Найбільше сміялись над Грушевським. Якою 107 років тому бачили карикатуристи щойно створену Центральну Раду та інші тогочасні події

Поділитися:

Центральна Рада пише Третього універсала, яким проголошувала Українську Народну Республіку. Шарж карикатуриста Пана Коцького в часописі Ґедз, листопад 1917 року (Фото:колекція Історико-меморіального музею Михайла Грушевського)

Автор: Олег Шама

У насиченому політичними подіями 1917-го у Києві з’являється сатиричний журнал Ґедз, і його популярні карикатуристи не пропускають жодної значимої новини. NV публікує найкращі їхні малюнки.

«В годину тяжкую війни / Даруй нам сміх. / Воно ж не гріх / Спочить душею хоч хвилину», — це віршоване пояснення свого існування подав київський часопис Ґедз у першому своєму числі в жовтні 1917 року. На своїх сторінках Ґедз зібрав відомих тоді своїми роботами карикатуристів, більшість з яких підписувалися псевдонімами, і справжні їхні прізвища невідомі й досі.

А ще ці чотири рядки певною мірою звучать як одне з гасел тих часів. Звісно, вони були малопомітні на тлі заграви патріотичної ейфорії, яка в 1917-му, змушувала глянути на світ по-іншому навіть затятих монархістів чи українофобів. Та завдяки художникам-сатирикам глобальні й місцеві події, ставали ближчими і зрозумілішими пересічному люду. Наприклад, створений як раз у 1917 рокі перший український парламент — Центральна Рада.

Більше половини депутатів Центральної Ради становили селяни, робітники та солдати, тому декому з них часом доводилося ночувати на вокзалі. В той час більшовики закликали повалити ЦР через її буржуазність. Малюнок Івана Сокоровського, 1917 рік / Фото: колекція Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Від поважного до смішного

«Коли розміщений серед публіки студентський хор заспівав Ще не вмерла Україна, то всіх охопив невиданий мною в житті ентузіазм: всі цілувалися, деякі плакали з радощів, — згадував Євген Чикаленко, український меценат і землевласник, про атмосферу в Києві, епіцентром якої 16 березня напередодні проголошення Центральної Ради став З’їзд кооператорів у Педагогічному музеї. — Я так рознервувався, шо не зміг здержати голосного ридання і благословляв долю, що мені довелося дожити до такого щасливого дня».

Share

Рекомендуємо почитати: