«РПЦ — терористична організація». Як позбудемося тих, хто думає, що благодать шириться по трубах Газпрому — інтерв’ю з релігієзнавцем
Поділитися:
Предстоятель УПЦ (МП) митрополит Онуфрій під час богослужіння (Фото:УПЦ/Facebook)
Автор: Олексій Тарасов
Голова Державної служби етнополітики і свободи совісті, доктор філософських наук, релігієзнавець Віктор Єленський в інтерв’ю Radio NV про історичне рішення — ухвалення Верховною Радою законопроєкту щодо заборони діяльності на території України релігійних організацій, пов’язаних з РФ, зокрема УПЦ МП.
https://www.youtube.com/watch?v=viOk7U9cv-A&t=781s
— Що означає цей закон для Української православної церкви Московського патріархату? Що буде відбуватися після того, як закон підпише президент?
— Хочу передовсім сказати, що закон забороняє тільки одну релігійну організацію — Російську православну церкву, яка, як підкреслюється в законі, стала продовженням злочинного агресивного режиму Російської Федерації. І це пряма цитата із резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи.
Бачите, за той час, поки законопроект № 8371 доопрацьовувався, до нього вносилися різні правки, навколо нього розгорталися дискусії; дуже багато відбулося подій, пов’язаних з Російською православною церквою. Російська православна церква з натхненниці агресії проти України перетворилась на безпосередню учасницю цієї агресії. Вона перетворилася, ще раз повторюю положення резолюції ПАРЄ, на продовження злочинного режиму [російського диктатора Володимира] Путіна.
І те, що вона оприлюднила, і те, що вона робила впродовж навіть не двох з половиною років, а останнього року [повномасштабної війни], це просто поставило її за межі добра і зла; і поставило її, як це наголошується в постанові естонського парламенту, в ряд терористичних організацій. Тому ця організація на території України забороняється.
Щодо релігійних організацій, пов’язаних з нею, тобто Української православної церкви, яка є в єдності з Московським патріархатом, то їй надається достатньо добре виписана і достатньо, я би сказав, гуманна процедура розриву з Російською православною церквою.
Як мені здається, це достатньо прості вимоги, які ставить цей закон. Закон передбачає, що буде зроблено дослідження. І від час цього дослідження буде з’ясовано, що ця церква має зв’язок з Російською православною церквою, який здійснюється [у певний] спосіб.
Серед членів Синоду є Київський митрополит, що серед членів Архієрейського собору РПЦ є єпископи, архієпископи і митрополити Української православної церкви, що серед членів міжсоборної так званої присутності російської церкви є 26, якщо я не помиляюсь, єпископів, священників, монахів, монахинь Української православної церкви. І от їм буде приписано (припис також у встановлений спосіб надається), що «будь ласка, вийти треба зі складу Синоду, вийти зі складу Архієрейського собору, вийти зі складу міжсоборної присутності».
Тобто цей [аргумент], що українська держава висуває до цієї церкви вимоги, які перевищують її можливості, тобто не знаходяться під її контролем, тому що вона не може контролювати сайт Російської православної церкви, він в цьому випадку неспроможний. Тому що вони можуть письмово звернутися і сказати: «Ми не є членами, просимо нас не рахувати серед членів соборної присутності, серед членів Синоду, серед членів Архієрейського собору». Мені здається, це достатньо проста і достатньо зрозуміла процедура.
— Але вони тривалий час нічого не робили. Ми не бачили того, щоб були звернення до РПЦ, щоб прибрали з їхнього сайту. Як ви це пояснюєте?
— Я також не бачив такого.
Мені доводилося звертатися до архієреїв УПЦ МП і питати їх, у чому така цінність їхнього зв’язку з Московським патріархатом. І я не отримав відповіді на це питання.
Я думаю, що так, звичайно, є. Можливо, є такі архієреї, священники, які впевнені, кажучи трошки карикатурною мовою, що благодать поширюється по трубах Газпрому. Але вони становлять абсолютну меншість.
Переважна більшість знаходиться в стані очікування. Вона дивиться на свого предстоятеля; вона очікує, що, можливо, якось все це розсмокчеться.
Але що робить російська церква? Вона і далі, і далі затягує Українську православну церкву, що називається, в зашморг. І перебувати навіть мінімально — навіть де-юре, якщо не де-факто — в складі Московського патріархату стає не просто токсичним, а стає злочинним.
Коли, наприклад, патріарх Кирило говорить про те, що він хотів би захистити Українську православну церкву московського патріархату, то у мене для нього була б домашня робота. Російські окупанти вбили 14 священників цієї церкви — під час обстрілів, під час наступів, відступів. І жодної тіні співчуття від патріарха ми не отримали. Вони знищили майже 200 культових споруд цієї церкви.
Патріарх Кирил перестав давно бути не тільки їхнім отцем, але й господином, як це підноситься під час літургії. І пов’язуватися з ним, мені здається, це не просто антиморальна, але це й антиєвангельська, антихристиянська позиція.
— Уже проводилася подібна експертиза щодо зв’язку УПЦ МП з РПЦ у 2018 році. Зв’язок з Москвою було доведено, Верховна Рада проголосувала за закон, УПЦ МП мала змінити назву, тобто називатися Російською православною церквою. 27 грудня 2022 року Конституційний суд визнав цей закон конституційним. А навіщо тоді друга експертиза?
— Новий закон ухвалено. Цей закон передбачає дослідження. Очевидно, це дослідження буде здійснено, і очевидно, що результати експертизи також будуть враховані в цьому дослідженні.
Річ у тім, що, коли ми говоримо про заборону Російської православної церкви і про те, що афілійовані з нею релігійні організації повинні перервати цю афіліацію, ми говоримо ще і в тому ключі, що ми не знаходимося в Корейській народно-демократичній республіці, що в нас має витримуватися демократична процедура. І цієї процедури ми, звичайно, будемо дотримуватися.
Дослідження буде, я думаю, проведено швидко. Ті нормативно-правові акти, які приписують [видати] Державній службі з етнополітики та свободи совісті сьогодні ухваленим законом, будуть зроблені вчасно. І ми приступимо тоді до всієї цієї процедури, яка передбачає розрив афіліації релігійних організацій з Російською православною церквою.
Я думаю, що було б більш доцільним, було б краще і для самої церкви, і для українського суспільства, якби Українська православна церква, її священноначалля зробило це само. Мені здається, що гроші, які витрачаються на закордонних адвокатів, які пишуть агресивні листи, які поширюють дискредитаційні матеріали, причому очевидно брехливі, могли би бути витрачені з більшою користю і для самої церкви, і для українського суспільства.
— Пане Вікторе, я думаю, що ви тут говорите про такого американського лобіста УПЦ МП Роберта Амстердама. Він є людиною, яку найняв Вадим Новинський — український олігарх, який знаходиться за кордоном. Коли ви говорите про агресивні дискредитаційні листи і про той вплив, який ці люди мають на репутацію України, то наскільки це є болючим для нас?
— Ви знаєте, що ми дуже хотіли б більшої емпатії, більшої підтримки від наших західних партнерів. Всім також зрозуміло, що для США релігійна свобода є, як вони кажуть, стовпом їхньої ідентичності. І на це намагається бити Роберт Амстердам.
Я мав з ним двогодинну розмову, є стенограма цієї розмови. Він не знайшов жодного контраргументу, коли ми почали розглядати його так звану Білу книгу. 32 рази він там вживав словосполучення «заборона Української православної церкви», хоча в законопроєкті не було ані про заборону, ані про Українську православну церкву. Він не міг пояснити, чому, наприклад, уряди західноєвропейських країн мають резон не дозволяти носіння певного роду одягу в публічних місцях, а українська держава повинна давати дозвіл на підривну діяльність російської церкви в Україні. Так само, як він не міг знайти контраргументів, які стосуються окремих положень цього законопроєкту.
Звичайно, він адвокат, він знаходиться на роботі, він отримує солідний гонорар. Це все можна простежити за сайтами, де реєструються лобісти.
Але я зараз хотів сказати про інше. В Сполучених Штатах існують не лише «Амстердами». Там дуже багато наших прибічників і дуже багато людей, які розуміють, що таке релігійна свобода.
І коли я, наприклад, брав участь в дискусіях, які відбувалися в Вашингтоні щодо релігійної свободи в Україні і коли були дискусії в Гельсінській комісії, і коли наші протестанти, п’ятидесятники, баптисти, адвентисти сьомого дня розповідали про те, скільки пасторів вбито в Україні російськими окупантами, коли вони розповідали, скільки молитовних будинків зруйновано… Коли пастор з Мелітополя, якому вдалося втекти, розповідав про те, що вперше його молитовний будинок закрили в 1936 році і звинуватили пастора в тому, що він німецький шпигун, а другий раз — в 2022 році звинуватили пастора, що він вже американський шпигун, то це справило належне враження.
Нам і баптисти, і п’ятидесятники, і адвентисти сьомого дня дуже співчувають. Я не кажу про католиків, інші так звані літургійні церкви. Вони дуже співчувають нам і розуміють, звідки виходить загроза релігійній свободі.
Тому я би не сказав, що ця дискредитаційна кампанія є такою вже успішною з їхнього боку.
— Ви вже наголосили на тому, що саме суд далі має приймати рішення щодо УПЦ МП. Зараз нібито м’яч на їхньому боці, є процедура, за якою вони мають розірвати свої стосунки з російською православною церквою. Вони цього не роблять або дуже-дуже тягнуть час, здається, дев’ять місяців у них на це є. А що далі? Скажімо, суд визнає те, що діяльність УПЦ МП, яка не розірвала свої відносини з Російською православною церквою, є нелегальною. Що це означає для всієї структури, для тієї власності, яка у них є? Що це означає для їхніх вірян?
— Він не визначає, легально вона [діє] чи нелегально. Якщо [суд] розгляне це питання і знайде наші аргументи вагомими, він просто припинить діяльність цієї організації. Або, як сказано в нашому законодавстві, припинить цю організацію. Тобто він припинить спочатку центр, потім припинить управління цієї церкви і вона перестане бути юридичною особою.
Щодо власності, то тут є два види. Є те, що належить державі, тоді договори оренди припиняються, є те, що знаходиться в користуванні і є те, що знаходиться у власності. Цей закон не означає, що зараз ми побачимо рейди поліції, яка буде опечатувати храми. Такого не буде. Тому що є храми, які належать, наприклад, самій громаді. І навіть те, що громада не є юридичною особою, не спростовує те, що вона може молитися; і збиратися, і відправляти релігійні культи, як сказано в конвенції, і поширювати релігійні переконання тощо. Йдеться про демонтаж структур цієї організації, якщо вона не погодиться розірвати [стосунки] з РПЦ.
— Демонтаж структур: юридично це зрозуміло, але священники нікуди не діваються. А чи є якась індивідуальна відповідальність цих осіб?
— Є, звичайно, індивідуальна відповідальність тих, хто був колаборантами. Це окрема історія, ми її зараз не торкаємося. Є відповідальність тих осіб, які не виконують закон.
Але, знову ж таки, я хочу відокремити питання відповідальності тих чи інших ієрархів, представників духовенства від самої можливості задовольняти релігійні потреби. Тобто цей закон не означає, що такої можливості у людей не буде.
Друге, воно повинно переслідувати легітимну мету. Насправді, не дати Російській православній церкві здійснювати підрівну діяльність в Україні – це абсолютно легітимна мета.
Третє, цей закон, або це звуження, воно не повинно накладати тягар на совість віруючих громадян. І не лише громадян, бо українська Конституція гарантує свободу совісті всім в Україні, не тільки її громадянам.
Отже, підпорядкування Московському патріархату не є частиною православного віровчення. Тобто, якщо ти не підпорядкуєшся Московському патріарху, це не означає, що ти перестаєш бути православним.
Є таке еклезіологічне положення, згідно з яким не можна бути православним і не дослухатися до Константинополя як церкви-матері всіх інших православних церков. Але це в жодний спосіб не стосується Московського патріархату.
Цей закон переслідує легітимну мету, цей закон є прийнятним для демократичного суспільства і цей закон не накладає тягар на совість громадян. Йдеться про демонтаж структур Московського патріархату в Україні.
Поділитися:
Загрузка…
