«Покровськ — останній ривок росіян». Професійний ІПСОшник, полковник запасу ЗСУ Сасько — про Курщину, больові точки РФ і стійкість українців

Поділитися:

Полковник запасу ЗСУ Євген Сасько (Фото:Скріншот відео Radio NV)

Автор: Василь Пехньо

Полковник запасу ЗСУ Євген Сасько під час російсько-української війни, зокрема і під час повномасштабного російського вторгнення, боровся з ворогом в інформаційному полі – спершу, впродовж 2016−2022 років, у ролі заступника командувача ССО — начальника управління ІПСО, а потім як начальник управління стратегічних комунікацій Генерального штабу ЗСУ — у 2022−2024 роках.

В інтерв’ю Radio NV він розповів про реалізацію інформаційно-психологічних операцій, вплив на больові точки ворога, а також пояснив значення медійних потоків навколо двох напрямків — успішного для України курського та найтяжчого для ЗСУ наразі покровського.

https://www.youtube.com/watch?v=UDzscut_OKs

— Я би почав із найгарячішої теми — операції на Курщині. Багато хто говорить, що запорукою успіху операції була не лише хороша розвідка, але й інформаційна тиша. Мені здавалося, під час цієї війни — з супутниковими знімками, величезними масивами інформації – інформаційної тиші неможливо притримуватися. Але, схоже, нашому Генштабу це вдалося. Як можливо зберегти інформаційну тишу в нинішніх реаліях?

— Насамперед повага і респект нашим командувачам, які створили такі умови, зробили заходи маскування та введення противника в оману. Це величезний пласт роботи.

І, дійсно, в умовах сучасної війни, інформаційної війни, забезпечити уникнення або унеможливлення витоку інформації дуже складно. Працюють багато каналів виявлення військ і передачі інформації. Молодці, що тут можна сказати. Як вони це робили? Думаю, наступить момент, коли про це скажуть.

— Є історія про передачу зброї від партнерів до України. І є країни, які оприлюднюють список. Наприклад, Німеччина. І люди одразу пишуть: «Та якого біса вони це все розповідають, це ж треба приховати?!» Але з іншого боку, мені здається, потрібно пристосуватися до того, що так чи інакше ця вся інформація буде відомою. Як її приховувати? Як зараз у принципі щось можна приховати в контексті інформації?

— Дуже важко. Німці мають звітувати перед своїми виборцями, куди вони йдуть і що роблять. Мають відзвітувати, що було зроблено, приміром, 1000 Леопардів вони передали ЗСУ. ЗСУ і Україна загалом мають цю інформацію приховати, аби ЗС РФ і РФ загалом не виявили можливі напрямки застосування цих одиниць техніки або снарядів тощо. Тут іде постійна інформаційна гра — гра розвідок, інформструктур. І гра на вищому рівні щодо унеможливлення виявлення і витоку цієї інформації, яка пов’язана з виявленням військового потенціалу сторони, що протидіє.

Дуже важко унеможливлювати таке. Дуже важко в сучасних умовах приховувати техніку, інформацію про техніку та боєприпаси, або зосередження резервів, ресурсів на тих чи інших напрямках. Але це, виходить, можливо. Це недопуск до місць зберігання або резервів тих чи інших людей, груп людей, направлення груп журналістів на інші напрямки, можливо, підсвічування активності на інших напрямках чи ділянках фронту.

— Погодьтеся, всі ті правила, які були щодо старих конфліктів або воєн, зараз абсолютно не працюють. Зараз кожен боєць має доступ до соцмереж і може написати будь-що, є супутникові знімки. Чи усвідомлюємо ми, що ця відкритість водночас є невід’ємною складовою тих воєн, які зараз ведуться?

— Звісно, всі усвідомлюють. Я думаю, тут ще [важлива] робота командирів зі своїми бійцями, що певна інформація, яка може вилитись, завдяки їхнім смартфонам або фотографіям чи відео, може перешкоджати нормальній життєдіяльності особисто бійців і всього підрозділу загалом. Це їхня безпека. Якщо командиром правильно проведена робота у ввіреному підрозділі, то і люди правильно користуватимуться інформаційними дайджестами чи ресурсами.

По ходу просування наших військ територією Курської області вже можливо підсвічувати, де вони перебувають, в яких місцях, супермаркети, АТБ майбутні тощо. Але вже після досягнення військової, бойової мети по цьому населеному пункту — вже в межах розумного.

Дотримуватися тиші дуже важко, коли ми живемо в умовах інформаційного суспільства. Тим паче, наше суспільство прагне інформації з поля бою. Але треба подавати її правильно, дозовано, враховуючи інтереси РФ, — так, аби противник отримував правильну інформацію, робив неправильні для себе висновки і правильні для наших командирів.

— А хто зараз будує інформаційну стратегію, що і коли можна подавати? Перший тиждень була мовчанка по Курщині, що ми там не беремо участі.

— Молодці.

— Хоча всі вже все прекрасно розуміли. Навіть західні аналітики почали розписувати українські підрозділи, які там застосовані, але ми офіційно нічого не підтверджували. Коли це все стає безпечним? Зараз же є «лаг» по часу щодо оголошення інформації. Яка затримка є безпечною?

— Залежно від ступеню виконання завдань, які ставилися перед тими чи іншими підрозділами.

Хто це формує? Це формується при плануванні операції вищим керівництвом, тобто командувачем. Хто планував Курську операцію? Я так підозрюю, головком. Це на вищому рівні планувалося — які підрозділи, як, куди будуть заходити і кого бити на тих чи інших напрямках. Тому думаю, інформаційний супровід починається до початку бойових дій або до початку ведення операції, і закінчується вже після закінчення операції чи бойових дій. Навіть у доктрині вічно п’яного громадянина Герасимова, начальника Генштабу Росії, це все розписано.

Тому інформаційний супровід бойових дій — це важлива складова планування бойових дій, планування операції, за яку відповідають певні люди. Але загалом все координує і управляє цим головком або командувач на тому чи іншому напрямку застосування військ.

— А є у військах професіонали, які формують інформаційну політику? Чому я запитую? Пригадую ситуацію, що сталася кілька місяців. Є персональні сторінки військових, приходить командир і каже: «Закрий свій канал, не хочу його бачити, аби він існував». А боєць апелює: «Ви ж подивіться, скільки зборів я роблю на наш підрозділ. Якщо я закрию, цього всього не буде». Є професіонали зараз у нас в армії?

— Я так підозрюю, судячи з Курської наступальної операції, що є. Хто вони — звісно, в ефірі не говоритиму. Суб’єктивна думка кожного командира — як працювати в інформаційному полі, залежно від сили, пресофіцера або бійця, який веде той чи інший канал. Якщо правильно використовувати наявні канали, зайвими вони не будуть. Усе залежить від рішення командира та правильності використання наявних комунікаційних каналів.

— Зараз постійно піднімається історія з Telegram, що його треба заборонити. Але реально волонтерська тусовка живе там, дуже великі збори закриваються там. Він небезпечний чи все-таки, при правильному ставленні до нього, безпечний? Адже зараз питання ставиться доволі лінійно: або закривати повністю, або жити так, як воно є.

— Я би правильно використовував Telegram як канал подачі інформації. Я не бачу необхідності, суб’єктивно, його закривати. Його треба правильно використовувати і розвивати власні канали в Telegram і в інших соцмережах. Чим більше буде каналів поширення потрібної нам інформації, тим краще ми почуватимемося в інформаційному просторі.

— А що значить «правильно використовувати»?

— Правильно — завантажувати туди правильну, потрібну нам інформацію, потрібну військам, уряду, населенню, суспільству, яку наше суспільство і споживає. У нас у Telegram-каналах дуже велика читацька та глядацька аудиторія. І в російських каналах теж. І в наших каналах багато росіян, які споживають інформацію, беруть для себе, перетворюють і можуть впливати на своє зомбоване російське суспільство. Це один із каналів подачі інформації.

Правильно розвивати, правильно вести — це є правильний розвиток потрібних Telegram-каналів.

— Попросити, аби боєць кинув фото «я на тлі Суджі», — це, напевно, не дуже.

— Якщо Суджа вже в нашому далекому тилу, тоді можна кидати сміливо. Заодно подраконити російське суспільство, якщо йому небайдужа ситуація в Курській області.

— Ви сказали, що російське суспільство зомбоване. А як пробиватися через таку товсту шкіру зазомбованого суспільства, це реально?

— Методами тих же Telegram-каналів, реально. Важко, але реально. Звісно, вони (росіяни — Ред.) зараз закриті, ще більше закриваються, мусолять тему щодо YouTube. Але треба шукати шляхи, якими можна пробивати. Чутки, канали, телеграми, вайбер тощо — постійно треба шукати методи, способи.

— На що росіяни найболісніше реагують? Які теми для них такі, що зачіпають за нерв, який можна розхитувати?

— Зараз це приємна для нас тема — залучення строковиків до ведення бойових дій. Звісно, це свідчить про те, що росіянам не вистачає резервів насамперед на курському напрямку — все задіяно на території північно-східної України. Але тема строковиків для них може бути болючою.

Раніше, коли ще не була така тоталітарна система, сильно діяли комітети солдатських матерів РФ — Чечня, Афганістан. Найбільше по Чечні ми пам’ятаємо, як вони політично колихали всю цю російську так звану політичну еліту або політично-економічну. Їх добре хитає інформація про втрати особового складу, про полонених. Та будь-яке суспільство розхитуватиме тема втрат особового складу, техніки та полонених, поранених.

Будь-які невдачі на полі бою треба використовувати. Якщо невдача РФ — нам треба їх використовувати. І будь-яке суспільство буде підтримувати успіхи власного війська, звісно, засмучуватиметься, якщо будуть невдачі свого війська.

— А яка мета будь-якої ІПСО, спрямованої навіть на підігрів якоїсь неприємної для росіян інформації, розносити її? По-людськи хочеться, аби вони страждали, але яка професійна мета може бути досягнута при таких розкачках? Ніхто ж уже не вірить, що вийдуть на якийсь бунт в Росії.

— Глобально — підрив потенціалу загалом країни, масштабна мета; зниження бойового потенціалу застосування військ, сил, формування зневіри і панічних настроїв у російському суспільстві, тобто розхитування суспільних думок.

Підрив довіри до воєнно-політичного керівництва. Судячи з певних соціологічних досліджень зараз, завдяки Курській операції, [російський диктатор Володимир] Путін втрачає імідж, тому що він не очікував, і російське суспільство не очікувало, що вдарять по російській території. На цьому етапі доволі непогано і вдало, і якщо будуть такі натовпи полонених, тим паче строковиків.

Підрив соціально-економічної ситуації у країні або регіонах, які цьому піддаються. Зрив логістичних поставок тощо. Залежить від больових точок, які треба виявляти різними методами в російському суспільстві.

Загальна мета — зрив бойового потенціалу.

— Мета ІПСО проти противника — підрив бойового потенціалу. А як його виміряти? Що є мірилами настрою в суспільстві? Адже соціологію ми провести не можемо, плюс багато хто говорить, що соціологія в таких авторитарних суспільствах, як російське, є нерелевантною, недоказовою.

— Хороше запитання. Ми постійно шукали фідбеки. Буває таке, що закидаєш інформацію, але не можеш отримати фідбек від неї, що відбулось. Проте є інформація, яка однозначно хитне ті чи інші групи людей або окремих людей, і це призведе до тих чи інших результатів. Навіть можна не шукати фідбеків.

Наприклад, внесення неточностей у діяльність певної посадової особи, на кшталт командира частини, завдяки даним, які вдалося знайти методами OSINT (розвідка на основі відкритих джерел — Ред.). Однозначно він отримуватиме певні психологічні…

— Ви маєте на увазі особисту чутливу інформацію про командира частини вкинути в інфопростір і це вже на нього суто по-людськи погано впливатиме?

— Так, суто по-людськи, для нього — погано, для нас — добре, тому що через психологічно нестабільного командира частини можна очікувати психологічної нестабільності або нестабільної діяльності військової частини.

Загалом підрив бойового потенціалу можливо виміряти в підриві психологічної готовності та стійкості окремо взятих військових частин чи угруповань на тих чи інших напрямках. Психологічна просадка особового складу — це вже пов’язано з застосуванням тактичних груп психологічних операцій.

— На початку Курської операції почали здаватися багато людей у полон. Має бути розкачка цієї теми і донесення її суспільству Росії. Зараз говоримо про відрізання мостів, логістики. Російські пабліки пишуть, що 700−800 десантників можуть потрапити як мінімум в оперативне оточення. Тож треба впливати на них, аби вони здалися врешті. Це може бути прикладним контекстом?

— Так. Здалися, не здалися, але вже інформація про те, що три мости зруйновано на них уже психологічно має впливати, що вони відрізані від основних сил. Будуть здаватися, прориватися до своїх, але вони вже знаходяться [під впливом]. Можливо, понтонний міст із ними впорається, переправить, але їх психологічний стан уже має бути пригнічений, вони мають очікувати для себе дуже великих неприємностей.

— Чи можемо ми говорити про якусь конкретику в контексті формування наративів для впливу на росіян? Згадаймо заяву начальника ГУР Буданова на початку 2023 року. Він говорив: «Будемо до кінця літа у Криму». Є думка, що як мінімум ця його заява спонукала росіян копати якісь окопи, задіювати війська. Тобто фізично росіяни починали працювати тільки через те, що Буданов так сказав. Перед Курською операцією Буданов сказав: «Очікуємо наступу по Сумщині». І зараз багато експертів вважають, що це впливало на росіян, вони якось не реагували на переміщення наших підрозділів поблизу Курщини. Такі заяви можуть бути сприйняті як вплив на ворога?

— Звісно, можуть. Мабуть, розвідці видніше, як і що правильно подавати, бо вона володіє певною інформацією про ворога і його очікування.

Заява про Крим могла бути підтвердженням накопиченням резервів, усі ж очікували наступу українських військ на тих чи інших напрямках. І звісно, вона спонукає противника окопуватись. Бо він не знає, можливо, оборонні споруди будуть прорвані і наші війська завтра опиняться у Джанкої, як співають в пісні.

Так, заяви вищого керівництва теж мають розхитувати і дезорієнтувати російських командирів, а, можливо, і особовий склад. Це комплексна робота, виважена, покрокова, стратегічна робота з інформаційної діяльності.

— Цікаво, це системна робота чи окремі рішення людей, які вважають, що так буде правильно і ми так зробимо? Чи існує внутрішнє ядро, яке опрацьовує інформаційні наративи?

— Я сподіваюся, що це системна робота, заснована на діяльності певного ядра фахівців, яка призводить до тих чи інших результатів. Деталі, як цю роботу проводить розвідка та Кирило Олексійович, я не знаю.

— А які теми турбують українське суспільство і як нам реагувати? Бо стійкість українців — це теж одна з доволі серйозних запорук успіху. Ми однозначно відрізняємось від росіян щодо сприйняття інформації, реакції на все, що відбувається. Ми дуже нестійкі до питання втрат. До речі, одразу запитаю: не озвучувати втрати — це добре чи погано під час війни?

— Краще не озвучувати втрати. По втратах вимірюється потенціал спроможності.

— Це аналітична інформація для противника, який може щось прорахувати.

— Саме так. Для українського суспільства, для будь-якого суспільства, втрати — це болюча тема. Я вважаю, краще не озвучувати або озвучувати в межах розумного.

— З іншого боку, виникає антитеза на це твердження, що тоді війна стає буденністю, всі забувають про те, що відбувається, не цінують, особливо десь у тилу. Це грубе узагальнення, але воно має право на життя.

— Є таке. На мою думку, це не залежить від втрат. Про втрати треба правильно комунікувати, якщо так можна сказати. Втрати є втрати, це в будь-якому випадку болюча тема, але інформаційний супровід можливо якось вибудувати.

Втома будь-якого суспільства від війни відбувається, залежно від часу протікання цієї війни. Наше суспільство, звісно, втомлюється. І російське втомлювалось би або втомлюється, але там божевільне суспільство, це божевільний народ, можна їх не чіпати.

Американське суспільство втомлювалося від війни у В’єтнамі, від війни в Іраку. Це неминучий процес будь-якого суспільства, неминучий соціально-психологічний процес, який протікає в будь-якому суспільстві.

— У нас героїчних історій за два з половиною роки війни в Україні не те що сотні, а тисячі. Але якось воно не пробивається через товсту шкуру інформації в Україні, правда ж?

— Так. Якщо говорити про кількість втрат, то це одне. Президент колись обережно надав цифру, це було правильно…

— 30 тисяч — наприкінці минулого року було сказано президентом.

— Так. Героїзація полеглих, живих, — це те, що необхідно робити з метою посилення військово-патріотичного виховання, роботи з молоддю. Суспільство має знати своїх героїв.

Героїзація в нас триває, просто, можливо, не так ясно видно. Я не бачу сильних проблем у тому, що ми не героїзуємо наших воїнів. У нас дуже багато геройських вчинків, люди самовіддано б’ються, роблять те, що мало хто зробить на полі бою.

Треба піднімати цю тему, робити документальні, художні фільми. Звісно, це затратно, але робити окремі випуски про окремих воїнів, посилювати цю діяльність.

— Поговорімо про українське суспільство. Розганяється дуже багато різних речей, люди, наближені до влади, постійно заспокоюють українців. Мовляв, усе гаразд, не так усе страшно, ситуація складна, але контрольована. Питання мобілізації – це дуже складна тема. У цьому контексті на що би ви як колишній очільник Страткому звернули увагу? Давайте розберемо кейс. Є думки: «На покровському напрямку росіяни просуваються, на Курщині чому почали використовувати наші підрозділи, які би мали бути застосовані на Покровську?»

— Цікаве питання. На Покровськ противник тисне позиційно, йде навалами людей по 3−5−10 бійців, безперервні штурмові дії, «м’ясні штурми», кладе людей у кращих традиціях радянської армії.

На Курщині ЗСУ продемонстрували маневрену війну — оперативну гнучкість, швидкість і глибину просування. На Курщині ЗС уже пройшли більше, ніж російська армія в бік Покровська за шість місяців. Там, здається, 23 км з Авдіївки до крайньої точки поблизу Мирнограда; а на Курщині наші ЗС уже пройшли більше.

У будь-якому випадку це спроба перехопити ініціативу, я так вважаю, і перенести війну на територію РФ. Те, чого вони не очікували, не очікувало їхнє командування і їхні резерви.

Звісно, на покровському напрямку дуже важко протистояти цій навалі людей, КАБів, техніки, снарядів. Валять просто штурмовими діями. Як я писав колись, поки товстий зсохне, худий здохне. Тому, з огляду на це, я вважаю, Курська операція — це вдалий хід.

Покровську тему зараз противник інформаційно насичує, відводить увагу власного і українського населення від своїх невдач на курському напрямку.

Звісно, вони туди зараз кинуть резерви, стабілізують лінію фронту, докинуть ще резерви і намагатимуться проводити контрнаступальні дії, аби викинути нас із території РФ. Але покровська тема — це в них тема успіху, завдяки їхнім масивним «м’ясним» штурмам. Вони зараз до кінця кидатимуть [особовий склад]. Я це розцінюю як останній ривок, щоби показати, що в них є певні здобутки. Але ще треба пройти ряд населених пунктів і на цьому ще втратити ті чи інші резерви.

Тому така ситуація. Не вважаю, що ці наші резерви можливо було застосовувати на покровському напрямку в межах тієї позиційної війни, яку нав’язала нам РФ. Вони методом тягни-штовхай лізуть вперед. Наші війська завдають значні втрати особовому складу, тобто знижують бойовий потенціал РФ, і відходять на ті чи інші рубежі – підготовлені, непідготовлені – ми про це не можемо знати. Мабуть, підготовлені.

Проте максимальна кількість втрат противнику там завдається. Гине «м’ясо» противника, але при цьому, на жаль, гинуть наші люди, достойні воїни.

— А як ви б як професіонал, колишній очільник Страткому, спробували доступно відповісти нашій аудиторії на тезу, що Донбас здають. Мовляв, просування росіян є і, як не крути, а на 23 км від Авдіївки за пів року. Яка правильна відповідь?

— Рано чи пізно цей повзучий наступ зупиниться, противник має видихнутись. Тим паче, у нього з’явився новий театр бойових дій або новий ареал, куди він має кидати свої резерви, виводити їх. Просування [відбувається] в умовах, коли такий потужний наступ, противник створив численні резерви і просто тисне. Тут залишається тільки відходити з боями і боротися за збереження особового складу.

— Коли противник нав’язує нам сценарій, це для нас невигідна історія, нам потрібно шукати якісь асиметричні ходи.

— Асиметричні ходи, перехоплювати ініціативу, що, я вважаю, і було зроблено на курському напрямку.

— Наступна теза: росіянам байдуже на свої втрати, вони цього «м’яса» ще докинуть і вони з автоматами Калашникова, без техніки далі лізтимуть, вони будуть завойовувати нашу українську землю — це буде нескінченний процес.

— Він скінчиться рано чи пізно. Їм потрібно буде проводити мобілізацію — знову мобілізувати людей, це годувати їх чимось, оснащувати, одягати. В них були проблеми зі спорядженням, зараз проблеми з логістикою — вона не справляється, немає питної води. Особовий склад приводиться у стан демотивації.

Дивна історія: демотивовані, зневірені, але все одно йдуть у штурмові дії, бо працюють їхні замполіти і загородзагони.

Я вважаю, не витримає РФ постійного повзучого наступу. Їм треба дійти до певних рубежів — вони поставили для себе [за ціль] Покровськ.

— І там вони виснажаться? Навіть Буданов говорив про те, що мине місяць-півтора і росіяни змушені будуть зупинити свій наступ.

— А потім знову набирати людей. Мобілізація — це знову виклики для цього божевільного суспільства. Хоча така теза не зовсім спрацювала, але чим більше мобілізованих у російській армії, тим менше вона буде керована. Певну кількість кадрового особового складу вони вже втратили, тому тут можливо було би добре попрацювати психологічно-інформаційно. Про це мають думати відповідні наші фахівці.

— Наступна теза від адвоката диявола, роль якого я виконую: українська влада намагається перемкнути увагу українського суспільства від теми наступу, провалів підготовки інженерно-фортифікаційних споруд на покровському напрямку, і розпочала самовбивчу Курську операцію.

— Повертаємося до першого питання — перехоплення ініціативи в цій війні. Протидія повзучому наступу, переведення активності на іншому напрямку. Росіяни все одно виснажаться на покровському напрямку і будуть змушені перекидати нові і нові резерви на курський напрямок. Що буде далі – я не беруся прогнозувати.

У нас дуже велика територія, де ведуться бойові дії. Сенсу перемикати увагу для нашого суспільства я не бачу — всюди в нас є певні точки, по яких ми щось втрачаємо, а в інших точках щось отримуємо. У Серебрянському лісі в нас добре працює Азов, на інших напрямках — [інші]. Це війна тягни-штовхай — те, що запропонувала РФ. Тому так, успіхи на курському напрямку — це вже успіхи ЗСУ.

— Тема мобілізації в українському суспільстві – це теж доволі демонізована історія в інфопросторі. Починаючи від того, що ТЦК «пакують у бусики», завершуючи тим, що ми рано чи пізно закінчимось. І раніше, ніж це зроблять росіяни.

— Тема мобілізації складна, звісно. Як по мінному полю йдеш, коли [висловлюєшся] на цю тему. Будь-яке суспільство, яке воює, має мобілізацію, має відбирати до війська особовий склад, буде стикатись із такими проблемами. Тим паче українське демократичне суспільство.

Звісно, на цій темі РФ гратиме, так само як і ми маємо грати або граємо на темі мобілізації в РФ. Вони грають на цій темі.

До речі, багато хто звернув увагу на те, що коли РФ отримала ляпаса по Курську, російська пропаганда знизила тиск на українське суспільство щодо мобілізації.

— До речі, так.

— Тому що перемкнулася на Курщину. Вони були в шоці і було цікаво спостерігати, як російська пропаганда не справляється з інформаційними потоками. Z-блогери говорили одне, інші – інше, треті – третє. Якісь блогери говорили, що так не можна говорити, поливали одне одного брудом.

Зрозуміло, що вони проводять спрямовану інформаційну кампанію на темі мобілізації в Україні з метою підриву довіри до державності, до влади, до ЗСУ. А для українського суспільства, звісно, це болюча тема — мало хто хоче воювати. Всі говорять «наші сонечки», «наші доблесні ЗСУ», але не всі хочуть брати автомат і йти в окопи чи віддавати чоловіка, сина, брата.

Але це неминучий процес, держава сама себе не захистить. І тут треба шукати ті чи інші варіанти. ЗСУ проводять інформаційні кампанії, роблять фільми, документальні фільми, вивішують білборди, плакати, запрошують до війська. Військо, яке воює, не буде для всіх, м’яко кажучи, привабливим для проходження служби, для проведення часу там.

— Чи побачили ви, як змінились інформаційні потоки в українському суспільстві після початку активного процесу рекрутингу? Багато хто вважав і вважає, що рекрутинг може бути відповіддю на мобілізаційні виклики. Чи полегшило це тиск на українців?

— Вважаю, що полегшило. Є бригади, які вже традиційно ефективно проводять рекрутинг. Бригади успішні. Вони показують, як вони воюють, показують, що можуть застосовувати персонал або особовий склад на тих чи інших кадрових позиціях, посадах. Люди здебільшого йдуть саме до цих бригад. Цікаві бойові бригади зі своїми традиціями, зі своєю суспільною або громадською думкою.

До успішних бригад чи успішного війська більше людей хочуть доєднатися, ніж до неуспішного війська чи неуспішних бригад. Хороша тема, я підтримую рекрутинг.

— Чув таку тезу — розсудіть, наскільки вона справедлива, — картинка по Курську, де ми успішні, повинна мати хороший інформаційний ефект.

— Вона вже має хороший інформаційний ефект.

— І навіть на мобілізацію?

— Так, на мобілізацію теж вже повинна мати хороший ефект. Успішне військо до себе приваблює, всі хочуть приєднатися до переможців, а не до переможених.

Проте, коли військо відходить, коли росіяни тиснуть, знижується відсоток людей, які хочуть доєднатися до такого війська. Це неминучий процес: усі хочуть бути успішними і працювати разом із успішними.