Добробут нації і освіта. Як Україні позбутися рудиментів радянської школи і що для цього має зробити бізнес — дискусія на форумі NV
Під час івенту Діалоги про майбутнє (Фото: Сергій Канциренко / NV)
Середня зарплата в Україні зараз трохи перевищує 500 євро, і це втричі менше порівняно із деякими країнами Східної та Центральної Європи. Чи можна за п’ять років зробити якісний стрибок та збільшити середню зарплату до 1500 євро? Один зі шляхів досягнення мети — реформа освіти, відхід від застарілих радянських практик «держзамовлення» у вишах, зменшення розриву між міськими та сільськими школами, за можливості — скорочення частки онлайн-навчання.
NV зібрав експертів на відверте обговорення проблем освітянської галузі у межах великої конференції «Добробут нації» з циклу «Діалоги про майбутнє з NV».
Учасниками дискусійної панелі «Якість освіти: чому це майбутнє України» стали: Олексій Ніщик, Chief Growth Officer Genesis; Зоя Литвин, освітянка, імпакт-підприємиця, засновниця громадської спілки Освіторія, Новопечерської школи; Надія Васильєва, старша радниця Marsh McLennan та Oliver Wyman, запрошена дослідниця MIT Sloan, експертка з економічної трансформації, інновацій та розвитку технологічних екосистем; Артур Міхно, співзасновник та СЕО Work.ua.
Модератор — голова наглядової ради Київського авіаційного інституту Петро Чернишов.
Наводимо найяскравіші фрагменти з виступів спікерів.
Чи може онлайн-навчання стати повноцінною альтернативою школі та університету?
Олексій Ніщик: Я не вірю в онлайн-освіту глобально, але створення продуктів буде змінюватися з часом через штучний інтелект. Не знаю, що буде через п’ять років. Бо вже торік з’явився перший юнікорн, який відбувся завдяки одній людині та допомозі ШІ, це компанія OpenClaw. Коли її викупили, вона коштувала мільярд.
Надія Васильєва: Маючи досвід керування міжнародними компаніями, включаючи американські, досвід професора Массачусетського технологічного інституту, а також Католицького університету, можу сказати, що онлайн-освіта — це просто додатковий рівень доступу. Але в нас війна, і 10% шкільної інфраструктури зруйновано. Якщо порахуємо в абсолютних цифрах, це 385 зруйнованих шкіл. Онлайн — це єдине, що може дати дітям доступ, щоб вони мали бодай якусь можливість зрозуміти, який рівень знань вимагається. Це також ідентифікація, щоб ми жодну дитину не загубили.
Але людський капітал ніколи не формується лише через знання. Він формується через середовище, дисципліну, взаємодію, емпатію, це людський конект. Звісно, нам потрібна гібридна освіта, щоб отримувати сучасні знання. Разом із переходом на онлайн-освіту треба піднімати і рівень наших учителів. Бо просто перенести в онлайн контекст, який у нас був в офлайн-освіті, недостатньо, це новий підхід передавання знань.
Зоя Литвин: Є чудове дослідження: що менше учень, то більше прямують до нуля його навчальні здобутки, якщо він навчається онлайн. До 11 років діти не спроможні ефективно навчатися поза шкільним класом, ефект буде мінімальний. Коли вони стають старшими, у них з’являється більше внутрішньої мотивації, самодисципліни, тоді онлайну може бути більше. Це справді чудовий інструмент для того, щоб індивідуалізувати освітню траєкторію учня. Не всі дисципліни є у школах, не всі вчителі є, в дітей може виникнути інтерес поза навчальною програмою тощо.
Реклама:
Друге — доступ до освіти, адже ми, напевно, говоримо про онлайн-освіту виключно через це. 40% учнів українських шкіл сьогодні навчаються face to face, це пріоритет для держави. До речі, в Україні підземних шкіл збудовано вже 120. Дуже дивно говорити про «дітей підземелля», які навчаються на глибині 35 метрів під рівнем поверхні, але, напевно, в цьому єдиний вихід.
30% українських учнів навчаються в гібридному форматі. Це означає, що навчання йде офлайн, але укриття вміщує пів школи. Тому хтось туди приходить у понеділок, а у вівторок вчиться онлайн, хтось приходить у вівторок наживо, а в середу — онлайн. І так далі. І 30% учнів поки що мають лише онлайн. Десь, як-от у Херсоні, дітей навіть не можна довезти до школи, бо дрони полюють за маршрутками й автобусами.
Читайте також:
Є ще одне дослідження, від Світового банку: навчальний рік дітей в онлайні — це мінус 10% їх майбутнього прибутку в зарплаті. Ми крадемо гроші і в дітей, і у національної економіки. Є такий показник — employability, привабливість людини для роботодавця, можливість працевлаштуватися за своєю спеціалізацією або, можливо, навіть самому заснувати компанію чи нову галузь. Еmployability на 80% визначається не знаннями, а так званими м’якими навичками: вмінням вирішувати комплексні проблеми, відчувати людей, мотивувати їх, бути командним гравцем, критично мислити, нестандартно вирішувати проблеми. Усе це не можна здобути онлайн. Щоб прокачати ці вміння, треба бути у школі, серед однолітків, взаємодіяти.
Артур Міхно: Мені трапився цікавий допис, процитую. «Маємо масштабний науково доведений факт отупіння від дистанційного навчання. Найбільші міжнародні організації, включно зі Світовим банком, назвали цей феномен learning loss, втратами в навчанні. У дослідженні взяли участь близько 175 мільйонів 15-річних учнів із понад 70 країн. Середній бал із математики в усьому світі впав на 12 пунктів». Якщо говорити про мій особистий досвід, я твердо знаю, що люди, які працюють віддалено, працюють набагато гірше. Команду побудувати складніше, результати більш хрінові. Якщо ми як держава не хочемо дійти в «точку нуль», ми точно маємо зробити висновки і виходити офлайн, бути разом і допомагати одне одному.
Реклама:
Зараз будь-який бізнес готовий наймати притомних людей, причому мало не в той самий день, коли вони прийшли на співбесіду. У HR-спільноті побутує такий жарт: якщо слина з рота не крапає, ми готові наймати. Бізнес готовий навчати, брати кадри без досвіду, все що завгодно. Диплом дає досвід вирішення певних задач, неважливо, що вивчала людина — математику, хімію чи ще щось. Якщо її навчили вирішувати прикладні задачі, вона зможе цей досвід легко транслювати і в маркетинг, і в програмування тощо. Інструментальна освіта здобувається дуже просто: людина, у якої працює мозок, ввімкнула YouTube, подивилася впродовж одного тижня фахові речі, запам’ятала. Диплом є просто підтвердженням того, що мозок працює.
Інфографіка: NV
Олексій Ніщик: В мене у стрічці фейсбуку та інстаграму нещодавно всі писали: як можна заборонити обов’язковий НМТ з математики?! Потім запитую в колег, які мають трохи іншу стрічку, вони говорять: та ні, багато хто проти. Це просто моя бульбашка така була. Бачив новину, що вчитель із 18-річним стажем не зміг скласти тест на 200 балів і, мовляв, як ми можемо дітей змушувати це робити.
Зоя Литвин: Мені здається, ми занадто довго сприймали освіту як статтю видатку держбюджету, а не найприбутковішу інвестицію. Але для отримання найбільшого «вихлопу», інвестувати треба саме в учителів. Вибачте, не буду оригінальна: питання № 1 — це оплата праці. Це дуже складна професія. За період війни вже 80 тисяч педагогів ми втратили, вони виїхали, вигоріли, змінили професію на більш прибуткову. Ядру наших педагогів 50+ років, відбувається прискорене старіння професії.
Друге — якісна підготовка. Наша реформа Нова українська школа — одна з тих, які суспільство найбільше підтримує. Але освіта майбутніх педагогів не змінилась. До речі, педагогічні коледжі у чомусь навіть кращі, ніж багато університетів. Згідно з опитуванням PISA, розрив досвіду та навичок, який існує між сільськими та міськими учнями, складав до війни 2,5 року, зараз — понад 4 роки. Тобто, для того щоб учням із села наздогнати учнів із міста, їм потрібно навчатися додатково. Навчаються вони в сільській школі стільки ж часу, держава інвестує так само, а результат? Немає інших освітніх супердержав, де був би такий розрив між містом і маленькими містечками, селищами й селами.
Третє. Головний демотиватор учителя сьогодні — не низька зарплата, а зайва бюрократизація. Якісь звіти, нікому не потрібні, крім як чиновникам з управлінь, якісь плани. Це надзвичайне паперове навантаження. Треба просто скасувати 90% звітності, яка покладається на вчителів, вона просто реплікується в системі, незрозуміло для кого і для чого.
Чи стануть українські університети осередками інноваційної економіки, які функції вони мають узяти на себе вже зараз?
Надія Васильєва: Якщо Україна буде продовжувати робити те, що робить зараз, вона ніколи не вийде на середній рівень 1,5 тисячі євро зарплати, як в Європейському Союзі. Для цього приблизно слід підняти зарплату до 2030 року втричі. Це можливо, тільки якщо збільшити продуктивність праці. Ситуація в нас погіршується тим, що є безпековий виклик, виклик щодо критичної інфраструктури і виклик ШІ. А з іншого боку — це можливість. Люди зараз розуміють, що треба рухатись, вони готові до змін. Питання — куди рухатися і які зміни мають настати.
Реклама:
Маємо три ключові сфери. Перша — defence tech, де ми показали винахідливість, що вилилося в дуже важливі здобутки на лінії фронту. Друга — впровадження енергетичної незалежності, це великий трек. Третя — це відбудова, тобто абсолютно нова побудова нашої економіки, з урахуванням ШІ, алгоритмічних моделей тощо.
Економічний добробут повинен будуватися в лабораторіях, офісах технологічного трансферу, у пробах, у тому, що ми робимо помилки, щось втрачаємо і знову щось знаходимо. Все це повинно бути зафіксовано через патенти й ліцензії. Ми не можемо зупинитися на тому рівні defence tech, який є зараз, бо ми ще не побудували промисловість на базі defence tech. Існують тільки лабораторні варіанти, які дійсно вражають світ, але ще сталості в цій галузі в нас немає. Нам потрібні інженери.
Артур Міхно: Те, що я бачу в нашому бізнесі і наших людях — вони уже вдвічі ефективніші, ніж більшість у Європі чи Америці. Ми офігенно швидкі та інноваційні. Можливо, нам ще є куди розвиватись, але, на мою думку, ключова історія — треба підвищувати дохідність бізнесу, тоді в нас зростатимуть зарплати. Для цього зробити так, щоб розвивалось виробництво.
У наших магазинах все ще 80% — це західні бренди. Я вже мовчу, що більшість із них спонсорують вбивства українців, бо працюють самі знаєте де. А ми це купуємо. Чи можемо ми себе поважати після цього? Чи ми чекаємо, поки нам хтось розповість про це? Ну чесно, вибачте, підгорає, коли ми робимо вигляд, що нічого не відбувається.
Компанія Work.ua з 2023 року відмовилася від взаємодії з усіма брендами-вбивцями. Ми не працюємо з жодним брендом, який не вийшов із ринку Московії. Але багато хто зробив вигляд, що гроші все ж таки важливіші. І нашу ініціативу майже ніхто не підтримав.
Зоя Литвин: Якщо казати про вищу освіту в Україні, на мою думку, пацієнт швидше мертвий, ніж живий. Звичайно, ми говоримо про країну загалом, а не про кілька флагманських університетів. У світі в цілому значення університетської освіти сьогодні зменшується. Ми вже бачимо кейси банкрутств величезних коледжів у Штатах, у Канаді, тому що все більше молоді обирає не вищу освіту, а короткострокові програми. У майбутньому, звісно, американська Ліга Плюща залишиться, залишиться Russell Group у Британії, такі елітарні осередки певних категорій і певної інтелектуальної думки. Але люди будуть навчатися в університетах дедалі менше.
Україна є рекордсменом у Європі за кількістю бакалаврів, при цьому ми країна безробітних бакалаврів. Але давайте дивитись на профтехи. Це і про ефективність, і про те, яку країну ми будуємо. І класно, що в нас реформи почались, я вірю, що це Україні потрібно, особливо в діалозі з бізнесом.
Реклама:
Олексій Ніщик: Компанія Genesis не чекає, що держава нам щось порекомендує, ми і так співпрацюємо з найсильнішими університетами і факультетами. Гадаю, будь-який нормальний бізнес так це робить. Так, університети мають іти до бізнесу, але і бізнес дуже часто йде до університетів. І ми бачимо десятки зацікавлених вишів. Ми розробили багато якісного контенту, його впроваджують зараз понад 650 викладачів у 150 університетах України. Це вражає. Є УКУ, Могилянка, КПІ — у мене список ширший, можу назвати до 10 класних закладів. Інша річ, що справді глобально нам потрібна менша кількість університетів і слід підтримувати Міністерство освіти, яке починало скорочення.
Щодо профтехів. Якщо ми хочемо будувати високотехнологічні компанії, нам потрібно розвивати виші також, адже розумні люди мають створювати складні технології. Ми не зможемо на базі профтехів будувати визначні світові фірми. Потрібно балансувати між одним і іншим. Щоб будувати сильні університети, нам потрібна сильна освіта у школі.
Наша компанія свої практичні навички максимально передає викладачам. Знаємо декілька сотень активних викладачів, які впроваджують актуальні навички для своїх студентів. І це дозволяє нам отримувати найсильніші кадри на ринку, бо ми не готові брати геть усіх, а віддаємо перевагу тим, хто вчився в найкращих університетах.
