«Хтось втомився, хтось забув». Ворога не можна жаліти і йти на поступки, інакше ми втратимо все — інтерв’ю з бійцем Азову Хоробрим
Поділитися:
Святослав Сірий із позивним Хоробрий (Фото:true_brave_one/Instagram)
Автор: Олексій Тарасов
Офіцер та артилерист 12-ї бригади Азов Святослав Сірий з позивним Хоробрий розповів в інтерв’ю Radio NV про сучасну війну, принципи рекрутингу в бригаду, куди беруть далеко не всіх, та побратимів у російському полоні.
https://www.youtube.com/watch?v=hydDwNEttJU
— Хочу почати з новини, яку повідомили в Держдепі США. Там підтвердили, що США зняли заборону на передачу американської зброї Азову. Ми пам’ятаємо, що така заборона тривала з 2015 року. Чи вам зрозуміло, коли нарешті Азов, один з найуспішніших українських військових підрозділів, отримає ту саму західну зброю?
— Ми будемо надіятися, що це відбудеться найближчим часом. Ми дуже довго цього добивались і давно цього чекали. Наша військова система вже давно працює за натовськими стандартами: ми добре знайомі і з системою управління вогнем, теоретично з новим озброєнням, а з деяким навіть практично. Тому ми активно очікуємо на те, що воно до нас прийде швидше і ми зможемо показувати ще кращий, ефективніший результат, ніж до того. Тому що нам його дуже бракує.
— Звичайно, хочу запитати у вас, як у артилериста, а чим до того користувався Азов? І на яку артилерію ви особисто чекаєте зараз?
— Звичайно, ми насамперед чекаємо на артилерію 155-го калібру, на самохідні американські гаубиці, наприклад, М109, так само і на буксировані гаубиці М777, також на М119 меншого калібру. Ми вже вміємо на них працювати, у нас вже є такий досвід, просто не було можливості більше масштабувати це, тому що до того ми переважно працювали на радянському озброєнні. Враховуючи те, що це озброєння застаріло саме по собі, враховуючи те, що до нього завжди останнім часом дуже мало боєприпасів, це нашу ефективність трохи зменшувало. Тому зараз ми в повному обсязі готові, чекаємо на те, щоб нарешті прийняти і показати, як можна працювати з цього озброєння.
— Знову ж, ця заборона тривала з 2015 року. Ми бачили багато звернень і самих азовців, командування Азову і звичайних громадян чи людей, думка яких є впливовою, щоб ця заборона була знята. А як вам пояснювали, що ви не можете користуватися натовською зброєю?
— Дивіться, ми це розуміли ще давно, ще до повномасштабної війни. Тільки під час заборони ми [були] одним з перших підрозділів в країні, хто перейшов на натовську систему управління і почав загалом розбиратися, як це воювати по-західному, не по-радянському. Ці стандарти були введені, починаючи з найнижчого рівня управління, закінчуючи найвищим — [щодо] планування операцій, видачі бойових розпоряджень, тактики бою і так далі. Тому ми були готові до цього давно. Нас це навіть спонукало до великого розвитку і стрибка, через те, що заборона [стосувалася] не лише озброєння, а також участі в навчаннях західних партнерів.
Нам довелося цей шлях проходити самим. Ми сформували дуже круту, професійну свою школу сержантів імені Євгена Коновальця, яка одразу засновувалась для того, щоб саме по натовських стандартах вчити наш особовий склад. І через те ми досягли такого високого рівня професіоналізму, бо самі вивчали, самі пробували, самі показували результат.
— Ми побачили під час широкомасштабної війни Росії проти України, як війна мала декілька етапів, як вона змінювалася. Ви є людиною, яка обороняла Маріуполь, пережила російський полон. Ми розуміємо, що зараз якийсь новий етап російсько-української війни, наприклад, зараз ми нарешті отримали дозвіл, щоб бити по російському прикордонню західною зброєю. Як би ви охарактеризували цей етап? Мабуть, героїчна оборона Маріуполі – це була зовсім інша війна, ніж зараз. Як би ви її охарактеризували?
— Так, це була зовсім інша війна через те, що [зараз] навіть не з кожним місяцем, а з кожним тижнем війна стає все більш технологічнішою. Вона втрачає, скажімо, свій попередній зміст. Змінюються засоби, запити, оскільки ми в такому положенні, що в нас набагато менше ресурсів і менше можливостей. Але нам вдається ефективно оборонятись і в деяких моментах навіть просуватися за рахунок того, що ми шукаємо завжди креативні рішення, нестандартні підходи, ми постійно знаходимо щось нове, тому що нас змушує ситуація так робити.
