Захід має діяти, а не критикувати. Новий звіт RUSI доводить, що ЗСУ роблять все можливе в наступі, а росіяни небезпечно адаптуються
Поділитися:
Український військовослужбовець на лінії фронту в Запорізькій області (Фото:REUTERS/Viacheslav Ratynskyi)
Завдяки західним артилерійським системам ЗСУ вдалося перевершити росіян у контрбатарейній боротьбі, однак щоб зберегти тиск наступу надалі — зокрема взимку 2023/2024 — країни Заходу мають змінити, пришвидшити та покращити свою допомогу Україні.
Про це йдеться у новому звіті британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI), який був оприлюднений 4 вересня 2023 року. Звіт має назву Stormbreak: Fighting Through Russian Defences in Ukraine’s 2023 Offensive (Штурмовий прорив: подолання російської оборони під час контрнаступу України 2023).
Його автори Джек Вотлінг та Нік Рейнольдс, які вже багато місяців ретельно досліджують розв’язану Росією війну проти України (зокрема неодноразово приїжджали в Україну та відвідували прифронтові ділянки), цього разу зосередилися на діях української та російської армій під час контрнаступу ЗСУ на півдні. Для цього вони детально розібрали бої за Новодарівку та Рівнопіль (нині звільнені села на межі Запорізької та Донецької областей).
Аналітики акцентують на тому, як змінює свою тактику армія РФ, що протиставляють цьому Збройні сили України і що має змінити Захід у підготовці українських військових та допомозі ЗСУ, аби наступальні зусилля мали потенціал для подальшого продовження. При цьому вони підкреслюють, що тема є чутливою для ЗСУ, тож дослідники не можуть розкрити всі деталі щодо українських сил. Натомість вони зосереджують увагу саме на тих аспектах, які є важливими для розуміння специфіки українського контрнаступу на Заході і максимально ефективної допомоги Україні.
«Життєво важливо, щоб партнери України допомагали країні готуватися до зимових боїв і наступних сезонів [воєнної] кампанії вже зараз, якщо є мета зберегти ініціативу в 2024 році», — наголошують автори звіту.
NV резюмує головні висновки дослідників RUSI з нового звіту.
Контрнаступ ЗСУ: як намагається адаптуватися російська армія
Збільшення глибини мінних полів зі 120 до 500 м. Російська воєнна доктрина вважає достатньою глибину мінування полів на 120 м, тож саме так окупанти готувалися до контрнаступу України. Однак згодом російське командування дійшло висновку, що американські установки для розмінування (MICLIC) та їхні радянські аналоги (УР-77), які мали на озброєнні ЗСУ, можуть «пробити» цю глибину достатньо ефективно, щоб українська піхота могла проникнути на російські оборонні позиції. Тож нова мета окупантів полягала в тому, щоб збільшити глибину мінних полів до 500 метрів, аби значно ускладнити можливості швидкого прориву для ЗСУ. Водночас росіяни зіткнулися з тим, що мали недостатню кількість мін, аби розширити мінні поля до 500 м вглиб з тією щільністю мінування, якої вимагає їхня доктрина. Результатом стали:
- встановлення імпровізованих вибухових пристроїв,
- урізноманітнення асортименту встановлених мін,
- зменшення частоти мінних полів,
- установка двох протитанкових мін разом — одна на одну — для компенсації зменшеної щільності мінування та задля більш імовірного блокування руху транспортного засобу після удару однієї міни (до цього траплялося, що танк, оснащений бульдозерним відвалом, витримував три удари мін, перш ніж був зупинений четвертим).
Незважаючи на те, що щільність мінних полів зараз зменшилася, це значно ускладнило українське планування та розвідку замінованих територій, констатують в RUSI.
Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Підрив власних позицій, звідки відійшли окупанти, замість обстрілу їх артилерійським вогнем. Російська доктрина передбачає, що після втрати власних позицій і підходу туди сил протилежної сторони слід застосувати артвогонь по цих позиціях. Однак через те, що окупанти поступаються ЗСУ в контрбатарейній боротьбі та низку інших причин у досліджуваний період росіяни стали застосовувати інший метод: дистанційне знищення втрачених позицій саморобною вибухівкою. Тоді росіяни зазвичай підривають першу оборонну лінію, коли українські війська виходять на їхні бойові позиції, а російські сили відступають в тил через мережу окопів. Росіяни вважають, що цим стримують атаки на свої вогневі пости, оскільки загрожують підірвати найсміливіших і найбоєздатніших військових у штурмових підрозділах ЗСУ, які заходять на позиції.
Дедалі частіше застосування груп засідок з протитанковими керованими ракетами замість застосування артилерії та авіації. Зазвичай росіяни розташовують їх на флангах позицій. І хоча окупанти мають проблему обмеженої кількості особового складу, здатного та готового воювати у такий спосіб, самих ПТРК росіянам «схоже, не бракує, причому українські війська відзначають, що ці групи добре укомплектовані нещодавно виготовленими боєприпасами», пишуть аналітики ISW.
Нові способи застосування російської ударної авіації, яка й без того є постійним викликом для українських військ. Найбільшу загрозу для ЗСУ представляють російські гелікоптери Ка-52 Алігатор, які використовують ПТУР Вихор та Атака. Однак тепер росіяни також почали встановлювати ПТУР Атаку і на гелікоптерах Мі-35М, які також завдають ударів із застосуванням ракет S-8. Російська штурмова авіація завдає ударів з глибини близько 8−10 км від цілі, а українські військові кажуть, що про її присутність часто сповіщає зняття росіянами перешкод для GPS, оскільки вони самі потребують точної навігації для координації ударів. Водночас росіянам доводиться тримати вертольоти відносно близько до фронту, що робить їхні пункти озброєння, дозаправки та іншу інфраструктуру вразливою для ударів ЗСУ. Тим не менш, дефіцит протиповітряної оборони в ЗСУ, низька висота роботи та обмежений період в зоні ураження, протягом якого РФ застосовує авіацію, ускладнюють протидію України ударній авіації окупантів.
«Розпорошення» систем радіоелектронної боротьби (РЕБ) замість їхньої концентрації. Російське командування, вочевидь, визнало вразливість розміщення РЕБ на одній великій платформі, і тепер розосереджує застосування таких засобів РЕБ, як, наприклад, станція Р-330Ж Житель.
Відхід від вогневої доктрини РФ на користь вигадливішого застосування артилерії та інших засобів ураження — «тривожна тенденція», як пишуть аналітики RUSI. Вони нагадують, що ще на підставі статистики, зібраної під час Другої світової війни, армія РФ зафіксувала в своїй доктрині певні рівні артилерійського вогню, необхідні для досягнення визначених цілей. Наприклад, для придушення бойової позиції одного взводу теоретично було необхідно 720 снарядів. Це ті показники, на основі яких РФ вела вогонь на початкових етапах вторгнення в Україну. Однак навіть росіяни нині оцінюють цей підхід як нежиттєздатний. По-перше, РФ нині не вистачає боєприпасів, щоб підтримувати такий обсяг вогню. По-друге, логістика, яка має його забезпечувати, є надто помітною і вразливою для високоточних ударів України на великій відстані. Тож тепер росіяни намагаються перейти до точніших ударів з попередньої розвідкою цілей, які надають пріоритет не обсягу вогню, а досягнутому ефекту. Зокрема РФ зробила пріоритетним виробництво 152-мм снарядів з лазерним наведенням Краснополь, і такі нові снаряди вже «широко доступні на фронті», пишуть аналітики RUSI. Окупанти також ширше використовують БПЛА Ланцет (баражуючі боєприпаси) для ураження українських підрозділів. І хоча війська РФ досі продовжують покладатися на вогонь РСЗВ, 120-мм мінометів та інших традиційних систем, така тенденція адаптації з використанням більш точних ударів є тривожною, оскільки з часом вона, ймовірно, зможе вдосконалити результативність російської артилерії, застерігають аналітики RUSI.
Чого вдалося досягти ЗСУ в контрнаступі і як Захід може покращити ці зусилля
Українські військові винесли уроки з початкових невдач під час літнього наступу. Навіть якщо швидкий прорив виявився складним завданням і ЗСУ довелося змінити тактику, виснаження російських сил «призведе до деградації [російської] оборони з часом, і коли критична маса втрат буде досягнута, ця деградація може стати нелінійною», — прогнозують автори звіту. Водночас вони констатують, що поточний наступ навряд чи призведе до вирішального звільнення територій України, тож перед обома арміями — ЗСУ та окупантами — наразі постає питання, як відновити бойову міць для наступного раунду боїв в 2024 році та, можливо, далі.
Просування українських сил під час наступу залежить від вогневої переваги. Надважливим здобутком України стала перевага над росіянами у контрбатарейній боротьбі в поєднанні з кращими засобами для виявлення ворожої артилерії. Однак тривалість цієї переваги обмежена справністю українських артилерійських знарядь, наявністю змінних стволів та продовженням поставок 155-мм боєприпасів, наголошують автори звіту. Аналітики RUSI підкреслюють, що наразі ЗСУ використовують на фронті 17 різних артилерійських систем, тож заміна стволів для всіх них є очевидною проблемою «через брак ствольних машин у НАТО». Тому вони вважають «життєво важливим», аби міжнародні партнери України забезпечили стабільне постачання «консолідованого артилерійського парку» для ЗСУ, зосереджуючись на підтримці нехай і більш обмеженого асортименту гармат, але в більших масштабах. «Якщо цього не буде досягнуто, це підірве передумови для того, щоб Україна продовжувала досягати прогресу в наступному році», — попереджають дослідники RUSI. Вони також називають «критичним пріоритетом» захист зброї від БПЛА Ланцет-3М та інших російських боєприпасів, закликаючи Захід прискорити надання Україні такого захисту.
Перший етап контрнаступу ЗСУ довів, що надана Заходом бронетехніка значно перевершує наявні в Україні радянські машини, коли йдеться про виживання екіпажів. Автори звіту нагадують, що в радянській механізованій техніці, зокрема різних БМП, основною вважалася система озброєння, а втрата машини прирівнювалася до втрати екіпажу. Тоді як західні армії розглядають бронетехніку як доповнення до дій піхоти і доставки її до цілі, яку піхота потім може атакувати. Ця різниця в мисленні (у поєднанні з іншим підходом до втрат загалом) означає, що на західних машинах приділяється велика увага живучості екіпажу — в чому вже переконалися військові ЗСУ, яким вдалося вижити в підбитій західній техніці на півдні України. Досвід застосування західної техніки в Україні також довів, що внаслідок ураження вона здебільшого втрачає мобільність, але не знищується повністю. Цей факт вимагає постійного забезпечення України запасними частинами для техніки, вчасними ремонтом та відновленням машин — що складно зробити для тієї бронетехніки, яка більше не виробляється. Тож експерти RUSI закликають міжнародних партнерів України забезпечити стратегічну стійкість ЗСУ шляхом вчасного надання відповідної техніки та підтримки для неї. «Життєво важливо, щоб надані Україні захищені транспортні засоби могли бути відновлені, відремонтовані та підтримувані. Це також вимагає фокусування на промислових потужностях та консолідації парку [бронетехніки]», — наголошують дослідники.
ЗСУ могли б краще використовувати умови на фронті, створені їхньою вогневою перевагою, якби Захід надав Україні ширші можливості для розвідки мінних полів. Така допомога має бути зосереджена на обладнанні та техніці виявлення мін. Наприклад, в нагоді б стала техніка, яка використовує алгоритмічний аналіз зображень за допомогою БПЛА для швидшого картографування мінних полів, наголошують в RUSI. Адже відхід Росії він «доктринальної» схеми мінування означає, що мінні поля за своїми реальними контурами відрізняються від зображених на російських планах. Через це українським командирам важко планувати наступальні операції та використовувати прориви вперед. Тоді як широкі можливості для розмінування могли б допомогти Україні уникнути неприйнятних втрат тієї ж західної техніки.
Навчання штабних офіцерів, якого ЗСУ потребували і просили ще з червня 2022 року, партнери України не змогли забезпечити достатньо ефективно — і могли б виправити свої помилки в цьому напрямку. Хоча бригади ЗСУ часто мають кваліфікованих командирів та технічних спеціалістів, здатних керувати необхідними системами зв’язку та підтримки, українським силам не вистачає досвідчених штабних офіцерів (G3 за класифікацією країн НАТО), констатують автори звіту. «Швидке розширення ЗСУ з мобілізацією цивільного населення означає, що підрозділів набагато більше, ніж штабів», — нагадують вони. Причому допомога в підготовці цього персоналу на Заході має базуватися не на академічних курсах, спрямованих на навчання штабних офіцерів НАТО, а на «спостереженні за тим, як працюють українські штаби бригад та за інструментами, від яких вони залежать». Тож необхідно саме навчання методів, які могли б максимізувати ефективність функціонування цих штабів в реальному контексті роботи українських бригад, наголошують в RUSI.
Аналітики RUSI бачать можливості для покращення і в колективній підготовці українських військових на Заході. Вони наводять приклади, коли суто формальні вимоги західних країн до такої підготовки не відповідають реаліям бойових дій в Україні – зокрема підготовка боїв із застосуванням ворогом артилерії та БПЛА. Для відповідних навчань на Заході існують суворі застереження (через міркування безпеки, сертифікованих рівнів покрокової підготовки тощо), однак вони доцільні в мирний час, тоді як Україна не має зайвого часу на подібні етапи, зауважують аналітики. Таким чином, на полігонах країн-партнерів, де українські бійці могли б ефективно проводити колективну підготовку — що нині важко зробити в Україні – західні бюрократичні перепони не дозволяють їм відпрацьовувати та вдосконалювати подібні навички.
Динаміка зимових бойових дій — одне з питань, яке сьогодні має домінувати в думках і допомозі міжнародних партнерів України. Минулого року Росія погано підготувала свої війська до зимових умов, які завдали її військам непропорційно більшої шкоди, аніж українським. Тому оскільки поточні наступальні операції України, ймовірно, триватимуть до осені, важливо «поставити питання, чи можна зараз вжити заходів для збереження тиску [ЗСУ на окупантів] і протягом зими», наголошують аналітики. Інакше буде дуже ймовірним, що Росія сподіватиметься на припинення наступу України взимку, щоб повернутися до спроб знищення енергетичної інфраструктури України. «Зараз зрозуміло, що конфлікт затягнеться. Тому важливо, щоб міжнародні партнери України вкладалися зараз, аби забезпечити Україну довгостроковими перевагами. Нездатність вчасно адаптувати підтримку [ЗСУ] обернеться високою ціною у 2024 році», — наголошують автори звіту.
Редактор: Інна Семенова
