Панянки з Товариства руських женщин. Коли з’явилися і чого прагнули перші справжні українські феміністки
Поділитися:
На фото Ольга Кобилянська та Марією та Ольгою Устиянович. Кінець XIX століття (Фото:Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської)
Автор: Ростислав Камеристий-Брайтенбюхер
Жіночі організації на території сучасної України виникли ще у XIX столітті, але часто вони були пов’язані з церквою, розвагами та благодійністю, і про права жінок там не йшлося. Все змінилось, коли 140 років тому з’явилось Товариство українських жінок (спочатку — Товариство руських женщин).
Б ільшість трудність зачали жінці робити мужчини, заробляючі «головою» т. є. духовно працею, уперто боронячи єї доступу до своїх занять, — обурювалась у позаминулому столітті українська письменниця Наталія Кобринська. — Тут почали міряти об’єм єї мозку, і дійшли, що висота чашки у мужчини в відношень до розміру цілого тіла є більша, ніж у жінок, а також абсолютний тягар мозку більший у мужчин, ні ж у жінок, через що жіночий ум ніколи не може досягти розвитку мужського ума”.
У грудні 1884 року у Станиславові Наталя Кобринська за підтримки письменниці Анни Павлик та художниці Людмили Драгоманової провела у приміщенні Руської бесіди установчі збори Товариства руських женщин. Серед учасників тих зборів були відомі тоді персони — письменниця Олена Кисілевська, мовознавець Євген Желехівський і письменник Іван Франко.
Ця організація мала від початку чітку мету — впливати на розвиток жіночого руху через читання літератури. На збори феміністок завжди радо пускали представників світської інтелігенції та священників. Але була умова: чоловіки могли тільки слухати дискусію, перебуваючи у сусідній кімнаті. Їхня присутність у залі, на думку Кобринської та її подруг, могла б перешкоджати деяким жінкам вільно висловлювати свої думки.
Тут обговорювали не бали й кулінарні рецепти, а актуальні політичні й суспільні проблеми жінок та наукові праці. Станиславівські феміністки знайомились з ідеями західного руху й слідували досягненням жінок Європи, намагаючись зрозуміти, як це могло б прижитися для українок в Австро-Угорщині.
Попри в цілому демократичну спрямованість статутних вимог товариства, у нього були свої критики. Для прикладу, письменниця Ольга Кобилянська вважала програму товариства дещо обмеженою, про що навіть зробила запис у своєму щоденнику. Їй не подобалось, що станиславівські жінки наслідують фемінізм західного ґатунку.
Натомість Іван Франко з великою повагою ставився до товариства та захищав його від таких нападок, вважаючи, що воно виконує важливу місію.
Водночас Михайло Павлик, політичний соратник та приятель Франка, головний редактор кількох часописів, був безнадійно закоханий у Кобринську і хотів з нею одружитися. Але вона мала специфічні погляди щодо шлюбу й не відповідала згодою.
Україна вже і так давно програла. Чому звучать такі заяви Трампа-молодшого? – Мирослава Гонгадзе
https://www.youtube.com/watch?v=qPrXFZLctB4
