«Я витратив на ЗСУ особистих $ 2,1 млн». Бізнесмен Сапронов — про життя в Харкові, звірства росіян і стосунки з ними після війни
АЛЬМА-МАТЕР: Юрій Сапронов у центрального входу в Університет ім. Василя Каразіна. Є що згадати і навіть онукам розповісти (Фото:NV/Олександр Медведєв)
Автор: Олександр Пасховер
Харківський підприємець і волонтер Юрій Сапронов розмірковує про те, як зміниться його рідне місто після війни, і згадує свою політичну кар’єру, спочатку в команді Ющенка, а потім — Януковича.
З Юрієм Сапроновим важко домовитися, але легко говорити. Після тривалого листування у WatsApp NV запропонував відомому харківському волонтеру і підприємцю зустрітися на найважливішому для нього місці в Харкові. І він погодився, обравши центральний вхід до університету імені Василя Каразіна. Сюди в 1984-му Сапронов вступив навчатися на хімічний факультет, тут же викладав, потім пішов у бізнес, але довгі роки підтримував зв’язок з алма-матер, заснувавши спеціальні стипендії для особливо обдарованих студентів університету. Тепер майже всі його стипендіати працюють за кордоном.
І хоча зустрілися ми з Сапроновим біля університету, говорити нам довелося здебільшого не про мир, а про війну. Зовсім недавно вона персонально постукала у віконце і до самого Сапронова. Та так постукала, що майже не залишила в його будинку каменя на камені і практично жодного цілого скла.
Багато хто в Харкові вважає, що цей російський авіаудар був зроблений не наосліп, а персонально призначався Сапронову. Російським агресорам є за що ненавидіти 61-річного волонтера. А в того є тисяча причин відповідати їм взаємністю. І він відповідає. При цьому харків’янин розповів NV чому і за яких умов він готовий говорити з «хорошими росіянами», а також як довго мститиме росіянам нехорошим. Якщо сказати коротко — завжди.
«У кожного з нас за спиною мама, тато, дідусь, корова, свиня, гараж, машина, це наша територія. Тільки тому ми їх зупинили. — відповідає Сапронов на запитання, яке ще не поставлено. — Ми воюємо, я вважаю, за збереження нації. Це базово». У такому разі ось вам перше питання:
— Яким Харків буде після?
— На жаль, у мене нехороші передчуття, але я готовий аргументувати. Харків до війни — це майже 6,5% валового регіонального продукту всередині ВВП країни. Тобто вищими за нас за ВВП були тільки Дніпро і Київ. Харків, звісно, він торгово-купецьке місто, і знаменитий наш ринок Барабашова теж давав хорошу додану вартість і внесок у ВВП. Плюс без іноземного капіталу не обійтися, були потужні компанії, є і зараз. Плюс середнє машинобудування, енергетичне машинобудування у нас сильне було. Наша сильна сторона — студентство. Понад 300 тис. студентів із 1,5 млн населення. 300 тисяч! Це і молода кров, і це великі гроші вишів. Багато студентів, це були контрактники, дуже багато було іноземних студентів.
Тепер беремо чистий аркуш паперу, умовно ділимо його на чотири частини і пишемо: де ризики, де переваги, які залишилися і залишаться. Студентів іноземних не буде, тому що сусіда ми не відсунемо, і навіть якщо завтра буде наша перемога, або умовно зупинка вогню на якихось умовах, бо перемоги не буде ні в нас, ні в них, тож ось, студентів іноземних не буде. Вишам буде важко виживати. Їх правда так багато і не треба. Треба їх грамотно об’єднувати. Друге. Ринку Барабашова не буде, тому що ринок Барабашова насичувала Москва, Бєлгородська, Курська область. Росія споживала, напевно, 70−80% цього ринку, тому цього ринку не буде. Далі. Прямі іноземні інвестиції. Треба бути ідіотом, щоб прийти і поставити тут виробництво, новий завод. Ба більше, я знаю кілька десятків прикладів малого і середнього бізнесу, ну, скажімо так, люди, які заробляли $1 млн і більше. Два десятки виробництв, грубо кажучи, із болтами знято зі станин із фундаментів і перенесено все кудись вище Дніпра, Києва, Чернівецької, Вінницької, Хмельницької, Івано-Франківської, Львівської областей. Чи повернуться вони звідти? Малоймовірно. Але, у нас є 1,5 млн жителів (населення Харкова до війни). Це велике внутрішнє споживання. Купа малого бізнесу. Кафешечки, майстерні, фопи.
— Такий дрібнобуржуазний устрій.
