Без вікон в -15°. Як живуть у київській багатоповерхівці, зруйнованій російською ракетою
Вирва у дворі будинку в Дніпровському районі Києва, 13 грудня 2023 року (Фото:REUTERS/Gleb Garanich)
13 грудня 2023 року уламки російської балістичної ракети впали навпроти багатоповерхівки у Дніпровському районі Києва. Минув місяць — мешканці будинку живуть без вікон, без газу і з ледь теплими батареями в морози. «Люди залишаються, тому що їм нікуди йти», — каже місцева жителька Тетяна Логвиненко в інтерв’ю NV. Столична влада не поспішає з відновленням нормальних умов життя.
Авторка — Галина Булгакова
13 грудня сили ППО збили усі 10 ракет, випущених ворогом по Києві. Але уламки впали у чотирьох районах столиці. Зокрема, у Дніпровському. Там загорілася одна з дев’ятиповерхівок. Фасад був пошкоджений вибуховою хвилею. Десятки людей постраждали та були госпіталізовані. Серед них — 37-річна редакторка й письменниця Тетяна Логвиненко з мамою.
Але невдовзі вони, як і більшість мешканців будинку, вимушено повернулися до своєї оселі. Утім, зараз життя в зруйнованому будинку більше схоже на виживання.
https://www.youtube.com/watch?v=xd9iU_oTH9s
Далі — пряма мова Тетяни Логвиненко.
Яка обстановка у будинку
«Будинок визнано аварійним і таким, що виведено з експлуатації. Тут жити неможливо. Люди залишаються, тому що їм нікуди йти. Тому що це їхній дім, а альтернативи їм ніхто не запропонував».
«Зима, дуже холодно, а вікон немає практично ні в кого, принаймні в трикімнатних квартирах, які виходили на бік прильоту. Особливо зараз, останні дні, коли температура вночі опускається до мінус 11−15 градусів — це дуже холодно».
«Кіт був цілий, живий, витягли його з-під ліжка. Мама потім мені казала, що бідося був дуже переляканий. Піна в кутиках рота, дуже гарячі вуха, гаряча голова. Але ми його витягли, забрали з собою, вийшли на вулицю. Поліцейський сказав нам, де стоять швидкі, тому ми відразу попрямували туди».
Медики й рятувальники надають допомогу пораненим, Київ, 13 грудня 2023 року / Фото: REUTERS/Gleb Garanich
«Я була поранена в обличчя, воно було посічене. В мене було кілька ран на голові, були посічені руки. Мама теж була дуже посічена. Вона отримала дуже потужний забій грудної клітки, тому що вочевидь в неї прилетіли дерев’яні балконні двері. Її треба було терміново в лікарню везти, тому я навіть не побачила, що відбувається з будинком. Про те, що була пожежа, я дізналася вже після того, як повернулася із лікарні».
«Найбільше постраждав 1-й під’їзд, майже так само постраждав 2-й, і трошки менше постраждав 3-й, в якому я живу, в ньому не було пожежі».
«Це виглядало абсолютно жахливо, тому що це був такий тотальний хаос, квартира була вкрита просто шаром скла, зверху це все було залите кров’ю і всюди валялися віконні рами, балконні двері і шматки чужих вікон. У чому нам пощастило — у нас вціліла плита, у нас вціліла пральна машина і вцілів холодильник, вціліла мікрохвильовка і морозильна камера. Є квартири, в яких не залишилося техніки взагалі ніякої».
Два під'їзди сильно постраждали від ударної хвилі та вогню / Фото: REUTERS/Gleb Garanich
На що сподіватися людям
«От я зараз торкаюся батареї, вона ледь тепла. Тобто квартиру, в якій немає вікон, вона обігріти не може. Ввімкнути обігрівач теж неможливо, тому що будинок на резервному електропостачанні. Оскільки немає газу і всі почали готувати на електриці, вмикати багато потужних приладів просто небезпечно».
«Люди в цьому будинку живуть, тому що вони не мають більше де жити. Я думаю, якби людям дали можливість жити деінде — ніхто би не вибрав жити в будинку, в якому дуже холодно, в якому немає газу і в якому немає потрібних речей для життя».
«Дуже велика проблема в усій цій історії — це відсутність комунікації з боку державних органів. Це велика біда. Це не перший приліт в Україні, це не перший великий приліт в Києві. Тобто ці історії продовжуються, але якісних якихось змін у тому, як підтримувати людей, не настає».
«Мене підтримує віра в український народ і в моїх сусідів, тому що я бачу, що ми згуртовані, всі щось роблять, всі якось підтримують, всі якось допомагають. Вірю в те, що ця історія якось вирішиться. Колись поставлять вікна, повернеться газ, будуть відповіді на питання, але річ у тім, що поки все це станеться, нам треба буде жити в місці, яке для життя погано придатне. Схоже на те, що нікого крім нас, жителів цього будинку, ця біда не цікавить. І оце дуже сумно».
Редактор: Микола Піддубний
