«Для РФ все йде, згідно з планом». Куди рухається війна — азовець Янкі аналізує завдання ворога, проблеми в ЗСУ та Курську операцію
Поділитися:
Вадим Крикун, командир 5-го батальйону 12-ї бригади спецпризначення Азов (Фото:Дмитро Ларін / Українська правда)
Автор: Олексій Тарасов
Командир 5-го батальйону 12-ї бригади спецпризначення Азов Вадим Крикун з позивним Янкі в інтерв’ю Radio NV — про динаміку війни, вплив Курської операції на фронт та контрнаступ 2023 року.
https://www.youtube.com/watch?v=ilWAC9I_ux0&t=904s
— Перше запитання — досить загальне, але, мені здається, важливе. Ваші суб’єктивні враження: куди рухається війна? Ми бачили початок російського вторгнення, як Україна оборонялася. Ми бачили українські перемоги, коли ми звільняли Харківщину, Херсонщину. Ми бачили контрнаступ, який не вдався, є багато різних причин. Ми бачили позиційну війну. І зараз ми бачимо, що росіяни все кидають на Донбас. Також в них була операція з початку травня в Харківській області. Тож куди рухається війна зараз?
— Досить складне питання, тим більше сьогодні. Це, напевно, єдиний період часу, коли, відверто, немає чіткого розуміння. Позаяк питання досить широкі і загальні, почну з загального, а потім до конкретики підійдемо.
Спочатку, всі прекрасно розуміють, всі мають це на увазі в масштабах світу, що це успіх того, що ми, тобто український народ, Збройні сили України, змогли зупинити наступальні дії противника, відбити території. І загалом дати достойний бій. Співвідношення наших сил та засобів, співвідношення ресурсів — це непорівнювано. Це вже досить непоганий результат, досить непоганий рівень, але потрібно його розвивати.
Ви частково дали відповідь на своє запитання, сказавши, що всі сили кинуті на Донбас. Сьогодні досить складна ситуація в нас на донбаському напрямку, якщо конкретизувати — на покровському напрямку. Ми знаємо, що велика агломерація населених пунктів там сконцентрована, які є критично, інфраструктурно, адміністративно важливі для держави, для суспільства. І противник має успіх частково на деяких напрямках, вкидає величезні сили. На жаль, ситуація досить складна, критична. Це щодо відрізку бойових дій на фронті на Донбасі.
Загалом потрібно готуватися до того, що це буде складна, затяжна війна. Як би цього не хотілося… Я розумію, що цивільним це не подобається. Повірте, військовим це ще менше подобається. Так, але це реальність, потрібно до цього готуватися.
Принаймні аналізуючи те, що відбувається зараз, те, що відомо на загал, я не бачу доцільності для РФ вести зараз якісь переговори про припинення вогню, тому що в них, в принципі, відбувається все, згідно з планом. Вони частково на деяких напрямках, а на деяких — повною мірою реалізують свої задуми. Так, Збройні сили України, Сили оборони стоять на рубежах оборони, цінують життя і роблять все, що в їхніх силах, але ось таку ситуацію ми маємо на сьогодні.
— Світ не бачив подібного з 1941-го року, коли іноземна армія, українська, зайшла на територію Росії. Є багато запитань щодо того, чи Росія готова спокійно ставитися до того, що українці знаходяться на території Курської області. Здається, план кремлівського диктатора Путіна в тому, що вони захоплюють далі Донецьку область, а потім подивляться, що робити з Курською. Які враження у вас?
— Локальна історія досить цікава. Я не можу дати оцінку [Курській операції], тому що планування і замисел цього маневру на оперативно-стратегічному рівні вирішується, вищим командуванням.
— Два тижні минуло.
— Так, досить малий період часу минув, погоджуюся з вами, щоби перекинути великі гарнізони військ, усі сили та засоби, ешелонами, — це важка, складна, довга логістика. Але мені здається, що в них достатньо ресурсів.
Тим більше, що той формат ведення війни, яким працює наш ворог, що видно по Харківській області, по всіх інших [напрямках], — принцип випаленої землі. Мені здається, що вони будуть застосовувати авіацію, важку артилерію і таким чином тримати [наші сили]. Не потрібно їм робити якихось кардинальних змін по лінії фронту для того, щоби стабілізувати і тримати під контролем ситуацію в Курську.
Проте це на тому рівні, який нам відомий, із загальних джерел масової інформації. Яке планування вищого командування? Будемо спостерігати.
— Генштаб узагалі дуже довго зберігав тишу щодо цього. Потім ми бачили звіти головкома ЗСУ, генерала Сирського.
— Прекрасно. Я вам скажу, це один із основних факторів первинного успіху курського наступу. Згадайте, наш контрнаступ [у 2023 році]. Хто тільки не говорив, що ми через декілька місяців будемо в Криму. Було навіть незацікавленій людині зрозуміло, в якому напрямку ми будемо концентрувати наші сили і йти. Неправильне рішення. Не знаю, чиє, неважливо, не будемо на цьому зупинятися.
І зовсім протилежний напрямок (Курщина — Ред.), зовсім протилежний формат, тиша, невідомість. Зібрали чітко визначене коло людей, які відповідають за це, які беруть участь у цьому всьому, здійснили. Так воно має працювати.
— Так.
— Любарт, добровольчий підрозділ, після початку широкомасштабного вторгнення він сформувався. Ви брали участь у цих контрнаступальних діях в Запорізькій області?
— Історія нашого підрозділу досить багата, нею пишаються. Від маленької групи добровольців, колишніх ветеранів, до батальйону спеціального призначення, який брав участь у різних регіонах, з різною специфікою, різними задачами. Зокрема, як ви кажете, ми працювали в напрямку Вербового, Роботиного на момент контрнаступу.
Основний дефіцит — це управлінська ланка середнього рівня, тобто командир взводу, командир роти. Це людина, яка вирішує на полі битви хід розвитку подій. Тобто штабний елемент досить важливий у плані аналізу, планування, збору інформації щодо противника. Але безпосередньо на полі бою вирішує [військовий] від командира відділення, взводу, роти тощо. Основний дефіцит — кваліфікованих якісних кадрів, адже ми, на жаль, понесли втрати в перші дні війни. Але є кадрові бригади, кадрові частини, які, на жаль, знекровлені. Я би вважав, що їх потрібно наповнювати, їх потрібно відновлювати.
Легко говорити, складно реалізувати, я розумію, виходячи з реальності, яка в нас є в країні. Нас противник переважає кількістю. Потрібно відновити ротаційну систему хоч якось.
Найпоширеніше питання, яке ставиться військовослужбовцям: «Коли ви повернетеся додому?» Жінки, друзі, діти… Питання досить риторичне. Що означає «повернутися додому»? Ми можемо хоч зараз повернутися додому, посиплеться фронт і тоді війна буде у нас вдома, незважаючи на те, хто з якої географії. Хтось зробить заміну, ротацію? Немає сил.
Немає сил. Потрібно виводити підрозділ, який, умовно, близько року веде затяжні бойові дії. Він знесилений. Його потрібно вивести на відновлення, на злагодження і повторно [відправляти на фронт], тоді вже можна виконувати обов’язки.
— Ми спілкуємося, в нас є велика кількість суміжних сил, які підпорядковані нам, тому ми маємо можливість [аналізувати]. І я за свій досвід служби в різних частинах, в різних родах військ, маю з чим порівняти.
— Спецпідрозділ Любарт приєднався до бригади Азов. Через російську пропаганду, яка поширювалася на Заході, зокрема у США, тільки кілька місяців тому підтвердили, що нарешті в азовців, одних з найбільш підготовлених, мотивованих українських бійців, з’явиться західна зброя. Що це означає? Чи західна зброя почала надходити? Чи більше довіри з боку американських військових?
— Частинами дам вам відповідь. Перше: на що розраховували західні партнери? Західні партнери розраховували, що Україна насправді – так, як російські пропагандисти анонсували, — ляже за три дні.
Війна — це не примха неадекватного карлика. Війна — це довготривалий, спланований, стратегічний, різними підготовчими етапами процес. Вона вже триває досить давно. Різного роду служби спостерігали це, вони прекрасно розуміли це все. Тому, відверто, я, будучи цивільним, знав, що буде повномасштабне вторгнення, десь за два місяці. Уже нам давали певні сигнали — «хлопці, готуйтеся», — тому що я був офіцером запасу. Не вірилося, але готувалися.
Союзники. Можна зробити висновок, виходячи з того, яку зброю вони нам на перших стадіях війни надавали, — Stinger, Javelin, NLAW — це для ведення партизанського способу боротьби. Розумієте, це не загальна стратегічна зброя, це не якісь ешелони бронетехніки і артилерії. Це за принципом Афганістану, як відбувалася війна там. Виходячи з цього, вони розраховували на те, що ми програємо нашу територію за декілька днів.
Щодо перекидання європейського контингенту сил НАТО на територію Польщі за річку Вісла. Вони очікували, що вже ця війна переведеться на територію Польщі. Тому ми здивували всіх, скажімо так. Це приємний момент.
Щодо другого, так, підрозділ Любарт спочатку працював як добровольче формування. Ми проводили оборонні заходи на півночі Волинської області, [поруч]з білоруським кордоном, тому що основний кістяк із міста Луцька у нас сформований. Після чого були перекинуті в Київську область, в районі Бородянки виконували військовий обов’язок. Згодом вступили в Сили спеціальних операцій. Як відомо, ССО повністю оперують на натівському озброєні. Це для нас не є чимось вау, це звичайні речі.
— Я би не робив акцент на строковиках. Аналізуючи те, як влада Росії ставиться до свого населення, повністю знецінює його, я не думаю, що вони будуть перейматися долею цих строковиків. Тим більше, вони не мають ніякого соціального впливу, тобто сумніваюся, що їхні матері [влаштують] якийсь соціальний бунт.
Єдине, що можна спробувати, це ахматівці. Мені здається, що наші українські спецслужби могли би попрацювати. Недавно на території Африки високопосадовців структури Вагнер взяли в полон, і вони там були медійно. [Був] анонс, що будуть передавати їх Україні. От на тих хлопців, я думаю, можна поміняти.
Щодо азовців. Ми всі прекрасно розуміємо, що в противника стоїть зірочка напроти слова «Азов», виходячи лише з того факту, що ми добровольці.
Ми виконували свій обов’язок, виконували наказ по обороні Маріуполя і, відповідно, наказ вищого командування держави. І я думаю, незважаючи на те, хто на той момент був у кріслі, якщо був такий наказ, були певні зобов’язання — «хлопці, ви здаєтеся, ми вас усіх обміняємо», — це потрібно виконати. Зі свого боку, хлопці як військовослужбовці виконували наказ до кінця. Відповідно, це є дуже пріоритетним принциповим питанням, я думаю, навіть на державному рівні, не тільки для азовського руху, бригади.
