Пʼять запитань однодумцям. У свою 12-ту річницю NV поговорив із відомими українцями про те, що вважає найголовнішим
NV поставив по 5 запитань відомим співвітчизникам, яких вважає своїми читачами (Фото: Колаж / NV)
Автор: Єлизавета Драбкіна, Світлана Угніва, Максим Бутченко, Роман Фещенко
Авторитетний військовий, непересічна актриса, успішний бізнесмен, впливовий банкір, популярний письменник та інші відповіли на чотири важливі запитання для всіх і ще одне – важливе тільки для редакції NV.
«Зараз ми проходимо шлях, який інші країни у мирний час долають десятиліттями»
Сергій Бескреснов з позивним Флеш, радник міністра оборони, військовий експерт із напрямів радіоелектронної боротьби (РЕБ) і радіоелектронної розвідки (РЕР)
— Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням за останні роки?
— Я оцінюю особисті досягнення лише в одному — у порятунку життів наших військових. Якщо мені вдалося повернути хоч одного солдата живим додому, до дітей і близьких, то я вже недарма прожив своє життя. Я з першого дня війни публікую поради, навчаю людей, проводжу заняття на фронті, розробляю та випробовую технічні засоби захисту, відправляю їх на фронт.
— Що на п’ятому році війни вас найбільше дивує в Україні чи світі?
— Дивують наші виробники озброєння, які розвиваються попри економічні та інші проблеми. За кілька років військові технології просунулися так далеко, що це навіть важко уявити. Зараз ми проходимо шлях, який інші країни у мирний час долають десятки років. І це стосується не лише цивільних виробників, а й хлопців на фронті, які намагаються щось робити власноруч.
Я був на багатьох військових виставках за кордоном і бачив, що ми за різними напрямами випереджаємо iнші країни. Наші технології можуть бути простішими, але ефективнішими.
— Що ви хотіли б зробити у майбутньому?
— Хочу зробити все, щоб максимально захистити жителів нашої країни у тилу та зберегти наших хлопців на фронті. Я для себе обрав напрям технологій, які зберігають життя. У нас достатньо хлопців, які атакують русню, роблять діпстрайки. Але я розумію, що в нас мобілізаційний ресурс обмежений: на місце кожного вбитого росіянина стане новий росіянин, а в нас так не буде.
Мій персональний виклик — намагатися захищати людей завдяки сучасним технологіям, щоб якийсь там реактивний шахед не міг атакувати і влучати, як було з моїм будинком [у ніч на 20 квітня шахед зруйнував будинок Флеша, він сам був поранений].
Реклама:
— Що вам приносить найбільше задоволення?
— Те, що я створюю власноруч, особливо коли при цьому мені вдається вирішити якусь технічну проблему або складне завдання.
Також з дитинства я захоплююся радіоаматорським зв’язком і дуже радію, коли вдається зв’язатися по радіостанції з якимось островом на іншому кінці землі або, наприклад, з полярною станцією в Антарктиді.
— Чи читаєте / слухаєте ви NV? Що вам подобається, а що ні?
— Можу сказати, що з першого дня війни NV — один із ресурсів, з якими я співпрацюю. Я часто включаюся на інтерв’ю з Радіо NV, багато моїх публікацій є на сайті.
Я справді вважаю NV одним із перспективних та сучасних видань. Я бачу, як професійно ви готуєте матеріали, що у вас немає непідтвердженої інформації чи жовтих публікацій.
У мене великий досвід написання матеріалів, і я бачу, що матеріали подаються фахово, у вас гарний рівень журналістів, редакторів, ви добре відбираєте інформацію.
«Наші „супери“ — це неймовірна історія, коли люди стають сильнішими»
Ольга Руднєва, CЕО та співзасновниця Центру реабілітації та протезування Superhumans Center
— Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням за останні роки?
— Звісно, хочеться сказати, що це 4,5 тис. пацієнтів Superhumans Center, «суперів», яких ми випустили. Або два діючі центри Superhumans, а третій будується.
Але насправді найбільше досягнення — це те, що завдяки щільній співпраці з МОЗом ми можемо поступово змінювати якість послуг у системі охорони здоров’я та впливати на неї.
У нас ніколи не було мети створити ідеальний центр, завдання було стандартизувати цю ідеальність. Змінити систему надання послуг в Україні й перебудувати її так, щоб вона була навколо пацієнта. І мені здається, що на третій рік існування нашого центру ми до цього приходимо і через причетність до змін у законодавстві потроху можемо впливати на цю історію. А ще багато тренуємо й навчаємо наших партнерів.
Реклама:
— Що на п’ятому році війни вас найбільше дивує в Україні чи світі?
— У хорошому сенсі мене вражають українці та наші «супери», бо це неймовірна історія адаптації та гнучкості, коли люди стають тільки сильнішими. Здавалося б, п’ятий рік великої війни, люди доволі виснажені, але коли я бачу наших хлопців і дівчат, які приходять у центр після поранень і при цьому ні про що не шкодують і розуміють, за що воювали, — мене це надзвичайно надихає.
— Що ви хотіли б зробити у майбутньому?
— Я розділяю мрії на досяжні й трішки недосяжні. Серед останніх — Центр Superhumans в Ялті. Для мене це особиста мрія. Оскільки я народилася в Донецьку й виросла в Криму, то хотіла би, щоб півострів повернувся і щоб там могли відновлюватися наші пацієнти. Бо це одне з найкращих місць в Україні, яке я надзвичайно люблю.
А досяжна мрія — великий центр воєнної травми, який уже є в наших планах. Такий центр не просто надаватиме послуги тут і зараз, а аналізуватиме й прогнозуватиме, з якими наслідками війни українці стикнуться через три-п’ять років та до чого готуватися системі охорони здоров’я.
— Що вам приносить найбільше задоволення?
— Досягнення наших «суперів». Бо нині ми вже маємо не просто пацієнтів, які вправно ходять на протезах чи тримають склянку, а випускників, які біжать марафони, перепливають Босфор, катаються на сноубордах і входять до складу параолімпійської збірної. Я бачу результат роботи і людей, які повертаються до активного життя.
А ще прогрес у нашій команді хірургів. Адже ми працюємо із надзвичайно важкими травмами та пораненнями. Тому фахове зростання команди й ті дива, які вона робить, є для мене неймовірним натхненням і приводом для гордощів.
Реклама:
— Чи читаєте / слухаєте ви NV? Що вам подобається, а що ні?
— Звісно. Мені зручно читати новини та інформацію в стислій формі, подобається аналіз подій під різним кутом і незаангажованість. Люблю колонки авторитетних і цікавих людей. Є улюблені автори. Наприклад, завжди читаю колонки Павла Казаріна. А ще подобаються інтерв’ю Ольги Духніч.
Оскільки я людина з позитивним типом мислення, то не звертаю уваги на те, що не подобається. Адже те, що не подобається особисто мені, може подобатися комусь іншому.
«Genesis пройшов чотири роки у стадії зростання, а не виживання»
Володимир Многолєтній, CЕО компанії Genesis
— Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням за останні роки?
— Те, що Genesis пройшов цей період у стадії зростання, а не виживання. В екосистемі десятки бізнесів, і жоден із них не розвалився, операційні процеси не посипалися. Усі без винятку компанії зросли. Ми продовжуємо запускати глобальні продукти родом з України, інвестувати в розвиток освіти та створювати робочі місця — це одна з найважливіших речей, що може зараз робити бізнес.
З особистого — пишаюся перемогою в чемпіонаті України з вейксерфінгу. Почав ним займатися майже з нуля вже під час повномасштабної війни — просто спробував, втягнувся і захотів зрозуміти, наскільки зможу вирости, якщо нормально попрацюю. Вийшло непогано, тепер планую поїхати на чемпіонат світу.
— Що на п’ятому році війни вас найбільше дивує в Україні чи світі?
— Досі дивує стійкість українського суспільства. Люди працюють, вчаться, генерують сміливі ідеї, народжують дітей, донатять, волонтерять, будують стратегії на роки вперед. За все життя я бачив чимало криз, але здатність українців адаптуватися і продовжувати робити важливі речі вражає.
Реклама:
— Що ви хотіли б зробити у майбутньому?
— Мені дуже пощастило знайти справу, де мої особисті цілі повністю збігаються з інтересами команди та країни. І якщо чесно, я не бачу для себе зараз важливішого завдання, ніж продовжувати в тому ж дусі — будувати глобальні продукти разом із видатними людьми.
Хочу, щоб в Україні сформувалася сильна технологічна екосистема — з якісними університетами, сильними продуктовими компаніями, R&D і підприємницьким середовищем. Щоб через 10 років уже нікого не дивувало, що класний глобальний бізнес побудували в Україні.
— Що вам приносить найбільше задоволення?
— Найбільше задоволення для мене — цікава робота з розумними людьми і відчуття, що все недарма.
У бізнесі взагалі мало миттєвого задоволення. Це не спорт, де виграв чемпіонат — і одразу все зрозуміло. Тут результат зазвичай приходить із великим лагом. І коли за кілька років бачиш, що складні рішення виявилися правильними, це дуже хороше відчуття.
— Чи читаєте / слухаєте ви NV? Що вам подобається, а що ні?
— Я майже не читаю новинний контент, але ціную NV за якісну аналітику — з дорослим поглядом на події й хорошим відчуттям контексту. Видання працює з бізнесовою, політичною та міжнародною аджендою, і це саме той формат, який мені потрібен.
«Ми показали світу: ми сильні»
Кирило Буданов, голова Офісу президента України
— Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням за останні роки?
— Пам’ятаєте, як на початку війни нам давали три дні. Зараз п’ятий рік війни. Ми живі і боремося. Так ось, найбільше досягнення — це єдність українців, які, попри величезну перевагу ворога у людському ресурсі, у техніці, у можливостях, не здалися, а борються за право бути українцями. Наша єдність виявилася тим фактором, який у Кремлі не змогли прорахувати.
Реклама:
— Що на п’ятому році війни вас найбільше дивує в Україні чи світі?
— З мінусів — цивілізований світ виявився слабким і не готовим до викликів із жорсткою реальністю.
Дивує й бажання декого наживатися на нашій війні. Це вже наш внутрішній кейс — корупційні скандали. Тому ми гостро ставимо питання боротьби з корупцією.
Тепер зі знаком плюс. Не скажу, що дивує, але вражає наша стійкість. І також креативність, бо стільки, скільки ми створили за чотири роки війни, враховуючи дефіцит часу і ресурсів, не створив, певно, жоден ВПК у світі. Це наш генетичний код виживання.
Ми показали світу: ми сильні.
— Що ви хотіли б зробити у майбутньому?
— Перше: досягнення справедливого миру і створення такої архітектури безпеки, щоб нова агресія проти України була неможлива. Друге: ми маємо стати експортером безпеки. Вікно можливостей зараз є, і ми маємо ним скористатися.
— Що вам приносить найбільше задоволення?
— Поки триває війна — не до задоволення. Але всі ми щиро радіємо поверненню наших полонених. Коли хлопці й дівчата вже вдома, ти розумієш, що завдяки наполегливій роботі ще сотні родин стали щасливішими.
І, звісно ж, сім’я. У рідкісні моменти вільного часу щасливий проводити його з коханою дружиною. Вона у всьому мене підтримує й надихає.
— Чи читаєте / слухаєте ви NV? Що вам подобається, а що ні?
— Відповім: так. NV входить до переліку ресурсів, які я переглядаю для розуміння інформаційної картини. Плюси — плюралізм поглядів, багато експертів. Мінуси — забагато критики (жартую).
«Творення — це те, що дозволяє мені гребти. Є мета, і я до неї гребу»
Ірма Вітовська, акторка театру і кіно
— Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням за останні роки?
Реклама:
— Я почала створювати власні проєкти, у яких виступила як авторка ідеї і як режисерка-постановниця. Це моновистава Київська перепічка, яку я створила з драматургинею Наталкою Ворожбит, і вистава Апельсиновий пунш, написана разом із Людмилою Тимошенко.
Київська перепічка — це рефлексія на перший рік повномасштабного вторгнення очима акторки. Історія із сюрреалізмом, мрією, помстою і всім тим, що в головах українців. Тому ця історія не тільки моя, а й кожного глядача, бо вона дуже рефлексійна й терапевтична.
А щодо Апельсинового пуншу, то цю виставу я робила абсолютно прагматично. Створювала історію про покоління «дівчат надії», які стали першими громадянками незалежної України у 1991‑1992 роках, отримавши свої перші в житті паспорти й громадянські права. Історія створена для допомоги парамедикам.
Обидві вистави я присвятила моїм сучасникам, які зараз проходять час темряви. До того ж ці проєкти є одними з локомотивів, що наповнюють благодійний фонд Перемога життя, створений під час повномасштабного вторгнення, який крім іншого закриває й запити від військових.
— Що на п’ятому році війни вас найбільше дивує в Україні чи світі?
— Дивує, з яким захватом світ упав у пізнє середньовіччя. Адже є раннє середньовіччя, є прекрасне високе середньовіччя, а є пізнє. І останнє занурило все суспільство, яке за високого середньовіччя досягло знань арифметики, гігієни, астрономії, ломбардів, банківської справи, людських прав тощо, — у пізнє середньовіччя з викачуванням яйцями, шарлатанами, монополією церкви, інквізицією. Жахливий час антисанітарії й забобонів. Творець відступає й настає час руйнації. Руйнівник приходить дуже улесливо й дарує суспільству бездумного споживання багато обіцянок.
Реклама:
І доки споживач, комфортно забувши про часи боротьби за свободу й людей з більш високих цивілізацій, не отямиться й не згадає, що десь у шафі є обладунки дідів, на жаль, руйнівник і далі нищитиме. Аж коли ті обладунки дістануть і всі зрозуміють, що час знову об’єднатися за свободу, за правду, за світлих людей і подолати цю темряву, тоді знову прийде час творця і творення. Знову настане епоха Відродження. І так до нових поколінь споживачів.
— Що ви хотіли б зробити у майбутньому?
— Зараз ми живемо пунктирно. Щодня гинуть люди, які теж мріяли, але їхні мрії не здійсняться. Коли вбивають людину, забирають не тільки її життя, якого ніхто не має права позбавляти, а вбивають ще її призначення та мрії. Бо мрія — це теж творення.
Я відчуваю, що мріяти повинна, але з розумінням, що треба жити одним днем, не відкладати, а втілювати сьогодні. Тому переорієнтувалася на своєрідні батареї короткої дії. Ось у мене є нова історія, і я її роблю.
— Що приносить вам найбільше задоволення?
— Творення. Це моя і схованка, і реабілітація, і можливість не поїхати мозком від хвилювання за близьких, від інформації про вбитих дітей, чиїхось синів і батьків, від фото заморених наших полонених, котрі повертаються додому. Творення — це те, що дозволяє мені гребти. Є мета, і я до неї гребу.
— Чи читаєте / слухаєте ви NV? Що вам подобається, а що ні?
— Слухаю і дивлюся на YouTube. Подобаються зустрічі з різними експертами, оглядачами —як військовими, так і політичними. Я взагалі включена і довіряю NV.
А щодо порад, то я їх не роздаватиму тим, хто професійно займається журналістикою. Якщо я дивлюся, значить, мене все влаштовує.
«Наші виробничі спроможності більші, ніж фінансові можливості держави»
Реклама:
Владислав Бельбас, генеральний директор компанії Українська бронетехніка
— Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням за останні роки?
— Що Українська бронетехніка стала одним із ключових оборонних постачальників країни. Це свідчить про те, що компанія та її продукція досягли високого рівня довіри майже у всіх вітчизняних замовників.
Підприємство пережило шок від повномасштабного вторгнення, етапи релокації й масштабування виробництва. І нині наші виробничі спроможності більші, ніж фінансові можливості держави.
А з особистих досягнень — це командна робота. Я сформував команду, здатну все це реалізовувати, розробляти й випробовувати техніку в нинішніх важких умовах.
— Що на п’ятому році війни вас найбільше дивує в Україні чи світі?
— Найбільше дивує, що на п’ятий рік повномасштабної війни у наших західних партнерів ще стоїть питання, чи підтримувати Україну.
Усі розуміють, що Росія ламає створений за останні 70 років світовий устрій. І таким чином зло створює прецедент, що силою можна змінювати кордони, зухвало діяти й не відповідати за це. Ба більше, з огляду на ситуацію в Ормузькій протоці з Росії навіть знімали санкції. Тобто світ прогинається.
Погляньте, нині цифрова ера, інформація поширюється надзвичайно швидко, люди швидко навчаються, і наступні покоління значно мудріші за попередні, у людства вже є набута мудрість і досвід, але вони чомусь не використовуються. Адже має бути однозначне розуміння: Росія — агресор, Україна — жертва. І весь світ має це підтримувати. Бо якби Росію покарали всім світом, то й не було б нині такої глобальної проблеми.
— Що ви хотіли б зробити у майбутньому?
Реклама:
— Щоб компанія й далі була найпрогресивнішим і найнадійнішим постачальником Сил оборони. Хотілося б зайти в ті сегменти, де ми ще не представлені, розширити портфель продукції новими типами озброєнь і зразками зброї.
Я бачу себе в компанії, хочу бачити її успішний розвиток і десь на горизонті — вихід на IPO. А також вихід на міжнародні ринки, щоб ми стали одним із найбільших постачальників озброєння не лише в Україні, а й у розвинених країнах Європи.
— Що вам приносить найбільше задоволення?
— По-перше, ефективна робота нашої техніки на фронті. А по‑друге, люблю спостерігати за професійним зростанням співробітників компанії, які формально кладуть своє життя й здоров’я, розробляючи, виробляючи, тестуючи й випробовуючи новітню техніку, і при цьому зростають. І коли в наших розробках щось вдається, — спільно радіти цьому разом із колективом.
— Чи читаєте / слухаєте ви NV? Що вам подобається, а що ні?
— І читаю, і слухаю, і підписаний на NV у всіх соцмережах. Подобається редакційний контент, подобаються спікери, з якими ви робите програми та інтерв’ю. До того ж у дорозі майже постійно слухаю Radio NV, бо, як на мене, це радіо для активно думаючого сегмента слухачів. Тому зичу зростання і ще більше цікавих спікерів.
«Стійкість і адаптивність українців — вона не дивує, вона вражає»
Андрій Пишний, голова Нацбанку України
— Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням за останні роки?
— Це не одне досягнення, а сукупність системних зусиль, які дали результат: макрофінансова стабільність, контроль над інфляцією, збереження довіри до гривні. І довіра тут найкраще вимірюється цифрами: за чотири роки війни строкові гривневі депозити подвоїлися, а вкладення населення у гривневі ОВДП [облігації внутрішньої державної позики] зросли у сім разів.
Реклама:
Банківська система не стала джерелом додаткових шоків, як у 2014‑2015 роках. Навпаки, вона стала одним із факторів стійкості країни та допомагала пом’якшити кризові процеси, стала джерелом відновлення. Кредитування зростає темпами понад 30 % протягом двох років, а це підтримує економіку та здатність країни відновлюватися навіть під тиском війни.
Окремо виділю наше спільне досягнення — президента, уряду та НБУ: нам вдалося вибудувати унікальну архітектуру міжнародної фінансової підтримки, яка не тільки дала Україні ресурс для стійкості, а й драйвить масштабні структурні зміни. І далеко не всі ще усвідомлюють, наскільки глибокими та незворотними вже є ці трансформації.
Сьогодні фінансова стабільність — не лише економічна категорія. Це елемент національної безпеки. І саме це я вважаю найважливішим результатом.
— Що на п’ятому році війни вас найбільше дивує в Україні чи світі?
— Стійкість і адаптивність українців. Вона не дивує, вона вражає! Саме це дає Україні можливість ставати донором безпеки для значно економічно сильніших країн. А НБУ дедалі частіше стає донором практичного досвіду для центральних банків, які вивчають нашу роботу в умовах постійної турбулентності та невизначеності.
За ці роки ми сформували абсолютно нову якість — антикрихкість. Здатність не лише витримувати тиск, а й ставати сильнішими і витривалішими під дією перманентних шоків.
А от що справді дивує — це те, як швидко руйнуються глобальні механізми, які ще донедавна здавалися основою світового порядку. І те, що на цьому тлі Україна на п’ятому році війни змушена постійно нагадувати світові про необхідність спільно захищати демократію, свободу та справедливість.
Реклама:
— Що ви хотіли б зробити у майбутньому?
— Відсвяткувати перемогу України.
— Що приносить вам найбільше задоволення?
— Прості речі — час із родиною та дітьми, хороша книжка, живопис. Війна вчить особливо цінувати звичайні моменти життя.
Я також радію результатам команди НБУ і країни загалом. А новини про успішну роботу Сил оборони — це окреме джерело емоцій. Особливо коли бачиш, як діпстрайки послаблюють російську економіку не менш відчутно, ніж міжнародні санкції.
— Чи читаєте / слухаєте ви NV? Що вам подобається, а що — ні?
— Читаю кожен номер журналу, а сайт nv.ua — у закладках щодня. Особливо подобається добірка колонок і якість дискусій, які формує редакція.
Сьогодні медіа також проходять через складну трансформацію. Швидкість подій часто випереджає можливість їх осмислити. До цього додаються ШІ, фейки, маніпуляції та конкуренція соцмереж за увагу аудиторії.
Тому головна цінність професійних медіа зараз — здатність перевіряти факти, аналізувати та зберігати високі стандарти журналістики.
«Три з половиною роки я був солдатом української армії»
Артур Дронь, письменник, ветеран
— Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням за останні роки?
— За останні роки, та й, мабуть, за все своє життя, найбільшим досягненням вважаю те, що впродовж майже трьох з половиною років я був солдатом української армії і пліч-о-пліч із найкращими людьми захищав свою сім’ю, свою країну від росіян. Бути частиною української армії під час цієї війни — це те, чим я пишаюся у своєму житті найбільше.
— Що на п’ятому році війни вас найбільше дивує в Україні чи світі?
— Найбільше дивують на п’ятий рік повномасштабної війни такі дві протилежні речі. Перша — це те, як багато людей, щойно небезпека відступає безпосередньо від них, починають байдужіти і до війни, і до справи нашого захисту, і до наших військових, до військового обов’язку. Усе це дуже прикро дивує.
Реклама:
Але з другого боку, дивує те, що ті люди, які розуміють усі ці речі, які намагаються щонайбільше докластися, долучитися до боротьби, до нашого захисту, виявити пошану до військових, зробити свій внесок, — ці люди теж є, і вони настільки сильні та проактивні, що навіть якщо їх меншість, то цієї меншості вистачає, аби ми досі трималися.
— Що ви хотіли б зробити у майбутньому?
— Хотів би випустити ще багато різних книжок і написати багато важливих для мене текстів.
— Що вам приносить найбільше задоволення?
— Змога бути зі своїми рідними, бачитися зі своїми побратимами, робити свою роботу, писати… Знати й розуміти, що роблю щось для когось важливе, що роблю свій вагомий внесок у дещо значуще. Це дає таке відчуття спокою, причетності, яке нам дуже важливо мати в цей час.
— Чи читаєте / слухаєте ви NV? Що вам подобається, а що ні?
— Так, переважно читаю. Найбільше мені подобаються колонки Павла Казаріна, бо я великий фанат його текстів і того, з якою чіткістю, дорослістю, безкомпромісністю він проговорює дуже складні, але такі наріжні зараз для нашого суспільства теми і проблеми. І багато з них пов’язані з моєю відповіддю на друге запитання.
Цей матеріал опубліковано в журналі NV № 3 за червень 2026 року. Придбати його можна тут.
