МЗС стало кадровим «відстійником». Психолог Кім проаналізував проблеми української дипломатії і промови Зеленського і Путіна
Поділитися:
Володимир Зеленський і Володимир Путін під час новорічних звернень (Фото:Reuters)
Автор: Дмитро Тузов
Психолог та експерт із питань невербальної комунікації Валентин Кім в інтерв’ю Radio NV проаналізував новорічні промови українського президента Володимира Зеленського та російського диктатора Володимира Путіна, а також проблеми, які має вирішити Україна у 2024 році.
Валентин Кім
— Якщо порівнювати промови Зеленського і Путіна, що ви побачили? Які послання і тренди зашито в обох цих випадках?
— По-перше, це дуже різні промови. Починаючи з тривалості і закінчуючи вмінням і майстерністю.
Володимира Путіна промова була надкоротка, тому можна почати з нього. Він ніколи не був публічним, харизматичним лідером і політиком. Він завжди був призначенцем. І це дуже сильно впливає взагалі на характер його комунікацій. Він ніколи не вмів і зараз іще не навчився промовляти якісь такі промови, які запалюють, які захоплюють. Деякі його спроби інколи все ж таки проявляються, і це свідчить про відчуття безпеки, про відчуття захоплення від того, що відбувається. Інколи таке буває в його прямих лініях з народом.
— Тобто Путін залишився тіньовим ФСБшником, я так розумію?
— Саме так. Розумієте, для політиків такого типу взагалі непритаманно розкриватися в процесі комунікації. Навпаки, колишній розвідник… Хоч він і виконував незрозуміло які функції, навряд чи його можна назвати кадровим розвідником, але все одно КДБшник. От типовий КДБшник, мислення типового КДБшника. Це спостереження. Це не розкриття. Це не те, що він має когось захопити своєю промовою, своїми емоціями. Ні, це навпаки. Це очікування.
Він як павук. Спайдермен такий собі. Він має сидіти, чекати, поки інша людина розкриється в процесі комунікації, тобто проявить слабкість, і тоді можна цим скористатися. І оця особливість саме КДБшного мислення, вона не те, щоб переслідувала Володимира Путіна. Вона є для нього достатньо типовою і зручною, не дивлячись на те, як змінюється його кар’єра. А вона не змінюється, вона достатньо лінійна.
— А те, що промова російського диктатора, вбивці, була надкороткою, що означає? Йому немає чого сказати російському народу?
