, багато мігрантів працюють нижче своїх компетенцій. Це пояснює різницю в оплаті праці. Медіана заробітної плати мігрантів становить близько 4,4 тисячі злотих нетто. Медіана заробітної плати поляків перевищує 5,3 тисячі. Різниця є значною, але звіт показує, що вона поступово зменшується з тривалістю перебування. Професійна стабілізація є процесом, а не стрибком.
Зміна професійної структури також є помітною. Все більше людей змінюють професію, особливо в напрямку технічних та сервісних професій. ІТ-галузь, хоча і є найбільш високооплачуваною, залишається відносно важкою для входження мігрантів, які втекли від війни. Причиною цього є не відсутність компетенцій, а брак часу та ресурсів, необхідних для багатомісячного навчання або сертифікації.
Мова є другим стовпом інтеграції. Навесні 2025 року більшість опитаних заявили, що принаймні добре володіють польською мовою. Лише невеликий відсоток, переважно люди похилого віку, визнали, що не володіють мовою. Процес навчання не був результатом вертикальних програм. Він був результатом повсякденного життя: роботи, школи, сімейних, сусідських та офіційних контактів. Дані показують залежність, яка є майже підручниковою. Чим молодший мігрант і чим довший термін перебування, тим краще знання мови.
Але саме знання мови не є єдиним критерієм інтеграції. Дуже показовим є показник, що стосується соціальних відносин. Аж 73% мігрантів заявляють, що серед поляків є людина, до якої вони можуть звернутися за допомогою або порадою. Серед осіб, які проживали в Польщі до війни, цей відсоток становить 81%. Це відносини, засновані на довірі. Не ввічливі, а функціональні та практичні.
Варто додати те, чого не покажуть жодні таблиці. Відносини між поляками та українцями в реальному житті, на роботі, вдома, в школах, поліклініках та на житлових масивах, набагато кращі, ніж зображення, яке створюється в Інтернеті. Якби ми оцінювали ці відносини виключно через призму цифрового шуму, кампаній російських тролів, спрощень у ЗМІ та політичних ігор на антиукраїнській карті, ми отримали б картину катастрофи. У безпосередніх контактах немає напруженості коментарів, немає агресії та стереотипних ролей. Є повсякденне життя, яке в більшості випадків виглядає спокійнішим і нормальнішим, ніж цифрова імітація.
Прямий контакт відіграє тут ключову роль. Польсько-українські відносини найміцніші там, де люди щодня зустрічаються: на роботі, у школі дітей, на сходах, у черзі до педіатра, у гуртку. У Польщі немає великих міграційних гетто, тому життя українців природно розсіяне. Це сприяє контактам і створенню польсько-українських сусідських, батьківських і професійних груп. Ця повсякденність пояснює, чому дані про соціальні відносини виглядають саме так, а не інакше.
Однак це не означає відсутності напруженості. Звіт вказує на області, в яких система не відповідає реальності. Найбільш обтяженими залишаються освіта, охорона здоров’я та психологічна допомога. Велика кількість дітей-мігрантів у школах вимагає ресурсів і компетенцій, яких системі часто бракує. Подібна ситуація і з охороною здоров’я. Мовні відмінності, брак перекладачів і навантаження на консультаційні центри призводять до накопичення проблем. Однак це не міжгрупові конфлікти. Це проблеми, що випливають із масштабів та неефективності інституцій.
Найскладнішими є заяви щодо майбутнього. У 2025 році зростає група осіб, які розглядають можливість залишитися в Польщі на постійне проживання. Це не означає гарантії, але чітко показує напрямок. Найчастіше повторювані причини — стабільна робота, освіта дітей, знання мови та неможливість повернутися до зруйнованих або небезпечних місць. Лише невеликий відсоток планує швидке повернення. І завжди ставить його в залежність від ситуації з безпекою.
У даних також видно асиметрію позицій. Українці оцінюють відносини з поляками краще, ніж поляки — відносини з українцями. Дослідники знають цей ефект з інших країн. Прийнята група частіше оцінює приймаючу групу більш сприятливо, оскільки її повсякденне життя залежить від безпосередніх контактів, а не від політичних чи медійних наративів.
Ці економічні, мовні та соціальні дані суперечать більшості стереотипів. Мігранти з України не створюють окремих світів. Вони значною мірою беруть участь у повсякденному житті Польщі: на роботі, в школі, у житлових масивах та в установах. Вони інтегруються через відносини, мову та регулярні контакти. Це не історія про два паралельні суспільства. Це історія про одне суспільство в процесі змін.
Для Польщі це означає постійну перебудову соціальної структури. Військова міграція перетворилася на міграцію з метою поселення. Українці в найближчі роки стануть одним зі стовпів ринку праці. Не тільки в низькооплачуваних секторах, але й у спеціалізованих професіях, якщо система визнає їхні компетенції та надасть їм простір для кар’єрного зростання. Це буде випробуванням для інституцій. Йдеться про визнання кваліфікацій, реформу освіти, житлову політику та здатність до довгострокового планування. Якщо держава серйозно поставиться до цієї ситуації, міграція стане імпульсом для модернізації. Якщо ні, це призведе до марнування ресурсів.
Для України присутність такої великої частини населення в Польщі є одночасно втратою і шансом. Міграція молодих, освічених і професійно активних людей послаблює країну в той момент, коли вона найбільше потребує їх для відновлення. Водночас зростає діаспора, яка може стати одним з найважливіших ресурсів держави. Це мережа компетенцій, контактів і європейського досвіду, яка в майбутньому може вплинути на економіку, культуру та політику.
Отже, звіт показує не тільки ситуацію мігрантів, але й напрямок змін та картину повсякденного життя, яке, хоч і тихе, будує фундамент майбутніх польсько-українських відносин. Це не розповідь про неминучу кризу, а про спільну реальність, в якій ми знаходимося в кращій ситуації, ніж деякі нам бажають.
Редактор: Інна Семенова
