«У РФ достатньо сил просуватися далі». Росія задіяла божевільну кількість ресурсів в Авдіївці — розмова NV з Жоріним з 3-ї ОШБр
Поділитися:
Заступник командира 3-ї штурмової бригади Максим Жорін (Фото:t.me/MaksymZhorin)
Автор: Олексій Тарасов
Заступник командира 3-ї штурмової бригади, майор ЗСУ Максим Жорін в інтерв’ю Radio NV — про завдання Третьої штурмової на авдіївському напрямку, вихід українських сил з міста та ситуацію навколо коксохімічного заводу.
https://www.youtube.com/watch?v=bGUmH_1vMDI
— Про те, що відбулося і продовжує відбуватися навколо Авдіївки. Повідомлення, що Третя штурмова доєднується до українських підрозділів, які тримали Авдіївку, з’явилася незадовго до того, як було прийняте нашим командуванням рішення вийти звідти. Чи знала Третя штурмова, що Авдіївка буде залишена?
— Звісно, що на початку ніхто про це не знав. Треба розуміти, що Третя штурмова потрапила в Авдіївку з процесу відновлення. Бригада знаходилися на відновленні: ми доукомплектовувалися, поповнювалися особовим складом та технікою. І цей процес не був завершений, але нам надійшов наказ висуватися в населений пункт Авдіївка для того, щоб там стабілізувати ситуацію.
На той момент, коли ми прибули вже безпосередньо сюди, то тоді вже було зрозуміло і очевидно, що сили, м’яко кажучи, зовсім не рівні, що оборона цього міста буде дуже складним і нереальним процесом.
З перших днів ми вже розуміли, що проти нас росіяни виставили величезну кількість підрозділів. Це одразу декілька бригад Збройних Сил Російської Федерації. Дуже важливо, що коли ми говоримо про бригади Російської Федерації, то це повноцінні, укомплектовані за штатом. Якщо вказано, що там 70 танків, то в цій бригаді реально 70 танків. Якщо вказано, що там буде 150 БМП, то їх реально в цій бригаді 150. І таких бригад на місце прориву через Авдіївку, через міську забудову кинули одразу декілька. Це 35-та бригада, 55-та, 74-та, 15-та, 21-ша, 31-ша, 114-та, а також підрозділи ГРУ та ССО Російської Федерації. Не важко порахувати і зрозуміти, що сили, м’яко кажучи, не співрозмірні.
Тому ми встигли зайти у місто як підрозділ, і далі почався процес нанесення максимального ураження, максимального знищення сил ворога, тому що цих сил, які він накопичив і задіяв на місці прориву в Авдіївці, насправді вистачило б для того, щоб взяти не тільки Авдіївку, а ще декілька населених пунктів.
Тому Третя штурмова бригада декілька діб працювала над максимальним знищенням особового складу та техніки ворога в Авдіївці. За нашими підрахунками, це приблизно півтори тисячі 200-ми (вбитими — ред.) ворог поніс [втрат] від нашої роботи, не менше трьох з половиною тисяч — пораненими. І не менше двадцяти одиниць броньованої техніки було знищено.
Причому треба розуміти, що все це відбувалося в міській забудові, в надзвичайно щільних, пекельних, дуже важких боях, де всі дистанції були дуже короткі. Абсолютно всі бої, що відбувалися — це бої на короткій дистанції. Майже вся техніка підбивалася піхотою з ручних гранатометів, ворог знищувався в надзвичайно близьких стрілецьких боях. Це реально випробування. Не зважаючи на те, що сьогодні час технології і всього іншого, але ось це була виключно героїчна робота нашої піхоти, яка на своїх плечах все це зробила.
Так от: цей надзвичайно складний маневр нам вдалося зробити. Нам навіть вдалося допомогти деяким іншим підрозділам перегрупуватися.
Коли це було зрозуміло? Для мене особисто це було зрозуміло ще за декілька діб до цього. Але ми зробили це рівно тоді, коли був наказ на це.
— Частини 3-ї штурмової бригади знаходилися на території Авдіївського коксохіму. Росіяни стверджують, що там ще знаходяться наші військові. Наприклад, їхній міністр оборони Шойгу нібито про це доповідав Путіну. Що вам відомо про ситуацію на коксохімі?
— Частина наших підрозділів, дійсно, знаходилась на території коксохіму. Вона успішно звідти перегрупувалася. Жодного бійця 3-ї штурмової бригади на території цього заводу не залишилось.
Там в принципі, крім декількох не зруйнованих підвальних приміщень, взагалі нічого не залишилось. Мабуть, більше половини взагалі всіх КАБів, які падали нам на голову, вони саме прийшлися на територію коксохіму. Тому там ані будівель, ані живої інфраструктури, нічого немає.
Більшість підземних приміщень завалені. Але, звісно, там ще частина з них залишилась. Те майно, яке було неможливо звідти забрати, воно було знищене. І мені складно сказати про особовий склад та майно інших підрозділів. Але весь особовий склад 3-ї штурмової бригади зміг вийти із інших ділянок, де він, наприклад, був оточений в самому місті; і з території коксохіму, де він був частково оточений, бо там була значно ускладнена логістика.
— Говорять, що росіянам вдалося просунутися через багато факторів. Ви вже згадали КАБи, і, звичайно, є дефіцит боєприпасів. Але також говорять і про певні укріплення. Ця тема стала такою популістичною. Чи вони були, чи їх не було, чи їх було достатньо. Можете прокоментувати, а що було з укріпленнями навколо Авдіївки?
— Справа в тому, що ми зайшли в Авдіївку, коли від укріпів (укріплень — ред.) ми вже були дуже далеко. Ми зайшли, коли в місті вже було надзвичайно складне становище, вже втрачені були позиції, і всі бої йшли безпосередньо вже в міській забудові. Тому всі укріплення і наші військовослужбовці, і військовослужбовці інших підрозділів, які виконували бойові завдання, створювали безпосередньо перед собою на тих місцях, де намагались закріпитись.
Але будь-яка будівля, в якій ми закріплювалися в Авдіївці, через годину-дві просто переставала існувати. І доводилось просто перебігати до іншої, де хоча б були стіни або щось, за чим можна сховатися. І ось так цілими районами стиралися і знищувалися абсолютно всі позиції.
Тому в самому місті позиції виглядали безпосередньо як намагання чіплятися за ті будівлі, які там знаходились.
— Усі говорять про роль керованих авіаційних бомб, які так масово скидала російська окупаційна армія на Авдіївку. Були різні підрахунки. Говорили, що більше ста таких бомб могло прилетіти за одну добу.
— У середньому 60−80 за добу на нас падало.
— Чим ми могли би протистояти російській авіації? Це засоби ППО, яких ми там не мали? Чи правильно я розумію цю ситуацію?
— Безумовно, з ними було б набагато легше. Безумовно, з винищувачами, які могли б боротися з російською авіацією, було б легше. Безумовно, з силами протиповітряної оборони, які були, було б легше.
Але ще раз можу нагадати неспіврозмірність сил, які росіяни кинули на Авдіївку цього разу. Ми не так вже давно вийшли з Бахмута. Я можу сказати, що бої в Бахмуті на сьогодні «курять» (були легшими — ред.) щодо того, що відбувалося безпосередньо в Авдіївці. Тому що та кількість піхоти, техніки і снарядів, яку вони задіяли, була просто божевільна. І втримати це тими підрозділами, які були у нас, неможливо.
— Чи можна оцінити з тактичної точки зору втрату Авдіївки? З 2014 року наші захисники тримали цей укріпрайон. Це фактично передмістя тимчасово окупованого Донецька. Що означає ця втрата?
— Тут дуже тонка грань. І мені дуже хотілося, щоб військове керівництво завжди зважало не тільки на втрату території, як шматка землі, або якогось населеного пункту, а й співрозмірність цього з можливими втратами серед Збройних сил України.
Річ в тому, що інколи треба триматись, зціпивши зуби, і боротись, коли є така можливість. Але інколи треба приймати правильні рішення і берегти особовий склад.
Те, що відбулося в Авдіївці, я вважаю саме таким вчинком і прикладом правильного виваженого рішення, коли все ж таки зберегли ті підрозділи, які в подальшому зможуть звільнити і Авдіївку, і будь-які інші населенні пункти.
— Президент США Джо Байден прокоментував той факт, що російським окупантам вдалося захопити Авдіївку, сказавши про те, що це сталося через брак боєприпасів. Більше того, він звинуватив у цьому Конгрес США. Там продовжується ця політична боротьба, політичні ігри, заручником якої стала допомога Україні. Але наскільки думка Байдена справедлива?
— Втрата Авдіївки, як і будь-якого іншого населеного пункту, не може мати одну якусь конкретну причину. Це завжди комплекс заходів ворога і наших. Боєприпаси є, безумовно, одним з найважливіших моментів. І якщо ставити питання, чи вистачало боєприпасу, [то відповідь] «ні». Його не вистачало в повній кількості для того, щоб більш ефективно завдавати ураження ворогу або вести оборону. Якщо б його було більше, а все інше залишилось так само, найімовірніше, ми б там виграли більше часу або ще якісь моменти.
Це ніколи не буває залежним від виключно одного аспекту. Тобто це не залежить тільки від боєприпасів. Або, наприклад, це не залежить тільки від відсутності літаків, які б могли знищувати літаки з російського боку. Це комплекс питань, в які входять, безумовно, і боєприпаси. Вони відіграють важливу роль.
Коментувати дії щодо застосування наших або будь-яких інших підрозділів… На цей момент я би не хотів коментувати, що в цьому було правильного або що неправильного. Більше того, не маю такої можливості говорити свою особисту думку в цьому куті питань.
Богдан має таку можливість, і Богдан висловлює це.
— Ви сказали, наш ворог ще має ресурси для того, щоб просуватися вперед. Де ми на них очікуємо?
— Справа в тому, що ситуація на фронті на цей момент є дуже складною не тільки зараз в районі Авдіївки. Тут вона складна, тому що в місті залишилося ще достатньо сил для того, щоб намагатися просуватися. На скільки їх вистачить, це питання вже інше. Яку частину ми з них зараз розіб’ємо ще в місті, яка частина з них виживе…
Але треба усвідомлювати і розуміти, що нам треба готуватись до надзвичайно складних, важких боїв. І росіяни весь цей час готувалися до цього. Вони готували резерви, готували сили, готували техніку, БК, людей — все це вони готували. І вони підготувалися. Тепер настав час, коли вони все це починають задіювати на полі бою.
У нас, я думаю, найближчим часом буде складна ситуація не тільки в районі Авдіївки, а зокрема і на півдні, а також є велика загроза і на півночі – в районі Харківської області і Куп’янська.
